Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Палія В.В.

за участю представників: позивача - Петренка А.С.,

відповідача -

розглянувши касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Запорізької області від 4 вересня 2013 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12 листопада 2013 року у справі за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Відкритого акціонерного товариства "Мелітопольгаз" про визнання недійсним правочину,

Позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача про визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог № 362 від 06.02.2013 року.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 4 вересня 2013 року (суддя Дьоміна А.В.) в позові відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 12 листопада 2013 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржник просить їх скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог позивача.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 6 лютого 2013 року відповідач звернувся до позивача з заявою № 362 про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 118004,78 грн., посилаючись на те, що відповідач зменшує дебіторську заборгованість перед ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" на загальну суму 118004,78 грн., в тому числі на суму 80 201, 98 грн. яка виникла за договором про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2023 від 20.12.2010 року та на суму 37 802,80 грн. за договором про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2104 від 20.12.2010 року.

Позивач, не погоджуючись, з проведенням заліку зустрічних однорідних вимог, направив відповідачеві лист № 31/26-1181 від 12.03.2013 року про відмову від проведення заліку зустрічних однорідних вимог, вважаючи, що заява про проведення зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 118004,78 грн. за спірними договорами не відповідає вимогам бюджетного законодавства, оскільки наслідком зарахування вимог є скерування бюджетних асигнувань на погашення заборгованості не пов'язаної з бюджетними зобов'язаннями, що робить не можливим проведення такого зарахування.

Відповідно до норм статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також згідно частини 2 цієї статті в разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Згідно частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

На підставі частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

Зарахування можливе за наявності таких умов: зустрічність вимог - одночасна участь сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні;

- однорідність вимог (гроші, однорідні речі);

- настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент;

- ясність вимог - відсутність спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання;

- звернення з заявою однієї сторони до іншої.

Тобто, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів, тощо); строк виконання щодо таких вимог настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки, як правильно було встановлено судами при розгляді справи, Бюджетним кодексом України (2456-17) , на норми якого посилається позивач, не передбачено заборони щодо припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, то колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх судових інстанцій про наявність підстав для припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог у відповідності до норм статей 203 Господарського кодексу України та 601 Цивільного кодексу України (435-15) та про відмову позивачеві в задоволенні його позовних вимог про визнання недійсним одностороннього правочину, оформленого заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог № 362 від 06.02.2013 року.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для їх зміни немає.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

Рішення господарського суду Запорізької області від 4 вересня 2013 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 12 листопада 2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.