Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: Іванової Л.Б. (доповідач), Акулової Н.В., Козир Т.П., розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства "Вектор-М" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.02.2015 у справі № 906/1565/14 Господарського суду Житомирської області за позовом Приватного підприємства "Вектор-М" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зороківське" про виконання зобов'язання в натуріза участю представників сторін:

позивача: Федоркіна І.В., дов. від 10.10.2014 № 10/10-2014

відповідача: Васильєв В.І., дов. від 15.04.2015 № 17

Приватне підприємство "Вектор-М" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зороківське" про зобов'язання відповідача виконати в натурі зобов'язання щодо поставки 59,45 тон товару (насіння соняшника) за ціною і на умовах, визначених у договорі № 270901 від 21.10.2011.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 16.12.2014 у справі № 906/1565/14 (суддя Маріщенко Л.О.) позов задоволено; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Зороківське" виконати в натурі зобов'язання щодо поставки 59,45 тон товару (насіння соняшника) за договором № 270901 від 21.10.2011 Приватному підприємству "Вектор-М"; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зороківське" на користь Приватного підприємства "Вектор-М" 1218,00 грн. судового збору

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.02.2015 у цій справі (колегія суддів у складі: головуючого судді Дем'янчук Ю.Г., суддів Юрчук М.І., Крейбух О.Г.) рішення Господарського суду Житомирської області від 16.12.2014 у справі № 906/1565/14 скасовано; прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено; стягнуто з Приватного підприємства "Вектор-М" в дохід державного бюджету 3062,40 грн. судового збору за подання позовної заяви; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зороківське" в дохід державного бюджету 1531,20 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги; стягнуто з Приватного підприємства "Вектор-М" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зороківське" витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги у розмірі 2140,20 грн.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Вектор-М" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.02.2015 у справі № 906/1565/14, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Як зазначає скаржник висновок суду апеляційної інстанції про те, що сторонами не підписувалися документи, якими б узгоджувалася ціна товару, є неправомірним, а посилання апеляційного господарського суду про те, що сторонами не складалися специфікації на поставку товару, як на підставу для відмови у позові, не ґрунтується на матеріалах справи. Також скаржник вказує на невірне застосування судом апеляційної інстанції норм ст. 4 Закону України "Про судовий збір" та ст. 55 ГПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 21.10.2011 між Приватним підприємством "Вектор-М" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зороківське" (далі - постачальник) було укладено договір поставки № 270901 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник передає, а покупець приймає й оплачує соняшник, що відповідає по якості ДСТУ 7011:2009 та не перевищує по якості показники, визначені у п. 2.6. даного договору, у кількості 100,000 т +/- 5,00% (товар) за вибором покупця за ціною 3600,00 грн. за одиницю товару на загальну суму 360000,00 грн. +/- 5,00%, у т.ч. ПДВ - 60 000,00 грн. +/- 5,00%. Ціна товару визначена сторонами договору є звичайною (п. 1.1. договору).

Згідно із п. 2.1 договору товар за даним договором поставляється покупцю партіями на умовах DDU з доставкою на ВАТ "Мелітопольський МЕЗ" за адресою: Запоріжська обл., м. Мелітополь, вул. Луначарського, 108/1.

Поставка всієї партії товару за даним договором здійснюється в термін до 24.10.2011 включно. Моментом поставки є дата зарахування товару на картку Приватного підприємства "Вектор-М" (п. 2.2 договору).

Як передбачено п. 2.4 договору, разом з товаром постачальник надає покупцю: товарно-транспортні накладні, накладні на товар (оригінал), оригінал податкової накладної та копію квитанції про прийняття податкової накладної до Єдиного реєстру податкових накладних, документ, що підтверджує те, що товар пройшов експертизу і вважається вільним від шкідливих організмів, що є карантинними.

Відповідно до п. 2.5 договору право власності на товар від постачальника до покупця переходить з моменту передачі товару покупцю на умовах п. 2.1 та п. 2.2 даного договору.

Пунктами 3.1, 3.2 договору визначено, що покупець здійснює оплату за товар у формі безготівкового розрахунку платіжним дорученням шляхом зарахування коштів на поточний рахунок постачальника. Оплата за товар здійснюється покупцем протягом 3 банківських днів з моменту поставки відповідної партії товару, після отримання на свою адресу покупцем від постачальника рахунку-фактури та документів, вказаних у п. 2.4 та п. 8.7 договору.

Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд встановив, що 22.10.2011 на виконання умов договору відповідач передав позивачу товар у кількості 40.55 тон на суму 142785,62 грн., а саме: 74509,20 грн. за 21,14 тон соняшника та 68276,42 грн. за 19,41 тон соняшника, що підтверджується специфікаціями до Договору № 1, № 2, видатковими накладними № 106, № 107 та податковими накладними № 31/2, № 32/2.

Однак в порушення договірних зобов'язань відповідач недопоставив позивачу у строк, визначений в договорі, а саме - до 24.10.2011 включно, 59,45 тон товару, що стало підставою для звернення позивача із вказаним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами при укладенні договору було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, а факт недопоставки відповідачем Товару (насіння соняшника) в розмірі 59,45 тон підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, доводами позивача та не заперечується безпосередньо відповідачем.

За таких обставин, місцевий господарський суд, керуючись ст. 662, 663, 670 Цивільного кодексу України дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи справу у повному обсязі відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаним висновком суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що ціна кожної окремої партії товару мала бути узгоджена в специфікаціях з урахуванням пунктів 1.2, 2.6, 2.7, 2.8 договору; всупереч умовам договору специфікації на поставку 59,45 тон товару не були надані та підписані, а отже, документи, якими б узгоджувалася ціна товару, що мала б поставлятися відповідачем позивачеві, сторонами не підписувалися.

За таких обставин, оскільки сторонами не було погоджено ціну товару як істотну умову договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмовив у задоволенні позову.

Крім цього, вирішуючи питання про перерозподіл судових витрат та стягуючи з позивача в дохід державного бюджету 3062,40 грн. судового збору за подання позовної заяви, 1531,20 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та стягуючи на користь відповідача витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги у розмірі 2140,20 грн., апеляційний господарський суд виходив з того, що спір у даній справі є майновим.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.

Як передбачено п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 626, ст. 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 180, ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно із п. 2.1 договору товар за даним договором поставляється покупцю партіями на умовах DDU з доставкою на ВАТ "Мелітопольський МЕЗ" за адресою: Запоріжська обл. м. Мелітополь, вул. Луначарського, 108/1.

Згідно із п. 1.2 договору ціна та відповідно загальна вартість кожної окремої партії товару, а також фактичні показники якості товару у такій партії, що буде поставлена на умовах даного договору, буде зазначатися в окремій специфікації, яка буде являтись невід'ємною частиною договору.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Апеляційним господарським судом з'ясовано, що сторонами по справі було укладено та підписано дві специфікації: № 1 від 22.10.2011 на суму 74509,20 грн., № 2 від 22.10.2011 на суму 68276,42 грн., відповідно до яких відповідач за видатковими накладними № 106 від 22.10.2011 та № 107 від 22.10.2011 поставив позивачу товар у кількості 40,55 тон на загальну суму 142785,62 грн.

Інші специфікації на поставку партії товару у кількості 59,45 тон, вимога про поставку якого заявлена позивачем, сторонами не складалися та не підписувалися, ціна такої партії товару урахуванням пунктів 1.2, 2.6, 2.7, 2.8 договору у таких специфікаціях не узгоджувалась.

З урахуванням передбаченої п. 1.1 договору можливості зміни кількості товару за вибором покупця та виходячи з встановлених судом апеляційної інстанції обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи скаржника про те, що специфікації підписуються по факту поставки товару касаційною інстанцією відхиляються, оскільки умовами поставки, визначеними розділом 2 договору, не передбачено складання специфікацій за результатами приймання товару позивачем, а посилання скаржника на необхідність визначення у таких специфікаціях фактичних показників товару спростовуються змістом наявних в матеріалах справи специфікацій №№ 1,2 від 22.10.2011.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника по суті зводяться виключно до заперечень щодо здійсненої апеляційним господарським судом оцінки доказів у справі та намагання довести інші обставини, ніж ті, які були встановлені в ході розгляду справи, в той час як згідно з вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні у справі докази.

Посилання скаржника на те, що спір у цій справі носить немайновий характер є помилковим, оскільки до вимог немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Разом з тим, позивачем заявлені вимоги про поставку товару у визначеній кількості та за вказаною у договорі ціною. За таких обставин, апеляційний господарський суд правомірно здійснив розподіл судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, виходячи з майнового характеру заявлених позовних вимог.

Підпунктом 5 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання касаційної скарги до господарського суду на рішення суду ставки судового збору встановлюються у розмірі 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Проте, при зверненні до суду із касаційної скаргою скаржник сплатив судовий збір у розмірі 852,60 грн., тобто як з вимог немайнового характеру, а отже, недоплачена сума судового збору у розмірі 1287,60 грн. підлягає стягненню з позивача у дохід державного бюджету України.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм законодавства при прийнятті оскаржуваних рішень не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 19.02.2015 у справі № 906/1565/14, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Вектор-М" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 19.02.2015 у справі № 906/1565/14 залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства "Вектор-М" в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1287,60 грн.

Доручити Господарському суду Житомирської області видати наказ.