Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Малетича М.М.

суддів Мамонтової О.М.

Круглікової К.С.

За участю представників сторін:

від позивача не з'явилися

від відповідача не з'явилися

від третьої особи не з'явилися

розглянувши касаційну скаргу ДПІ у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області на рішення господарського суду Харківської області від 11.11.14 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.01.15 р.

у справі № 922/3619/14

за позовом ТОВ "АМІ", м. Донецьк

до ДПІ у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області, м. Зміїв

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби у Зміївському районі Харківської області, м. Зміїв

про стягнення 105761, 19 грн

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.11.14 р. у справі № 922/3619/14 (суддя Денисюк Т.С.) позов задоволено, з відповідача на користь позивача стягнуто 91485 грн основного боргу, 10072,89 грн інфляційних втрат та 4203,30 грн 3% річних.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.01.15р. (головуючий Барбашова С.В., судді Білецька А.М., Гончар Т.В.) вказане рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, відповідач звернулася з касаційною скаргою, в якій просить рішення від 11.11.14 р. та постанову від 22.01.15 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, п. 23 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

18.12.12 р. між ТОВ "АМІ" (Постачальник) та ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС (Покупець) укладено договір поставки № 879/3-2012п строком до 31.12.12 р., за умовами якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, передати у власність покупця товари виробничо-технічного призначення, вказані в специфікації, що є додатком 1 до договору, а покупець - прийняти і оплатити товар.

Документом, що підтверджує кількість поставленого товару, є товарна (видаткова) накладна або інший документ, оформлений постачальником відповідно до вимог чинного законодавства (п.2.2 ).

Відповідно п. 3.1, ціна та загальна вартість продукції визначена в п. 1.2 договору і складає 91485 грн у т.ч. ПДВ.

За п. 3.5, розрахунки здійснюються після поставки товару згідно видаткової накладної протягом 7 календарних днів після поставки або отримання бюджетного призначення.

У виконання договору позивач поставив відповідачу товар - комп'ютерні системи LenovoThinkCentre M72z, в кількості 15 шт. на загальну суму 91485 грн, що підтверджується видатковою накладною № 1219/096 від 19.12.12 р. та довіреністю № 20 від 18.12.12 р. (а.с. 17,18).

Додатковою угодою від 19.06.13 р. до договору поставки 879/3-2012п у зв'язку з реорганізацією ДПІ у Зміївському районі Харківської області ДПС шляхом приєднання до ДПІ у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області остання прийняла всі права та обов'язки по договору від 18.12.12 р. (у т.ч. заборгованість в сумі 91485 грн) до повного розрахунку.

27.08.14 р. ТОВ "АМІ" звернулося з позовом до ДПІ у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області про стягнення 91485 грн основного боргу, 10072,89 грн інфляційних втрат та 4203,30 грн 3% річних, нарахованих з 26.12.12 р. по 21.07.14 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.10.14 р. залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби у Зміївському районі Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 11.11.14 р. у справі № 922/3619/14, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.01.15 р., позов задоволено повністю.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України, розпорядник бюджетних коштів після отримання товарів, робіт і послуг відповідно до умов взятого бюджетного зобов'язання приймає рішення про їх оплату та надає доручення на здійснення платежу органу Казначейства України, якщо інше не передбачено бюджетним законодавством, визначеним пунктом 5 частини першої статті 4 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами, за договором поставки № 879/3-2012п від 18.12.12 р. відповідачем одержано товар на загальну суму 91485 грн, що підтверджується належними доказами, наявними в матеріалах справи та не заперечується останнім. Кошторисом видатків на 2012 рік за КЕКВ 2110 "Придбання обладнання і предметів дострокового користування" було передбачено бюджетне асигнування в сумі 92835 грн, яке було профінансовано розпорядником бюджетних коштів у повному обсязі. Станом на 20.12.12 р. грошові кошти на оплату комп'ютерної техніки, отриманої від позивача надійшли на рахунки відповідача, проте, УДКСУ у Зміївському районі Харківської області вищезазначену оплату у 2012 році не здійснило, а залишок коштів на суму 92775 грн списало з рахунку ДПІ відповідно до п. 1 ст. 57 Бюджетного кодексу України. Протягом 2013 та 2014 років бюджетні призначення на погашення кредиторської заборгованості не виділялися. Враховуючи, що відповідачем не було надано доказів оплати поставленого товару (перерахування коштів позивачу), суди обгрунтовано задовольнили позовні вимоги про стягнення основного боргу з урахуванням інфляційних та 3% річних, які не є санкціями, а полягають у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на викладене, колегія вважає, що оскаржені рішення і постанова прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу ДПІ у Зміївському районі Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11.11.14 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.01.15 р. у справі № 922/3619/14 залишити без змін.

Виконання рішення господарського суду Харківської області від 11.11.14 р. у даній справі поновити.