Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І. за участю представників: позивача не з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) відповідачів Голубєв В.В. - довіреність від 16.12.2014 р.; Автонагов І.В. - довіреність від 08.01.2015 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Херсонського державного Університету на постанову від 15.01.2015 р. Одеського апеляційного господарського суду у справі № 923/1514/14 господарського суду Херсонської області за позовом Херсонського державного Університету до Публічного акціонерного товариства "Херсонгаз" про зобов'язання змінити договір шляхом укладання додаткової угоди

У жовтні 2014 р. Херсонський державний Університет звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до ПАТ "Херсонгаз" про зобов'язання відповідача змінити договір № 1-207Б на постачання природного газу за регульованим тарифом від 27.12.2013 р. шляхом укладення з позивачем додаткової угоди з постачання природного газу до дахової котельні КОЛВІ 550 (комерційний вузол № 4 згідно переліку комерційних вузлів обліку газу та газоспоживного обладнання, викладеному у додатку № 1 до договору) за ціною, встановленою національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих.

Позовні вимоги з посиланням на приписи статті 188 Господарського кодексу України, статті 4, 6 статті 127 Житлового кодексу Української РСР, статті 19 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" та положення постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13.07.2010 р. № 813 (v0813227-10) обґрунтовані тим, що 03.10.2014 р. позивачем було направлено на адресу ПАТ "Херсонгаз" пропозицію про внесення змін до договору шляхом укладення додаткової угоди з наданням її відповідного проекту, яка залишена відповідачем без задоволення, що стало підставою для звернення з позовом до суду.

У відзиві на позовну заяву ПАТ "Херсонгаз" просило відмовити у її задоволенні вказуючи на те, що позивач уклав з відповідачем договір про постачання природного газу за регульованим тарифом за цінами, затвердженими НКРЕ на природний газ для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів. При цьому, відповідач не є гарантованим постачальником для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котельних, встановлених на дахах та виробляючих теплову енергію, а дана категорія споживачів має укладати договори на поставку газу безпосередньо з НАК "Нафтогаз України, про що неодноразово повідомлялось та доводилось до відома позивача, який безпідставно наполягає на укладенні договору саме з ПАТ "Херсонгаз", а не з ПТА "Нафтогаз України".

Рішенням господарського суду Херсонської області від 10.11.2014 р. (суддя Александрова Л.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності позовних вимог встановивши, зокрема, що відповідач не є гарантованим постачальником для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, а категорія споживачів, які виробляють теплову енергію, має укладати договори на поставку газу безпосередньо з НАК "Нафтогаз України.

Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що надісланий позивач проект додаткової угоди, в порушення вимог чинного законодавства, не підписаний зі сторони позивача та не скріплений печаткою.

За апеляційною скаргою Херсонського державного Університету Одеський апеляційний господарський суд (судді: Ліпчанська Н.В., Лисенко В.А., Ярош А.І.), переглянувши рішення господарського суду Херсонської області від 10.11.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 15.01.2015 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Херсонський державний Університет подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального права, вказуючи на залишення поза увагою безпідставне завищення та стягнення відповідачем з Університету вартості послуг з постачання природного газу, всупереч вимогам постанови НКРЕ № 813 від 13.07.2010 р. (v0813227-10) "Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих".

Скаржник касаційної скарги вважає помилковим висновок судів стосовно недоведеності позивачем наявності одночасно чотирьох умов для застосування статті 652 Цивільного кодексу України, а також вказуючи на залишення судами поза увагою, що ПАТ" Херсонгаз" займає монопольне становище на ринку природного газу, не маючи конкурентів, у зв'язку з чим Університет навіть за умов обізнаності з диференціацією цін на природний газ в залежності від кінцевого споживача, був змушений укласти спірний договір з відповідачем за цінами, встановленими для установ, організацій, що фінансуються з державного і місцевого бюджетів.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 27.12.2013 р. між ПАТ "Херсонгаз" (постачальник) та Херсонським державним Університетом (споживач) був укладений договір № 1-207Б на постачання природного газу за регульованим тарифом, за умовами якого постачальник постачає природний газ споживачу в обсягах i порядку, передбачених договором для забезпечення потреб вищого навчального закладу, а споживач оплачує постачальнику вартість газу i наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором.

Постачання забезпечується через мережу комерційних вузлів, перелік яких надано у Додатку № 1 до договору. Одним з таких вузлів є дахова котельня (котел КОЛВІ 550, комерційний вузол № 4) згідно переліку комерційних вузлів обліку газу та газоспоживного обладнання, викладеному у додатку № 1 до договору (а.с. 8).

Відповідно до пункту 4.1. договору розрахунки за реалізований Університету газ здійснюються за цінами, що встановлюються національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері енергетики. У пункті 4.2 договору сторони обумовили складові ціни на природний газ.

Постачальник зобов'язується розміщувати інформацію про ціну газу та її складові на своєму офіційному веб - сайті та в засобах масової інформації (пункту 4.3 договору). Аналогічні зобов'язання постачальника щодо надання та розміщення інформації про ціну на газ та тарифи на постачання газу закріплені і у пункті 5.1.3 договору.

Сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пунктів 4.1 та 4.2 договору є обов'язковою для сторін з дати набрання нею чинності, визначена на її основі вартість газу буде застосовуватися сторонами при складанні актів приймання - передачі газу та розрахунках за газ (пункт 4.4. договору).

У пункті 4.6 договору сторони передбачили, що оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем авансовими та/або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу протягом періоду оплати відповідно до додатку 2 до договору. Споживач самостійно розраховує суму платежу, виходячи з ціни газу на наступний розрахунковий період та відповідної величини договірного обсягу газу, заявленого на наступний розрахунковий період.

Судами встановлено, що постачальник нараховує вартість оплати за спожитий вказаною даховою котельнею природний газ на piвні цін для установ та організацій, що фінансуються з державного i місцевих бюджетів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 10.2 договору, всі зміни та доповнення до договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими особами та скріплюються печатками обох сторін.

З матеріалів справи вбачається, що 27.12.2013 р., 13.01.2014 р. та 11.03.2014 р. між сторонами укладались додаткові угоди про внесення змін до договору на постачання природного газу за регульованим тарифом № 1-207Б від 27.12.2013 р., зокрема, в частині визначення реквізитів сторін, строку договору, а також обсягу та вартості газу (а.с. 12-15).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Херсонського державного Університету про зобов'язання ПАТ "Херсонгаз" змінити договір № 1-207Б на постачання природного газу за регульованим тарифом від 27.12.2013 р. шляхом укладення з Херсонським державним університетом додаткової угоди з постачання природного газу до дахової котельні КОЛВІ 550 за ціною, встановленою національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих, з посиланням на приписи статті 188 Господарського кодексу України, статті 4, 6 статті 127 Житлового кодексу Української РСР, статті 19 Закону України "Про житлово - комунальні послуги", з підстав неправомірності постачання відповідачем за спірним договором № 1-207Б від 27.12.2013 р. природного газу за цінами для установ та організацій, що фінансуються з державного i місцевих бюджетів, в той час, як комерційний вузол (котел КОЛВІ 550) використовується для забезпечення опалення гуртожитків Університету, а відтак розрахунки за спожиті мешканцями гуртожитків комунальні послуги мають здійснюватися за тарифами, встановленими для населення, що є підставою для внесення змін до спірного договору.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 вказаного Кодексу).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 188 Господарського кодексу України встановлене загальне правило щодо порядку зміни та розірвання господарських договорів та закріплено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до статей 651, 652 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України визначено форму та зміст позовної заяви та передбачено, що позовна заява - процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права, в свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Згідно з частиною 2 статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них та виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов (пункти 4, 5 вказаної норми).

Проте, як вбачається зі змісту позовної заяви Херсонського державного Університету, звертаючись до суду з вимогою про зобов'язання ПАТ "Херсонгаз" змінити договір № 1-207Б від 27.12.2013 р. шляхом укладення додаткової угоди, позивачем з посиланням на відповідні умови договору та приписи чинного законодавства, не наведено редакції додаткової угоди, яка на думку позивача підлягає укладенню, не зазначено до якого пункту чи розділу спірного договору необхідно внести зміни та у якій саме редакції.

За приписами процесуального законодавства, резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись альтернативно, і судом має бути надана остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду, зокрема, у рішенні зі спору, що виник при укладенні або зміні договору, - рішення з кожної спірної умови договору у вигляді конкретного формулювання відповідної умови (розділу, пункту, підпункту) договору.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що спосіб захисту, обраний позивачем у даному випадку, а саме зобов'язання відповідача змінити договір шляхом укладення з позивачем додаткової угоди, зміст якої останнім не визначений, не забезпечує реального захисту порушеного права.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами також було встановлено, що пропонуючи внести зміни до договору, які стосуються суми загальної вартості договору, позивачем не зазначено цю суму, тобто не визначено ціну договору.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову, з мотивів, викладених у постанові суду касаційної інстанції.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за приписами статті 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частина 2 статті 207 вказаного Кодексу).

Проте, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції позивач, вважаючи за необхідним внести зміни до договору, надіслав відповідачу свої пропозиції, викладені у формі додаткової угоди, проте, в порушення вимог чинного законодавства, вказана додаткова угода не підписана зі сторони позивача та не скріплена печаткою (а.с. 17).

Беручи до уваги вказані обставини, судова колегія вважає рішення та постанову у даній справі такими, що підлягають залишенню без змін з мотивів, викладених у постанові суду касаційної інстанції, а доводи скаржника, викладені ним у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-5, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 р. у справі № 923/1514/14 та рішення господарського суду Херсонської області від 10.11.2014 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.