Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Бережко С.І.

від відповідача: Бершадський С.М.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.02.2014р.

у справі № 912/1664/13 Господарського суду Кіровоградської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Дочірнього підприємства "Кіровоградтепло" Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії"

про стягнення 13 453 560,21 грн.,

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Дочірнього підприємства "Кіровоградтепло" Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії" про стягнення 10831444,68 грн. - боргу, 1024643,03 грн. - пені, 1103686,20 грн. - штрафу, 396401,14 грн. - 3% річних та 97385,16 грн. - інфляційних втрат за порушення виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати поставленого позивачем природного газу за договором № 12/1006-БО-18 від 19.01.2012 р. про закупівлю природного газу.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 26.12.2013 р. (суддя Макаренко Т.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 р. (судді: Чимбар Л.О., Чоха Л.В., Антонік С.Г.), позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 10831444,68 грн. - боргу, 396401,14 грн. - 3% річних, 512321,52 грн. - пені, 551843,10 грн. - штрафу, 60441,89 грн. - інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 68820,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись частково з прийнятими у справі рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 233 Господарського кодексу України та ст.ст. 549- 552 Цивільного кодексу України, просить їх скасувати в частині відмови у стягненні пені в сумі 512321,52 грн. та 7% штрафу в сумі 551843,10 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача про стягнення частини пені та 7% штрафу, у стягненні яких було відмовлено.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

19.01.2012 р. Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Дочірнє підприємство "Кіровоградтепло" Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії" (покупець) уклали договір № 12/1006-БО-18 про закупівлю природного газу, за умовами якого продавець зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити природний газ. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання.

У розділі 3 договору сторони погодили ціну на природний газ.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами, шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.7.3 договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 4.1. цього договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

В подальшому між сторонами укладалася додаткова угода до договору, якою внесено зміни до положень щодо предмету та ціни договору.

На виконання умов договору, позивач передав у власність відповідача в період з січня по квітень 2012 року природний газ на загальну суму 33827151,08 грн. В свою чергу, відповідач за поставлений природний газ розрахувався частково, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 10831444,68 грн.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій правомірно стягнули з відповідача заявлену позивачем суму основного боргу в розмірі 10831444,68 грн.

На суму основного боргу позивачем були нараховані пеня в розмірі 1024643,03 грн., 7% штрафу в розмірі 1103686,20 грн., 3% річних в розмірі 396401,14 грн. та інфляційні втрати в розмірі 97385,16 грн.

Відповідачем у суді першої інстанції було подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій. В обгрунтування названого клопотання відповідачем були надані відповідні документи.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного Кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки - штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст.549 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 1 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Господарські суди, розглянувши подане відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, дослідивши наявність підстав, передбачених ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України для зменшення розміру штрафних санкцій, правомірно зменшили заявлені до стягнення суму пені до 512321,52 грн. та суму 7% штрафу до 551843,10 грн., з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням норм ст. 625 ЦК України та встановлених обставин щодо порушення відповідачем строків проведення розрахунків, господарські суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позов в частині стягнення суми 3% річних.

Щодо стягнення суми інфляційних втрат, то господарські суди, перевіривши наданий позивачем розрахунок, встановили, що до стягнення підлягають інфляційні втрати в сумі 60441,89грн., з чим погоджується і суд касаційної інстанції.

З огляду на викладене, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, ст. 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.02.2014 р. у справі № 912/1664/13 - без змін.