Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Плюшка І.А., суддів Кочерової Н.О. (доповідач), Самусенко С.С., розглянувши касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петровському районі м. Донецька на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.01.2014 р. у справі № 905/7473/13 господарського суду Донецької області за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петровському районі м. Донецька до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10004/018 філії Донецького обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" про зобов'язання списати суму переплати в розмірі 16 094, 59 грн. та перерахувати її на рахунок позивача за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: не з'явилися

У жовтні 2013 року відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петровському районі м. Донецька звернулося до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10004/018 філії Донецького обласного управління ПАТ "Державний ощадний банк України" про зобов'язання списати суму переплати в розмірі 16 094, 59 грн. та перерахувати її на рахунок позивача.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що грошові кошти (щомісячна страхова виплата), перераховані ним протягом періоду з 17.12.2002 р. по 30.09.2012 р. через установу банку відповідача на ім'я застрахованої особи - клієнта банку після її смерті, мають бути відповідно до ч. 2 ст. 1071 ЦК України списані з рахунку останньої на підставі рішення суду в розмірі суми переплати, оскільки такі зайво перераховані кошти страхового відшкодування не входять згідно п. 4 ч. 1 ст. 1219 ЦК України до складу спадщини та є коштами позивача, а вимога про повернення таких грошових коштів залишена банком без задоволення.

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.11.2013 р. (суддя Левшина Г.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано відсутністю підстав для списання та перерахування спірної суми страхових коштів, перерахованих позивачем на особовий рахунок застрахованої особи - клієнта банку відповідача, оскільки по-перше, обов'язок банку здійснити дії по списанню коштів з особового рахунку клієнта банку виникає лише у визначених законодавством випадках, зокрема за рішенням суду, прийнятим відносно власників рахунків, а таке відповідне рішення у позивача відсутнє; по-друге, до компетенції та повноважень відповідача, як банківської установи, законом не віднесено повноваження щодо відокремлення грошових коштів, що обліковуються на рахунку клієнта тих, що включаються до складу спадщини від тих, що не включаються до її складу.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.01.2014 р. (колегія суддів у складі: Ломовцева Н.В. - головуючий, Принцевська Н.М., Скакун О.А.) апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петровському районі м. Донецька залишено без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 13.11.2013 р. залишено без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петровському районі м. Донецька просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлених судами обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30.03.2009 р. між відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", (банк, відповідач) та відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Петровському районі м. Донецька (клієнт, позивач) укладено договір на зарахування та виплату, згідно умов якого клієнт доручив, а банк зобов'язався здійснювати розрахунково-касове обслуговування шляхом зарахування на поточні рахунки або карткові рахунки фізичних осіб, які відкриті в установах банку, та здійснювати на першу вимогу виплату власників рахунків з цих рахунків страхових платежів на платній основі через установи банку.

Відповідно до п. 6.1. договору цей договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2010 р. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін за місяць до запланованої дати припинення строку його дії не попередила іншу сторону про припинення дії цього договору.

На виконання умов вказаного договору відділенням банку відповідача № 10004/018 відкрито особистий рахунок № 17358 на ім'я ОСОБА_7 для перерахування страхових виплат внаслідок виробничої травми на виробництві, які вона отримувала від позивача щомісячно.

Згідно довідки комунального підприємства "Керуюча компанія Петровського району міста Донецьку" без номеру та дати ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкала за адресою: АДРЕСА_1, померла ІНФОРМАЦІЯ_2

За твердженням позивача у нього були відсутні відомості про смерть ОСОБА_7, тому за період з 17.12.2002 р. по 30.09.2012 р. відділення Фонду на особовий рахунок ОСОБА_7 помилково перерахувало щомісячні страхові суми в розмірі 16094,59 грн.

Керуючись п. 3 ст. 1219 ЦК України, позивач звернувся до відповідача з претензією № 0528/07-804 від 17.05.2013 р. про повернення помилково перерахованої ОСОБА_7 суми щомісячної страхової вплати у розмірі 16 066, 76 грн. після її смерті. Однак, відповідач вимогу позивача залишив без виконання, направив позивачу лист від 21.05.2013 р., в якому послався на те, що списання коштів з рахунку клієнта банку без його розпорядження можливе лише на підставі рішення суду. Зазначене вище і стало підставою для звернення позивача у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Частиною першою статті 15 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" встановлено, що страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків - некомерційна самоврядна організація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

Відповідно до ч.1 ст. 28 та ч.ч. 1, 9 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, уразі настання страхового випадку. Страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або за рішенням суду. За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.

Пунктами 1.8. та 1.9. Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань № 24 від 27.04.2007 р. (z0715-07) передбачено спосіб одержання потерпілими суми страхових виплат шляхом їх перерахування на особові рахунки в банку, а також те, що повернення зайво виплачених сум проводиться на підставі постанови робочих органів виконавчої дирекції фонду, якщо потерпілі або особи, які мають на це право, не заперечують проти підстав і розміру відрахування.

Статтею 1066 ЦК України передбачено, що за умовами договору банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка) грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до п.п. 1.3., 1.39. ст. 1, п. 7.1.2. ст. 7 та ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , гроші, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на рахунок переходять у власність отримувача; списання примусове - списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом; банк на договірній основі повинен здійснювати зберігання коштів, проводити розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, врахувавши вищенаведені вимоги чинного законодавства, прийшли до обґрунтованого висновку, що банк не має права на суму коштів, що знаходиться на рахунку клієнта банку, не вправі розпоряджатись такими коштами, а лише вчиняє дії по обслуговуванню рахунку клієнта.

Слід зазначити, що обов'язок банку здійснити певні дії щодо особового рахунку клієнта (в тому числі здійснити повне чи часткове списання грошових коштів з особового рахунку клієнта) виникає лише у передбачених законодавством випадках.

Так, статтею 1071 ЦК України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження, а також без розпорядження клієнта - на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Відтак, положення статті 1071 ЦК України встановлюють підстави списання коштів з рахунку клієнта: за розпорядженням останнього - власника рахунку та незалежно від волевиявлення останнього на підставі судового рішення, прийнятого за наслідками захисту прав стягувача відносно володільця рахунку (отримувача грошових коштів), а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази існування відповідного розпорядження клієнта або судового рішення, прийнятого стосовно володільця рахунку чи його спадкоємців, а також відсутні докази порушення банком прав позивача невиконанням такого рішення.

З огляду на викладене, слід зазначити, що у спірних правовідносинах у відповідача відсутній обов'язок здійснювати дії щодо особового рахунку клієнта на користь позивача, тобто у відповідача відсутні підстави для списання коштів з особового рахунку клієнта - ОСОБА_7, оскільки по-перше, банк не є набувачем спірних страхових коштів, не має повноважень на розпорядження особистими коштами клієнтів, які стають їх власністю з моменту зарахування цих коштів на рахунки, він вчиняє дії лише по обслуговуванню рахунків клієнтів, а розпорядження рахунками здійснюється банком виключно у межах угод, укладених ним з клієнтом. По-друге, відсутнє судове рішення, прийняте відносно володільця рахунку чи його спадкоємців, яке б зобов'язувало відповідача здійснити списання грошових коштів, про що вірно зазначено судами попередніх інстанцій.

Крім того, відповідно до 1216 ЦК України (435-15) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За статтею 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, право на пенсію, допомогу або на інші виплати встановлені законом.

Врахувавши викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що до компетенції та повноважень відповідача, як банківської установи, законом не віднесено повноваження щодо відокремлення грошових коштів, що обліковуються на рахунку клієнта та тих, що включаються до складу спадщини від тих, що не включаються до її складу, у зв'язку з чим суди вірно не взяли до уваги посилання позивача на те, що відповідач мав списати кошти з особового рахунку ОСОБА_7, оскільки сума страхових виплат не включається до складу спадщини.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, позивач не надав належних доказів порушення своїх прав відповідачем, а тому суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення 16 094, 59 грн., як повернення зайво перерахованих коштів.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд у відповідності до вимог ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, у відповідності до вимог закону та встановлених обставин вирішив спір у справі. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст. 101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

Посилання скаржника на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Петровському районі м. Донецька залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.01.2014р. у справі № 905/7473/13 - без змін.