Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Дунаєвської Н.Г. суддів Гольцової Л.А. (доповідач), Мележик Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати" на рішення та постанову Господарського суду Одеської області від 30.09.2013 Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 у справі № 916/983/13 господарського суду Одеської області за позовом Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України; 2. Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпати" про визнання недійсним та скасування розпорядження за участю представників сторін:

позивача-1: Павлов С.О., дов. від 28.11.2013;

позивача-2: повідомлений, але не з'явився;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи: Гусаров О.Л., дов. від 23.01.2013;

прокурора: повідомлений, але не з'явився;

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.09.2013 у справі № 916/983/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Д'яченко Т.Г., судді - Меденцев П.А., Зайцев Ю.О.) позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Бойко Л.І., судді - Величко Т.А., Таран С.В.) рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2013 у справі № 916/983/13 залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, третя особа звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Постановою Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945 № 2002/063 "Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов, Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО" постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів, Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах згідно схеми, що додається. Зобов'язано Ізмаїльський облвиконком після затвердження Радою народних комісарів СРСР відводу під артполігон 20000 га землі встановити межі земельної ділянки в натурі.

12.02.1946 Ізмаїльським обласним виконавчим комітетом та Бюро обкому КП(б)У прийнято постанову № 53/9-ОП "О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу, для учебного артиллерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.12.1945 № 2002/063", якою регулювався порядок виконання постанови від 18.12.1945 № 2002/063, що полягало у відселенні селянських господарств, які до цього розміщувались на території відведення.

В подальшому, 10.06.1946 обласна комісія по передачі земель ОДВО відповідним актом передала земельну ділянку під учбовий артилерійський полігон ОДВО на площі 23600 га. Згідно цього акту, земельну ділянку в натурі відведено за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів, відвід меж оформлено відповідними актами. При відводі земель в натурі виявлено необхідність збільшення площі артполігону через рельєф місцевості з метою включення деяких висотних пунктів, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж передбачено проектом, що, в свою чергу, узгоджено районними організаціями. Схема фактичного відводу земель є додатком до цього акту. Вказаний акт обласної комісії затверджено того ж дня рішенням № 7 звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету.

Тарутинською районною державною адміністрацією відповідно до ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ст.ст. 17, 141, 149, п.п. 3, 5, 12 розділу 10 ЗК України (2768-14) , згідно з директивою Міністерства оборони України від 29.01.2004 № 115/1/01 та Наказом командувача військами Південного оперативного командування від 16.02.2004 № 67 "Про розформування військової частини А-1366" прийнято розпорядження від 05.05.2005 № 101/А-2005 "Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради", яким, з урахуванням п. 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 14.12.2005 № 368/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", припинено право користування земельною ділянкою площею 23 253,17 га, наданої в користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташованої на території Веселодолинської сільської ради, а також переведено вказану земельну ділянку в землі запасу Веселодолинської сільської ради.

Розпорядженням Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 26.03.2007 № 80/А-2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "Карпати" на умовах оренди із земель запасу Веселодолинської сільської ради площею 160 га строком на 49 років.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі № 2-а-3436/08/1570, яке набрало законної сили, визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" від 05.05.2005 № 101/А-2005 та п.1 розпорядження 14.12.2005 № 368/А-2005 від "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо врегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, керуючись положеннями Законів України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (1075-14) , "Про Збройні Сили України" (1934-12) , ЗК України (2768-14) , ЦК України (435-15) зазначив, що незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування вищезазначеними землями залишалося за Міністерством оборони України і виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони, а тому відповідач, приймаючи оскаржуване розпорядження, перевищив свої повноваження щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками із земель Тарутинського артполігону.

Водночас, як зауважили суди, всупереч ч. 5 ст. 116, ст. 149 ЗК України, рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, а згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалася.

Крім того, суди дійшли висновку, що встановлений постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі № 2-а-3436/08/1570 факт належності спірної земельної ділянки до земель оборони визнаний господарськими судами попередніх інстанцій таким, що має преюдиціальне значення і є обов'язковим для господарського суду при вирішенні даної справи по суті.

Втім, колегія Вищого господарського суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Згідно положень ч. 2 ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (v0006600-12) рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 (v0006600-12) ).

Згідно зі ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК (1798-12) України).

У відповідності зі ст. 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Однак, зі змісту прийнятих у цій справі судових рішень вбачається, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій, зазначених вимог ГПК (1798-12) України не дотримались та не забезпечили сторонам у справі дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Про наведене свідчить відсутність дослідження у прийнятих місцевим та апеляційним господарськими судами рішеннях усіх поданих сторонами в матеріали справи доказів.

Поряд з іншими доказами, не дано належної оцінки, зокрема, копії наказу Командувача військами Південного оперативного командування від 16.02.2004 № 67 "Про розформування військової частини А-1366 Південного оперативного командування", наказу Командира військової частини А-1366 від 20.02.2004 № 15 "Про розформування військової частини А-1366 Південного оперативного командування", наказу командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування від 11.08.2004 № 401 "Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 роки", акта прийому-передачі земель Тарутинського полігону від 26.08.2004 та листу Заступника командувача військ Південного ОК з будівництва та розквартирування військ від 12.04.2005 № 31/1/282.

До того ж, в матеріалах справи знаходиться копія розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.07.2006 № 390-р "Про передачу майнових комплексів військових містечок" (390-2006-р) , яким було прийнято пропозицію Міноборони, погоджену з обласними, міськими, районними, селищними і сільськими радами та Арцизькою райдержадміністрацією Одеської області, щодо передачі з державної власності у власність (спільну власність) територіальних громад та до сфери управління Арцизької райдержадміністрації майнових комплексів військових містечок згідно з додатком, в якому зазначено, в тому числі, про передачу у спільну власність територіальних громад району військового містечка № 10 с.Весела Долина Тарутинського району.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки вказаному розпорядженню Кабінету Міністрів України та не встановили, чи має воно відношення до військової частини А-1366 Південного оперативного командування та спірної земельної ділянки. Більш того, суди відмовили у задоволенні клопотання Тарутинської райдержадміністрації про призначення земельно-технічної експертизи щодо встановлення фактичної площі та меж земельної ділянки, яка перебувала у користуванні Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини району.

З приводу питання передачі та використання Тарутинського військового полігону в матеріалах справи наявне листування із Тарутинською райдержадміністрацією, Верховною Радою України, Міністерством оборони України, яким судами також не надано належної правової оцінки.

Суди залишили поза увагою та не відобразили в повній мірі свою юридичну позицію щодо наведених відповідачем та третьою особою в запереченнях на позов доводів у їх сукупності.

Також, апеляційний господарський суд не відобразив у своєму рішенні підстави, з яких не приймає до уваги доводи апелянта.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про преюдиціальне значення і обов'язковість для господарського суду при вирішенні даної справи фактів, встановлених постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 у справі № 2-а-3436/08/1570, оскільки у вказаній адміністративній справі розглядались розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 05.05.2005 № 101/А-2005 та розпорядження від 14.12.2005 № 368/А-2005, які були прийняті до прийняття Кабінетом Міністрів України розпорядження від 08.07.2006 № 390-р (390-2006-р) "Про передачу майнових комплексів військових містечок", при цьому, у даній справі предметом розгляду є розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області 26.03.2007 № 80/А-2007, прийняте після вказаного розпорядження Кабінету Міністрів України, у зв'язку з чим є підстави вважати, що прийняття Тарутинською райдержадміністрацією розпоряджень по спірній земельній ділянці у 2005 та у 2007 роках здійснювалось за різних підстав.

Колегія суддів Вищого господарського суду відзначає, що результати розгляду господарським судом всіх заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній частині рішення суду, прийнятого по суті справи.

Водночас, відповідачем 23.05.2013 надано до суду першої інстанції клопотання від 23.05.2013 № 458/1/13 (а.с. 57-61, т.с. 1), в якому він просив суд, окрім іншого, залучити до участі у справі військову частину А-1366 або її правонаступника, який наділений належним чином правом постійного користування спірною земельною ділянкою, однак місцевий господарський суд залишив поза увагою дане клопотання та не відобразив свою правову позицію щодо нього. Суд апеляційної інстанції, також на дане клопотання уваги не звернув.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК (1798-12) України, що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позовів за наведених у позовних заявах підстав.

Оскільки, в силу приписів ст. 111-7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпати" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.12.2013 та рішення Господарського суду Одеської області від 30.09.2013 у справі № 916/983/13 скасувати.

Справу № 916/983/13 направити на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.