Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравчука Г.А., суддів Мачульського Г.М. (доповідач), Швеця В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2014 р. за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України у справі № 25/215/10 Господарського суду Запорізької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" до Державного підприємства "Хлібна база № 74" Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення збитків

за участю

- представника виконавчої служби: Куліченко Д.А. (довіреність від 26.12.13 р.), -

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" (далі - стягувач) просило з урахуванням збільшення позовних вимог стягнути з Державного підприємства "Хлібна база № 74" Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі - боржник) 62844275,60 грн. збитків, завданих втратою відповідачем зерна, переданого йому позивачем на відповідальне зберігання за договором.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 13.01.2011 р. позов задоволено повністю. На виконання рішення судом першої інстанції видано наказ від 11.02.2011 р.

В жовтні 2013 року стягувач подав до суду першої інстанції скаргу на бездіяльність державного виконавця в якій, з урахуванням уточнення, просив визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, що полягає у не здійсненні заходів з підготовки відповідного пакету документів для передачі до Державної казначейської служби України при примусовому виконанні наказу Господарського суду Запорізької області від 11.02.2011 р. у справі № 25/215/10, а також зобов'язати державного виконавця вчинити дії, передбачені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) , а саме підготувати відповідний пакет документів для передачі до Державної казначейської служби України.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.12.2013 р. (суддя Дьоміна А.В.), залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2014 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сгара Е.В., судді Будко Н.В., Москальова І.В.), в задоволені цієї скарги відмовлено.

У касаційній скарзі стягувач просить скасувати вказані вище постанову та ухвалу і прийняти нове рішення, яким скаргу задовольнити, посилаючись на неправильне застосування і порушення судами норм процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ухвалу про відмову у задоволенні скарги позивача мотивував тим, що у державного виконавця були відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", а відтак і відсутні підстави для вжиття заходів, передбачених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) .

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.

Як встановлено судами 01.04.2011 р. було відкрито виконавче провадження з виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 13.01.2011 р. у даній справі.

Також встановлено, що 02.09.2013 р. постановою старшого державного виконавця ВПВР ДВСУ вказане виконавче провадження приєднано до зведеного виконавчого провадження № 36657722, а в жовтні 2013 року стягувач подав до суду першої інстанції скаргу у даній справі на бездіяльність державного виконавця.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) .

01.01.2013 р. набрав чинності Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) , який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , а також особливості їх виконання.

Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

При цьому статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження, а згідно приписів статті 30 цього Закону державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, враховуючи, що строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Водночас, статтею 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", передбачено, у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Крім того, частиною 3 статті 4 цього Закону передбачено обов'язковість наявності певних обставин, необхідних для направлення виконавчою службою документів і відомостей до Державної казначейської служби України - зокрема, обставин, передбачених п.п.2-4, 9 ч.1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження".

Частиною першою статті 47 цього Закону передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункт другий); стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення (пункт третій); стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа (пункт четвертий); наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (пункт дев'ятий).

Про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт (частина друга статті 47 Закону України "Про виконавче провадження").

Судам не встановлено, а стягувачем не доведено, що настали зазначені у вказаній нормі обставини, та що складено відповідний акт.

Разом з тим, Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) не визначає порядок виконання рішень суду, а лише встановлює певні особливості виконання судових рішень, зокрема, з державного підприємства, які залежать від наслідків дій державного виконавця, вчинених у відповідності із наведеними вимогами Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , у тому числі з урахуванням визначеного цим Законом шести місячного строку, обрахованого з моменту приєднання виконавчого документа у цій справі до зведеного виконавчого провадження.

А оскільки такий строк не закінчився, та стягувачем не доведено, що настали зазначені у п.п.2-4, 9 ч.1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" обставини, та що складено відповідний акт у відповідності із частиною другою цієї норми, у Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відповідно до положень наведених норм права не було правових підстав для направлення до Державної казначейської служби України документів та відомостей, необхідних для перерахування позивачу грошових коштів на підставі Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) , а тому вже з цих підстав висновки судів є правильними.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2014 р. у справі Господарського суду Запорізької області № 25/215/10, залишити без змін.