904/1197/14 Про стягнення збитків, завданих державі внаслідок викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу - 02.09.2014 Прийняття

за позовом Нікопольського міжрайонного природоохоронного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Дніпропетровській області (далі - Інспекція), м. Дніпропетровськ,

до публічного акціонерного товариства "Новопавлівський гранітний кар'єр" (далі -Товариство), с. Кам'янське Дніпропетровської області,

про стягнення 83 231, 66 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

прокуратури - Баклан Н.Ю. посв. №008813

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

Прокурор звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Інспекції до Товариства про стягнення (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) 83 231, 66 грн. збитків, завданих державі внаслідок викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу, з них: 24 969,50 грн. в доход державного бюджету України; 16 646,33 грн. до спеціального обласного бюджету Дніпропетровської обласної ради; 41 615,83 грн. до спеціального фонду місцевого бюджету Придніпровської сільської ради.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2014 у справі № 904/1197/14 (суддя Манько Г.В.), позов задоволено з посиланням на обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 (судді Бахмат Р.М. - головуючий, Євстигнеєв О.С., Кощеєв І.М.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення про відмову у позові. Постанову мотивовано відсутністю в діях Товариства складу цивільного правопорушення, а саме причинного зв'язку між діями Товариства і заподіяними збитками та вини.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Прокурор просить зазначену постанову апеляційної господарського суду зі справи скасувати, внаслідок її прийняття з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство просило залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 01.09.2014 № 05-05/1306 змінено склад суду для розгляду справи № 904/1197/14 та сформовано наступний склад суду: суддя Селіваненко В.П. -головуючий, судді Бенедисюк І.М., Палій В.В. (доповідач).

01.09.2014 судом одержано клопотання від Товариства про відкладення розгляду скарги, у зв'язку з перебуванням представника Товариства у щорічній відпустці.

Оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги судом не задоволено.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, заслухавши пояснення представника прокуратури, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:

- Товариство здійснює господарську діяльність з видобутку корисних копалин на території Нікопольського району;

- строк дії дозволу на викиди забруднюючих речовин у атмосферне повітря від 14.04.2008, який виданий Товариству Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області, закінчився 14.04.2013;

- згідно з перевіркою дотримання Товариством вимог природоохоронного законодавства України в частині охорони атмосферного повітря, яка проведена у червні 2013 року Інспекцією та за результатом проведення якої складено акт, встановлено, що Товариство у період з 14 квітня 2013 року по 26 червня 2013 року здійснило самовільні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу, що є порушенням статей 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря";

- при проведенні перевірки Товариством не надано квартальний звіт про охорону атмосферного повітря за 2 квартал 2013 року № 2-ТП (повітря) та інформацію про фактичні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від кожного стаціонарного джерела забруднення атмосферного повітря і в розрізі забруднюючих речовин;

- у листопаді 2013 року Інспекцією розраховано суму збитків, яка підлягає відшкодуванню Товариством, внаслідок викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу на викиди забруднюючих речовин у період з 14.04.2013 по 26.06.2013;

- розмір завданих збитків склав 83 231,66 грн., які розраховані у відповідності до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Мінприроди України від 10.12.2008 № 639 та зареєстрованої в Мінюсті України 21.01.2009 за № 48/16064 (z0048-09) ;

- у добровільному порядку збитки Товариством не відшкодовано;

- згідно з постановою про накладення адміністративного стягнення від 05.07.2013 № 02393, яка винесена державним інспектором Інспекції, на технічного директора відповідача ОСОБА_5 накладено штраф за порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу;

- рішенням першого заступника начальника Інспекції від 05.02.2014 № 1 постанову про накладення адміністративного стягнення від 05.07.2013 № 02393 скасовано, а справу закрито. Рішення мотивовано тим, що в діях технічного директора відповідача ОСОБА_5 є ознаки правопорушення, за які передбачена кримінальна відповідальність;

- 24.06.2014 Прокурором внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами відповідача, які полягали в порушенні статей 10, 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" та частини першої статті 51 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" у період часу з 14.04.2013 по 26.06.2013 шляхом здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу.

Причиною виникнення спору зі справи є питання стосовно наявності чи відсутності підстав для стягнення з Товариства збитків, завданих державі внаслідок викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу.

Згідно з приписами статті 10 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" встановлені обов'язки підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності щодо охорони атмосферного повітря.

Статтею 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" передбачено вимоги щодо регулювання викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарних джерел.

Згідно з Порядком проведення та оплати робіт, пов'язаних з видачею дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосфері повітря стаціонарними джерелами, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 302 (302-2002-п) (в редакції від 16.06.2004, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами - це офіційний документ, який дає право підприємствам, установам, організаціям та громадянам - підприємцям експлуатувати об'єкти, з яких надходять в атмосферне повітря забруднюючі речовини або їх суміші, за умови дотримання встановлених відповідних нормативів граничнодопустимих викидів та вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин протягом визначеного дозволі терміну.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що в період з 14.04.2013 по 26.06.2013 у відповідача дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря був відсутній.

Приписами статей 33, 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" передбачено, що особи, винні, зокрема у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону, несуть відповідальність згідно з законом. Шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

У відповідності до підпункту 2.1.2 пункту 2.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.12.2008 № 639 (z0048-09) , наднормативними викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, зокрема, вважаються викиди забруднюючих речовин, на які відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, включаючи окремі забруднюючі речовини, викиди яких підлягають регулюванню відповідно до законодавства.

Згідно з положеннями пункту 2.2 названої Методики факт наднормативного викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря встановлюється державними інспекторами при проведенні перевірки суб'єктів господарювання інструментально-лабораторними методами контролю та розрахунковими методами.

Відповідно до пункту 1.4 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 № 464 (z0018-09) , акт перевірки є документом, який фіксує факт проведення перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання.

Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю, яка має цивільний характер.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно встановити повний склад правопорушення, як-от: неправомірність поведінки особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

При цьому у вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, слід виходити з презумпції вини правопорушника. Тобто на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд першої інстанції у розгляді даної справи, на відміну від суду апеляційної інстанції: повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надав необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права, встановивши, що у період з 14.04.2013 по 26.06.2013 відповідач здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу, у зв'язку з чим державі заподіяні збитки; беручи до уваги відсутність доказів, які спростовували б вчинення відповідних дій відповідачем або доказів сплати ним нарахованої суми збитків, - дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

При цьому місцевий господарський суд правильно застосував вимоги пункту 7 частини третьої статті 29 та пункту 7 частини другої статті 69 Бюджетного кодексу України щодо розподілу грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності між спеціальним фондом державного бюджету України, спеціальними фондами міського та обласного бюджетів.

Вчинення відповідачем дій, направлених на одержання дозволу, і неможливість подання документів для одержання дозволу через реорганізацію відповідних органів, які уповноважені на його видачу, не давало відповідачу права на здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря за відсутності дозволу, що помилково не було враховано апеляційним господарським судом у вирішенні спору.

За наведених обставин оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду слід залишити в силі.

З огляду на те, що органи прокуратури в силу приписів статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнені від сплати судового збору при здійсненні своїх повноважень, судовий збір у розмірі 913,50 грн. з касаційної скарги, яка підлягає задоволенню, стягується з Товариства в доход державного бюджету України.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України (1798-12) Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.07.2014 зі справи № 904/1197/14 скасувати.

3. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2014 зі справи № 904/1197/14 залишити в силі.

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Новопавлівський гранітний кар'єр" у доход державного бюджету України 913,50 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.