Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І. за участю представників: позивача Смакота Н. І - довіреність від 18.04.2014 р. відповідача Закаблуков А.С. - довіреність від 05.01.2015 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову від 02.02.2015 р. Харківського апеляційного господарського суду у справі № 922/2290/13 господарського суду Харківської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" про стягнення 23 516 725,75 грн.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" про стягнення 23 516 725,75 грн. заборгованості за договором про закупівлю природного газу № 030112-БО-32 від 23.01.2013 р., з яких: основний борг - 19 589 613, 98 грн., пеня у розмірі 1 562 420,58 грн., штраф у розмірі 1 651 272,98 грн., 3 % річних - 651 048,17 грн. та інфляційні витрати у розмірі 62 370,03 грн., посилаючись на приписи статей 525, 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, з підстав неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору щодо своєчасної оплати поставленого природного газу.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив суд відмовити у стягненні інфляційних втрат у розмірі 62 370,03 грн. та зменшити суму пені і штрафу на 90%. Крім того, відповідач просив суд відстрочити виконання рішення на один рік з моменту винесення рішення судом по даній справі.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.07.2013 р. провадження у справі зупинялось на підставі статті 79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із призначено проведення судово-економічної експертизи, яке було поновлено ухвалою суду від 03.11.2014 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.11.2014 р. (суддя Суслова В.В.) позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 19 589 613, 98 грн. основного боргу, 156 242,06 грн. пені, 165 127, 30 грн. штрафу та 651 048,17 грн. 3 % річних.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 1 406 178, 52 грн., 7% штрафу у розмірі 1 486 145,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 62 370,03 грн. відмовлено.

Крім того, судом першої інстанції відстрочено виконання рішення на п'ять місяців до 17 травня 2014 року.

Мотивуючи рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу, виходячи із встановлених обставин справи та визнання відповідачем суми боргу, суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності позовних вимог в цій частині.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1 406 178, 52 грн., штрафу у розмірі 1 486 145,68 грн. суд першої інстанції, посилаючись на приписи статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 90 %.

При цьому, відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунок позивача не відповідає вимогам статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки неправомірно є скороченим з метою штучного завищення розміру інфляційних втрат.

За апеляційною скаргою ПАТ "НАК "Нафтогаз України" Харківський апеляційний господарський суд (судді: Істоміна О.А., Білецька А.М., Горбачова Л.П.), переглянувши рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2014 р. в апеляційному порядку, скасував його в частині задоволення клопотання відповідача та надання відстрочки виконання рішення суду на п'ять місяців - до 17 травня 2014 року, у задоволенні клопотання відмовив. В іншій частині рішення залишив без змін.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати в частині відмови у стягненні пені в сумі 1 406 178,52 грн., штрафу у сумі 1 486 145,68 грн. та інфляційних у розмірі 62 370,03 грн., і в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а в іншій частині рішення та постанову залишити без змін.

Касаційна скарга ПАТ "НАК "Нафтогаз України" обґрунтована порушенням судами статей 549- 552 Цивільного кодексу України та статей 4-2, 43, 83, 84 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням зокрема, на недоведеність наявності виняткових підстав для зменшення пені, виходячи з інтересів обох сторін, не врахування судами особливих обставин щодо діяльності позивача та наявність негативних наслідків, спричинених останньому від прострочення відповідачем виконання зобов'язань за договором.

Скаржник у касаційній скарзі також зазначає про неправомірність висновків судів в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та прийняття рішення в цій частині внаслідок неправильного застосування статті 625 Цивільного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 23.01.2012 між НАК "Нафтогаз України" (продавець) та Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території" (покупець) було укладено договір № 0301112-БО-32 про закупівлю природного газу, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у пункті 1.2 цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання.

Сторонами у пунктах 1.2, 1.3 договору погоджено, що продавець передає покупцеві в період з 01.01.2012 по 31.12.2012 року природний газ в обсязі до 14000,0 тис. куб. м. Обсяги закупівлі газу можуть бути зменшено залежно від реального фінансування видатків та рівня оплат.

У розділі 3 договору сторонами обумовлено, що загальна вартість цього договору на дату його укладання становить 55 242 600,00 грн.

Відповідно до пункту 4.1 договору, оплата за природний газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа, наступного за місяцем поставки газу.

У пункті 5.2 договору встановлено, що продавець передає газ покупцю на комерційному вузлі/вузлах обліку газу покупця або за відсутності їх у покупця - на вузлі/вузлах обліку газорозподільного підприємства (надалі-пункти приймання-передачі). Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання - передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і бере на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ (підпункт 5.2.1 договору).

У разі невиконання або не належного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену Законами України та цим договором (пункт 7.1 договору).

Сторонами погоджено що у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості), сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу.

27.06.2012 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору про закупівлю природного газу № 030112-БО-32 від 23.01.2012, якою сторонами було погоджено змінити предмет та ціну договору, зокрема, пункт 1.2 викладений у такій редакцій: "продавець передає покупцю в період з 01.01.2012 по 31.12.2012 року природний газ в обсязі 6953,956 тис.куб.м.", а пункт 3.1 в редакції додаткової угоди визначено наступним чином: "ціна договору (сума договору) складається із сум вартості місячних поставок газу за цим договором та на дату укладання цієї угоди становить - 27014589,19 грн., крім того ПДВ 425025,79 грн., разом із ПДВ - 27439614,98 грн.".

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що на виконання договору поставки природного газу продавець протягом січня - квітня 2012 року передав відповідачу природний газ на загальну суму 27 439 614,98 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами та скріплені печатками їх підприємств.

Проте, як встановлено судами, відповідачем зобов'язання за договором належним чином не виконано, повна оплата отриманого природного газу у строки, обумовлені договором не здійснена, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 19 589 613,98 грн., що стало підставою для звернення продавця до суду з вимогою про стягнення заборгованості, з урахуванням нарахованої пені, 7% штрафу, інфляційних втрат та 3% річних.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що судові рішення у даній справі оскаржуються лише в частині зменшення розміру пені, штрафу та відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат.

Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 90 % та частково відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, виходячи з приписів статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, на підставі пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, було встановлено, що відповідач є соціально значимим комунальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання (у вигляді опалення та гарячого водопостачання) усім групам споживачів та виконання послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води населенню міста Харкова, заборгованість відповідача об'єктивно виникла не з його вини, а внаслідок різниці в тарифах, яка відшкодовується з державного бюджету і якою здійснюється погашення заборгованості підприємства за спожитий природний газ, неузгодженості в сфері виділення бюджетних коштів та не покриття тарифами собівартості енергоносіїв, п також внаслідок наявності великої дебіторської заборгованості, що є підставою вважати наявними підстави для зменшення розміру пені та штрафу, заявлених до стягнення з відповідача.

За приписами статті 611 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні принципи закріплені у статті 233 Господарського кодексу України, якою встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, з урахуванням обставин, встановлених судами під час розгляду справи, колегія суддів вважає правомірним висновок судів щодо зменшення суми пені та штрафу, заявлених ПАТ "НАК "Нафтогаз України" до стягнення та відмови у задоволенні в позові в цій частині.

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат судами зазначено, що у позові невірно взятий період розрахунку інфляційних, оскільки період нарахування інфляційних втрат відповідно до наданого позивачем розрахунку не відповідає вимогам статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки неправомірно є скороченим з метою штучного завищення розміру інфляційних втрат.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена вказаною нормою, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Здійснюючи судовий розгляд справи суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, вказавши на помилковість проведеного позивачем розрахунку інфляційних втрат та помилковість визначення періоду нарахування спірної суми.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суди першої та апеляційної інстанції фактично ухилились від розгляду позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, не навівши при цьому обґрунтувань неможливості розгляду вимог позивача в цій частині, що є підставою для скасування рішення та постанови у даній справі в цій частині та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи викладене, виходячи з вимог касаційної скарги та з огляду на приписи статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає судові рішення у даній справі в частині стягнення з відповідача пені та штрафу такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування в цій частині не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника, судова колегія вважає непереконливими та такими, що зводяться до непогодження скаржника із судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та штрафу. Разом з цим, судові рішення у даній справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат колегія суддів вважає такими, що підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 р. у справі № 922/2290/13 та рішення господарського суду Харківської області від 17.11.2014 р. скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про стягнення з Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" інфляційних втрат у розмірі 62 370, 03 грн., і в цій частині справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.