921/348/13-г/4 Про визнання недійсними та скасування рішень виконавчого комітету міської ради та зобов'язання вчинити певні дії - 07.04.2014 Прийняття

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - комунального підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Тернопільської міської ради"

про визнання недійсними та скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії

У квітні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільський речовий ринок" звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської міської ради, просило (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 23.05.2013 року) (т. 1, а.с. 160-161) визнати недійсними та скасувати рішення Тернопільської міської ради № 6/25/44 від 05.10.2012 року, № 6/25/63 від 05.10.2012 року, № 6/30/98 від 22.03.2013 року (т. 1, а.с. 5-11).

Позовні вимоги мотивовано тим, що Тернопільська міська рада при прийняті спірних рішень діяла поза межами своїх повноважень.

Ухвалою господарського суду господарського суду Тернопільської області від 03.04.2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача комунальне підприємство "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Тернопільської міської ради" (т. 1, а.с. 1).

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 11.07.2013 року (головуючий Бурда Н.М., судді Сидорук А.М., Шумський І.П.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2013 року (головуючий Костів Т.С., судді Малех І.Б., Желік М.Б.) (т. 1, а.с. 216-223) позов задоволено (т. 1, а.с. 187-191).

Оскаржені судові акти мотивовано обгрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, Тернопільська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просила оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити (т. 1, а.с. 258-261).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 28.03.2014 року касаційну скаргу Тернопільської міської ради прийнято до провадження та призначено до розгляду на 07.04.2014 року (т. 2, а.с. 2-3).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/117 від 04.04.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Євсіков О.О., Картере В.І.

У судове засідання 07.04.2014 року представники сторін не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частиною ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.01.1998 року Тернопільською міською радою прийнято рішення, яким дозволено товариству з обмеженою відповідальністю "Тернопільський речовий ринок" на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування промислового ринку по вулиці С. Будного (Об'їзна) на земельній ділянці площею 0,6 га.

На виконання зазначеного рішення та на замовлення товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільський речовий ринок" державним підприємством "Тернопільський геодезичний центр" виготовлено матеріали погодження місця розташування промислового ринку по вул. Об'їзна (С. Будного) у м. Тернополі.

Рішенням 4 сесії 4 скликання Тернопільської міської ради № 4/4/126 від 26.09.2002 року погоджено товариству з обмеженою відповідальністю "Тернопільський речовий ринок" місце розташування промислового ринку по вул. Об'їзна у місті Тернополі на земельній ділянці розміром до 0,6 га та надано дозвіл на складання проектно-кошторисної документації на розташування промислового ринку та складання проекту відведення земельної ділянки після затвердження проектно-кошторисної документації у встановленому порядку.

13.09.2007 року на виконання рішення Тернопільської міської ради № 4/4/126 від 26.09.2002 року товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільський речовий ринок" звернулось до державного підприємства "Тернопільгеодезцентр" з клопотанням про розробку проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки.

У подальшому на підставі виконаного проекту землеустрою, погодженого у встановленому законом порядку товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільський речовий ринок" звернулось до Тернопільської міської ради з клопотанням про його затвердження та прийняття рішення про передачу земельної ділянки в оренду, однак, дане питання на сесію Тернопільської міської ради не виносилось та по суті не вирішувалось.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що постановою Тернопільського міськрайонного суду у справі № 2-а-4233/10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільський речовий ринок" до Тернопільської міської ради зобов'язано Тернопільську міську раду внести на розгляд пленарного засідання сесії Тернопільської міської ради питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Тернопільський речовий ринок" для влаштування промислового ринку по вул. С. Будного (Об'їзна) у м. Тернополі на земельній ділянці площею 0,6 га на умовах оренди терміном на 5 років (т. 1, а.с. 87-92).

На виконання зазначеної постанови 06.07.2012 року Тернопільською міською радою прийнято рішення № 6/22/151, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Тернопільський речовий ринок" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,6 га для розташування промислового ринку по вул. С. Будного у м. Тернополі; вилучено з користування Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології земельну ділянку площею 0,3160 га по вул. С. Будного в м. Тернополі; надано товариству з обмеженою відповідальністю "Тернопільський речовий ринок" в оренду строком на п'ять років спірну земельну ділянку.

17.09.2012 року прокурором міста Тернополя внесено протест на рішення Тернопільської міської ради № 6/22/151 від 06.07.2012 року.

Судами встановлено, що 05.10.2012 року Тернопільською міською радою прийнято рішення № 6/25/44, яким протест прокурора задоволено та скасовано рішення Тернопільської міської ради № 6/22/151 від 06.07.2012 року.

У подальшому, Тернопільською міською радою були прийняті рішення № 6/25/63 від 05.10.2012 року та № 6/31/98 від 22.03.2013 року, якими комунальному підприємству "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" Тернопільської міської ради надавався дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею до 0,6 га за адресою вул. С. Будного (Об'їзна), його затвердження та надання спірної земельної ділянки в постійне користування вказаному підприємству (т. 1, а.с. 97, 98).

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Так, згідно рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 (v007p710-09) "У справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)" в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також у вищезгаданому рішенні Конституційним Судом України зазначено, що в Конституції України (254к/96-ВР) закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону).

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Судами встановлено, що рішення Тернопільської міської ради № 6/25/44 від 05.10.2012 року за своєю суттю є ненормативним актом одноразового застосування, яке вичерпує свою дію фактом виконання, а тому не може бути скасоване чи змінено органом місцевого самоврядування після його виконання.

Місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов обгрунтованого висновку, що приймаючи рішення № 6/25/44 від 05.10.2012 року Тернопільська міська рада вийшла за межі наданих їй повноважень.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій також дійшли висновку, що прийняті Тернопільською міською радою рішення № 6/25/63 від 05.10.2012 року та № 6/31/98 від 22.03.2013 року є такими, що порушують охоронювані законом права та інтереси товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільський речовий ринок".

Вищевикладене стало підставою для задоволення позовних вимог.

Частиною 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України.