Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого Волковицької Н.О. Рогач Л.І. за участю представників сторін: позивача ОСОБА_4 дов. від 12.07.2013 року відповідача Різник О.Ю. дов. від 09.01.2014 року розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумський фарфоровий завод" на постанову від 23.10.2013 року Харківського апеляційного господарського суду у справі № 920/1139/13 господарського суду Сумської області за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства "Сумський фарфоровий завод" про стягнення 22526,49 грн.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сумський фарфоровий завод" про стягнення 22526,49 грн., у тому числі 22000,00 грн. основної суми заборгованості, 420,41 грн. пені, 84,08 грн. 3% річних, 22,00 грн. інфляційних витрат.

12.09.2013 року позивач надав заяву б/н від 11.09.2013 року про часткову сплату заборгованості відповідачем, у зв'язку з чим позивач зменшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на свою користь суму основної заборгованості у розмірі 11000,00 грн. 500,56 грн. пені., 107,59 грн. 3% річних та 11,00 грн. інфляційних.

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.09.2013 року (головуючий суддя Заєць С.В., суддя Левченко П.І., суддя Котельницька В.Л.) позовні вимоги задоволено.

З Публічного акціонерного товариства "Сумський фарфоровий завод" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 стягнуто 11000,00 грн. боргу, 500,56 грн. пені, 107,59 грн. 3% річних, 11,00 грн. інфляційних та1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

За апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Сумський фарфоровий завод" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 року (головуючий суддя Слободін М.М., судді Гончар Т.В., Істоміна О.А.) скасоване в частині стягнення пені у розмірі 500,56 грн., 107,59 грн. 3% річних та 11,00 грн. інфляційних з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

В іншій частині рішення залишене без змін.

Публічне акціонерне товариство "Сумський фарфоровий завод" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 13.09.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 року, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

Скаржник посилається на порушення судами норм процесуального та матеріального права, а саме статті 530, 901 Цивільного кодексу України та пункту 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) .

На думку заявника суди попередніх інстанцій не встановили чи були надані юридичні послуги та які саме, а також не встановили строк виконання зобов'язання.

Крім того, заявник посилається на непропорційність розподілення судових витрат.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю - доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши в межах вимог статей 108, 111-7 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи 01.04.2013 року був укладений договір про надання юридичних послуг за № 01/04, відповідно до пункту 1.1 якого замовник (відповідач) в порядку та на умовах, визначених цим договором, доручає, а виконавець (позивач) за винагороду бере на себе зобов'язання, відповідно до отриманого доручення, надати юридичні послуги в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Пунктом 4.1 договору сторони передбачили, що сума винагороди, яка сплачується відповідачем на користь позивача за надані юридичні послуги, визначається в актах виконаних робіт, які є додатками до договору.

Згідно пункту 4.2 договору відповідач щомісячно виплачує позивачу винагороду в розмірі, погодженому сторонами, шляхом 100% передоплати не пізніше 10-го числа місяця, в якому надаються юридичні послуги.

Пунктом 3.1.8 договору встановлений обов'язок відповідача своєчасно оплачувати надані позивачем юридичні послуги.

Судами встановлено, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, що підтверджується матеріалами справи. Факт надання юридичних послуг відповідачу підтверджується, зокрема, актами виконаних робіт № 1 від 30.04.2013 року та № 2 від 31.05.2013 року (а.с.12-13), підписаними обома сторонами та скріпленими печатками.

Крім того, факт надання позивачем юридичних послуг та визнання суми основного боргу підтверджується проведеною відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції частковою оплатою наданих послуг, у розмірі 11000,00 грн., про що зазначено у заяві позивача від 12.09.2013 року про зменшення позовних вимог.

Оскільки умовами спірного договору не передбачено інших додаткових зобов'язань з боку позивача щодо підтвердження надання юридичних послуг рішенням господарського суду залишеним без змін постановою апеляційного суду, вимоги в частині основного боргу були задоволені.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції не погодилась з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 500,56 грн., 107,59 грн. 3% річних та 11,00 грн. інфляційних втрат, з урахуванням змінених позовних вимог, виходячи із того, що договором не визначено строку розрахунків за надані позивачем послуги, що не оскаржується сторонами.

Доводи касаційної скарги щодо актів виконаних робіт як таких, які не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" судом апеляційної інстанції досліджені та спростовані, оскільки оцінка вказаних актів свідчить про те, що вони містять необхідний обсяг інформації для підтвердження обставин надання спірних послуг.

Одночасно висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у договорі вимоги про письмову форму довіреності є помилковим, оскільки згідно частини 3 статті 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, але це не спростовує висновків суду щодо безпідставності заперечень відповідача в цій частині.

Довіреність за своєю правовою природою є видом представництва та підтвердженням наявності повноважень у представника перед третіми особами, а не документом, який засвідчує факт надання послуг.

Заперечення щодо розрахунку судового збору касаційна інстанція до уваги не приймає, оскільки це арифметична похибка, пов'язана з округленням відсотків.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарський суд апеляційної інстанції в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив, встановив та надав юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку при вирішенні спору по суті.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-5, 111-7, пунктом 1 статті 111-9, статтею 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 року у справі № 920/1139/13 господарського суду Сумської області залишити без змін.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сумський фарфоровий завод" залишити без задоволення.