Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Корсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б.

розглянувши матеріали касаційної скарги об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут Власного Будинку" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 у справі № 44/432 Господарського суду міста Києва за позовом об'єднання Співвласників багатоквартирного будинку "Добробут Власного Будинку" до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача за участю Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" прокуратури міста Києва про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії

в судовому засіданні взяли участь представники :

- позивача не з'явився - відповідача не з'явився - третьої особи Ільчук О.С. - Генеральної прокуратури України Жук І.П.

В липні 2009 року об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут Власного Будинку" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, в якій просило визнати за об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Добробут Власного Будинку" право власності на місця загального користування (нежитлові приміщення) площею 65,6 кв. м. (відповідно до матеріалів технічної документації), горище, підвал, колясочна, будинкові комунікації житлового комплексу багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1 та зобов'язати Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на підставі рішення суду, зареєструвати за позивачем право власності на вказані об'єкти (з урахуванням доповнень до позовної заяви, які прийняті судом, т.1., а.с.89-90).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.08.2009 (суддя Чеберяк П.П.) позов задоволено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду України від 31.10.2013 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця".

Постановою Київського апеляційного господарського суду України від 21.11.2013 (у складі головуючого судді - Михальської Ю.Б., суддів: Отрюха Б.В., Тищенко А.І.) рішення господарського суду міста Києва від 25.08.2009 скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут Власного Будинку" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, Державне територіально-галузеве об'єднання "Південно-Західна залізниця" не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень статті 111-2 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.

Об'єднання Співвласників багатоквартирного будинку "Добробут Власного Будинку" та Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що на підставі договорів купівлі-продажу та міни нерухомого майна, а саме № 1778748 від 08.12.2006, № 1807421 від 19.12.2006, № 1734031 від 22.11.2006, № 1782775 від 11.12.2006, № 1745602 від 27.11.2006, № 1716087 від 15.11.2006, № 1734179 від 22.11.2006, № 1745451 від 27.11.2006, № 1716508 від 15.11.2006, № 1616110 від 04.10.2006, № 1766510 від 05.12.2006, право власності на приміщення квартирного типу, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, перейшло до громадянина ОСОБА_6

14.05.2007 ОСОБА_7 та ОСОБА_8 придбали у громадянина ОСОБА_6 за договорами купівлі-продажу № 2083567 та № 2083594 квартири під номером НОМЕР_1 та НОМЕР_2 за вказаною адресою.

29.05.2007 Протоколом № 1 Загальних зборів засновників об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут власного будинку", а саме власниками приміщень багатоквартирного будинку в АДРЕСА_1, громадянами ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, було вирішено створити Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут Власного будинку".

15.06.2007 Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут Власного будинку".

Протоколом № 2 від 25.07.2007 на позачергових зборах об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут Власного Будинку" було вирішено питання прийняти на баланс об'єднання житловий комплекс, який знаходиться за вищезазначеною адресою.

На підставі рішення Постійнодіючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 03.12.2008 у справі № 32/28 об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут Власного Будинку" було визнане балансоутримувачем житлового будинку літери "А" за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 486,4 кв. м.

З метою оформлення права власності, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Добробут Власного Будинку" звернулось до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності щодо реєстрації за ним права власності на житловий комплекс будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Листом від 01.04.2009 № 13531 Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна повідомило позивача про необхідність оформлення свідоцтва про право власності та матеріалів технічної інвентаризації (т.1., а.с.29-30).

В своєму позові позивач послався на те, що відповідач безпідставно відмовив йому в оформленні права власності на місця загального користування (нежитлові приміщення) площею 65,6 кв. м. (відповідно до матеріалів технічної документації), горище, підвал, колясочна, будинкові комунікації житлового комплексу багатоквартирного будинку по АДРЕСА_1, що позбавляє його права користуватися та розпоряджатися цим майном. За посиланням позивача, відповідач його право власності не визнає, що порушує його права, як власника. Матеріально-правовою підставою позову зазначені статті 182, 321, 392 Цивільного кодексу України.

Під час розгляду заявлених позовних вимог, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що виключно власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, визнання права власності здійснюється господарським судом за наявності існуючого (яке виникло згідно з приписами законодавства) права власності на майно в межах спору власника з іншою особою про право на це майно.

При цьому, метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі.

Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності на підставі статті 392 Цивільного кодексу України є оспорювання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду. У даному випадку до обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги входять, зокрема, факти, з яких вбачається, що відповідач виконав дії, спрямовані на заперечення наявного у позивача права, на захист якого подано позов, або утвердження за собою права, яке належить позивачу, тобто такі дії, що свідчать про порушення або оспорювання існуючого права.

Таким чином, недоведення позивачем наявності у нього суб'єктивного матеріального права, на захист якого подано позов, а саме права власності на спірне майно, виключає можливість задоволення позовних вимог, які заявлено на підставі статті 392 Цивільного кодексу України. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, яка викладена в постанові від 19.09.2011 по справі № 3-82гс11, а також підтверджується судовою практикою Вищого господарського суду України по справах №№ 913/767/13-г, 904/1789/13-г.

В даному випадку, судом апеляційної інстанції встановлено, що фактично підставою позову була відмова відповідача у реєстрації права власності.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України № 1952-IV від 01.07.2004 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач - Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна є органом, в силу пункту 5 розділу V Прикінцевих положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1952-15) (в редакції, чинній на момент звернення до суду та прийняття рішення у справі), який до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру, здійснює лише реєстрацію об'єктів нерухомості.

Також, згідно пункту 1.3. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (z0157-02) (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Зі змісту пункту 8.1. зазначеного Тимчасового положення вбачається, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності провадиться місцевими органами місцевого самоврядування за заявою про оформлення права власності на нерухоме майно.

Таким чином, БТІ здійснює лише державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а відтак не може бути стороною у справі щодо визнання такого права, оскільки не є особою від якої відповідне право перейшло, або особою яка може претендувати на таке право. При цьому, БТІ не перебуває з позивачем у правовідносинах щодо здійснення ним прав володіння, користування та розпорядження майном, щодо якого заявлено позовні вимоги про визнання права власності.

Наведені висновки зроблені Верховним Судом України при розгляді аналогічних спорів у справах №№ 2-5/5129.1-2008, 7/778, 11/189, 53/296, 40/427, 36/237, 16/257, 11/196, 9/217 та ін.

Суд апеляційної інстанції на підставі поданих до матеріалів справи доказів дійшов вірного висновку про те, що між позивачем та відповідачем у цій справі не виникло спору про право, що мало наслідком відмову у задоволенні позову в частині визнання права власності.

Враховуючи, що позовна вимога про зобов'язання відповідача зареєструвати за ним право власності на предмет спору є похідною від вимоги про визнання права власності, висновок суду апеляційної інстанції, в цій частині, є обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд правомірно скасував рішення місцевого господарського суду, як таке, що прийняте при неповно з'ясованих обставинах справи з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2013 у справі № 44/432 залишити без змін.