Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Плюшка І.А. суддів Кочерової Н.О. (доповідач), Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу Головного управління юстиції у Тернопільській області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 у справі № 921/1071/13-г/14 господарського суду Тернопільської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Український папір" до Головного управління юстиції у Тернопільській області про стягнення 116 112, 28 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Олексійчук В.О., дов. від 02.04.2014

від відповідача: Шпит І.П., дов. від 14.01.2014

У жовтні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Український папір" звернулося до господарського суду з позовом до Головного управління юстиції у Тернопільській області про стягнення 116 112, 28 грн., з яких: 113 400, 00 грн. - сума основного боргу та 2712, 28 грн. - сума трьох відсотків річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем договірних зобов'язань зі своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару згідно укладеного між сторонами договору про закупівлю товарів за державні кошти від 24.12.2012.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 20.11.2013 (суддя Руденко О.В.) позов задоволено. Стягнуто з Головного управління юстиції у Тернопільській області на користь ТОВ "Український папір" 113 400,00 грн. боргу, 2712,28 грн. суму трьох відсотків річних та 2322,25 грн. судового збору.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, оскільки відповідач свої зобов'язання, що виникли між сторонами у справі на підставі договору про закупівлю товарів за державні кошти від 24.12.2012, щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару не виконав, розмір основної заборгованості підтверджено наявними у справі доказами, здійснений позивачем розрахунок суми трьох відсотків річних є вірний та такий, що відповідає нормам чинного законодавства України. Крім того, суд дійшов висновку, що надані відповідачем платіжні доручення є неналежними доказами виконання зобов'язання, оскільки грошові кошти в погашення спірної суми боргу на рахунок позивача за такими платіжними дорученнями не поступали з огляду на те, що платежі не були проведені Головним управлінням Державної казначейської служби України у Тернопільській області, а невиконання останнім своїх повноважень не є підставою для звільнення боржника від відповідальності.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 (колегія суддів у складі: Костів Т.С. - головуючий, Кузь В.Л., Желік М.Б.) апеляційну скаргу Головного управління юстиції у Тернопільській області залишено без задоволення, а рішення господарського суду Тернопільської області від 20.11.2013 - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі Головне управління юстиції у Тернопільській області просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 24.12.2013 між Головним управлінням юстиції у Тернопільській області (замовник, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Український папір" (продавець, позивач) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти, за умовами якого продавець зобов'язався у 2012 році поставити замовникові товари - приладдя канцелярські паперові (папір для пристроїв друкувальних), зазначені в рахунку та видатковій накладній, а замовник - прийняти і оплатити такі товари (п.п. 1.1. та 1.2. договору).

Пунктом 3.1. договору сторони встановили, що ціна договору становить 151560,00 грн. (в тому числі ПДВ), а пунктом 10.1. передбачили строк його дії: до 31.12.2012, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Порядок здійснення оплати товару передбачено сторонами в розділі 4 договору, відповідно до якого оплата здійснюється шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок продавця протягом 3-х банківських днів з моменту поставки партії товару. Підставою для оплати є рахунок-фактура та видаткова накладна на прийом матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 5.1. договору поставка товару здійснюється по заявках замовника протягом 10 календарних днів. Датою постачання товару вважається дата підписання видаткової накладної замовником.

На виконання умов договору позивач згідно видаткової накладної № Т-02151 від 25.12.2012, передав, а скаржник на підставі довіреності № 176 від 25.12.2012, виданої на ім'я ОСОБА_1, отримав товар - приладдя канцелярські паперові код ДК - 21.23.1 (папір для пристроїв друкувальних) на загальну суму 151 560,00 грн. Таким чином, виходячи з положень п. 4.1. договору, відповідач зобов'язаний був здійснити оплату товару в строк до 28.12.2012 (включно).

Однак, відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, свої зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманого товару не виконав, внаслідок чого його заборгованість перед позивачем склала 113 400,00 грн.

06.08.2013 позивач звернувся до відповідача з претензією № 114/юр/13, в якій просив в строк до 20.08.2013 сплатити 113 400, 00 грн. боргу за отриманий товар. Проте, відповідач відповіді на претензію не надав, вказану суму боргу не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, між сторонами у справі склалися правовідносини, що випливають із договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п. 4.1. договору оплата товару здійснюється шляхом безготівкового переказу коштів на поточний рахунок продавця протягом 3-х банківських днів з моменту поставки партії товару.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач 04.02.2013 та 15.02.2013 здійснив часткову оплату отриманого від позивача товару на суму 38160, 00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень № 59 від 25.01.2013 та № 64 від 25.01.2013 (а.с.55,56). Однак, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної та остаточної оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого, як вірно встановлено судами, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 113 400,00 грн. При цьому, наявність та розмір боргу визнається і не заперечується самим відповідачем.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 113 400,00 грн. основного боргу є доведеними та обґрунтованими, про що вірно зазначили суди попередніх інстанцій.

Натомість, відповідач стверджує про вжиття ним всіх необхідних заходів для погашення заборгованості перед ТОВ "Український папір", зокрема, вказує на подання до Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області платіжних доручень на загальну суму 113400,00 грн. для перерахування на рахунок позивача спірної суми боргу, які не були проведені ГУ ДКС України у Тернопільській області. Однак, суди попередніх інстанцій правильно не прийняли такі твердження до уваги, оскільки в силу вимог частини першої ст. 625 ЦК України неналежне виконання (невиконання) ГУ ДКСУ у Тернопільській області своїх повноважень, передбачених Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим Указом Президента України № 460/2011 від 13.04.2011 (460/2011) , і, як наслідок, неможливість виконання відповідачем грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання та не є підставою для звільнення відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором з оплати отриманого товару.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Врахувавши викладене та перевіривши розрахунок трьох відсотків річних, проведений позивачем, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, вірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2712,28 грн. трьох відсотків річних, оскільки факт наявності у відповідача перед позивачем боргу та факт порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, встановлених договором, є доведеними та мало місце прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, а проведений позивачем розрахунок розміру трьох відсотків річних є вірним.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. постанова апеляційного господарського суду, якою рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позову залишене без змін, відповідає вимогам закону, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Головного управління юстиції у Тернопільській області Головного управління юстиції у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 у справі № 921/1071/13-г/14 - без змін.