Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Акулової Н.В.

Владимиренко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "5-й Радянський" на рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2013 р. (суддя Якименко М.М.) та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 р. (судді: Лобань О.І., Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.)у справі № 910/22525/13 господарського суду міста Києва за позовом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", в особі Київської міської дирекції УДППЗ "Укрпошта" до Житлово-будівельного кооперативу "5-й Радянський" про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та стягнення 30 106 грн. 19 коп. за участю представників: від позивача Федько В.М., довіреність № 12-38 від 20.01.2014 р. від відповідача Боровенко Д.В., довіреність № 3 від 14.03.2014 р., Манаєнко Д.В. - керівник, відповідно до виписки з ЄДР серія АГ № 316141 від 12.08.2013 р.

Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта", в особі Київської міської дирекції УДППЗ "Укрпошта" (далі - УДППЗ "Укрпошта", в особі Київської міської дирекції УДППЗ "Укрпошта"), звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "5-й Радянський" (далі - ЖБК "5-й Радянський") про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та стягнення коштів 30 106 грн. 19 коп.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.12.2013 р. у справі № 910/22525/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 р., позов задоволено повністю, визнано недійсним з моменту укладення договір оренди нерухомого майна № 61-1571 від 01.08.2011 р., стягнуто з відповідача на користь позивача 30 106 грн. 19 коп. основного боргу та 2 867 грн. 50 коп. судового збору.

Не погодившись з вказаними судовими рішеннями господарських судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 р., рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2013 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована невідповідністю висновків місцевого та апеляційного господарських судів обставинам справи та невірним застосування вказаними судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.09.2014 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді - Владимиренко С.В., Ємельянов А.С. (доповідач у справі), касаційну скаргу ЖБК "5-й Радянський" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.09.2014 р.

Розпорядженням Заступника Секретаря першої судової палати від 16.09.2014 р. № 02-05/415, у зв'язку з перебуванням судді Демидової А.М. у відпустці, сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді - Акулова Н.В., Владимиренко С.В.

Через відділ документального забезпечення діяльності судових палат Вищого господарського суду України представником позивача подано відзив на касаційну скаргу.

В судове засідання 16.09.2014 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали доводи викладені в касаційній скарзі, просили скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 р., рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2013 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти касаційної скарги, просив оскаржувану постанову господарського суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.08.2011 р. між УДППЗ "Укрпошта", в особі Київської міської дирекції УДППЗ "Укрпошта", (орендар) та ЖБК "5-й Радянський" (орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна, за умовами п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно ЖБК "5-й Радянський", а саме нежитлові приміщення площею 176,8 кв.м (далі - майно), розміщені на 1-му поверсі будинку за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 1-3, літ. А.

За умовами вказаного договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Відповідно до п. 10.2 договору цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, отже, останній діє з 01 серпня 2011 року до 31 серпня 2014 року включно.

На виконання договору оренди № 61-1571 від 01.08.2011 р. між сторонами підписано акт приймання-передавання в оренду нерухомого майна та розрахунок плати за перший /базовий/ місяць оренди.

Згідно із довідкою про сплату Київською міською дирекцією УДППЗ "Укрпошта" орендної плати за договором № 61-1571 від 01.08.2011 р., у період з серпня по жовтень 2011 року позивачем сплачено відповідачу 30 106 грн. 19 коп. орендної плати за оспорюваним договором.

Вищевказані обставини досліджені судами попередніх інстанцій та не заперечуються сторонами по справі.

При цьому, предметом судового розгляду по справі є позовні вимоги позивача до відповідача про визнання недійсним договору оренди № 61-1571 від 01.08.2011 р., у зв'язку з тим, що відповідач не набув права власності на нежилі приміщення, що складають предмет оренди, а, отже, не міг передавати вказане нерухоме майно в оренду. Крім того, позивач заявляє вимогу про стягнення з орендодавця 30 106 грн. 19 коп., як безпідставно одержаних від орендаря грошових коштів.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин, що зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) .

Статтею 761 Цивільного кодексу України встановлено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Таким чином, вирішуючи питання про можливість ЖБК "5-й Радянський" вчиняти правочин щодо передачі в оренду нежитлових приміщень судам попередніх інстанцій необхідно було встановити наявність або відсутність у відповідача необхідного обсягу дієздатності, а саме права передавати в оренду нежилі приміщення, розташовані за адресою: м. Київ вул. Гоголівська, 1-3, приміщення І-го поверху, площею 176,8 кв.м.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" (v0006600-12) передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Крім того, в ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2012 р. у справі № 5011-36/7321-2012, яке набрало законної сили, встановлено, що, за відсутності державної реєстрації прав на нерухоме майно, ЖБК "5-й Радянський" не набув права власності на нежилі приміщення І-го поверху, площею 176,8 кв.м., розташовані за адресою: м.Київ вул. Гоголівська, 1-3, внаслідок чого не мав права укладати будь-які правочини щодо спірного майна.

За таких обставин, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про наявність підстав, передбачених приписами чинного законодавства, для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна № 61/1571 від 01.08.2011 р., у зв'язку з відсутністю у орендодавця на момент укладення оспорюваного договору належного обсягу дієздатності, зокрема, речових прав на об'єкт оренди.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вказаний висновок зроблено судами попередніх інстанцій внаслідок повного і всебічного з'ясування обставин справи та правильного застосування норм матеріального та процесуального права.

В свою чергу, вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів є похідною.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З огляду на недійсність договору оренди нерухомого майна № 61/1571 від 01.08.2011 р., безпідставним є набуття відповідачем грошових коштів позивача в сумі 30 106 грн. 19 коп.

Отже, місцевим та апеляційним господарським судом правомірно та обґрунтовано задоволенно вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у вказаній сумі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки господарських судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки місцевий та апеляційний господарські суди в порядку статтей 33, 34, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові акти у даній справі прийняті судами попередніх інстанцій при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування не вбачається. Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та матеріалами справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на приписи ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 111-7, 111-9- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "5-й Радянський" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2014 р. та рішення господарського суду міста Києва від 24.12.2013 р. у справі № 910/22525/13 залишити без змін.