910/15108/13 Про стягнення заборгованості за виконані роботи за договором про надання послуг з технічного обслуговування і ремонту комп'ютерної техніки стадіону - 01.04.2014 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 10 вересня 2013 року (суддя Ониськів О.М.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2013 року (судді Станік С. Р., Зеленн В.О., Шевченко Е.О.) у справі № 910/15108/13 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбасінформзв'язоксервіс" задоволено частково, стягнуто з Національного спортивного комплексу "Олімпійський" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОНБАСІНФОРМЗВ'ЯЗОК" суму основного боргу в розмірі 2480343,46 грн., пені в сумі 54142,32 грн., 3% річних у сумі 11389,32 грн., інфляційні втрати в сумі 714,84 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 59 557,34 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено. Провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 442 666,66 грн. припинено.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою Національний спортивний комплекс "Олімпійський" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 10 вересня 2013 року (в частині) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 грудня 2013 року скасувати справу передати на новий розгляд.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 грудня 2012 року між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ДОНБАСІНФОРМЗВ'ЯЗОК", як виконавцем, та відповідачем - Національним спортивним комплексом "Олімпійський", як замовником, укладено договір про надання послуг № 29-12/12-3, відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язався надати відповідачу послуги з технічного обслуговування і ремонту комп'ютерної техніки стадіону, а відповідач - прийняти і оплатити такі послуги, перелік яких наведений в Додатку 2 до Договору.

Відповідно до п. 3.1 договору вартість послуг склала 8994870,22 грн.

Згідно з п.4.5. Договору встановлено обов'язок відповідача здійснювати оплату протягом 90 днів з дня підписання акта обома сторонами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивачем у період з січня по травень 2013 року включно були надані послуги відповідачу на суму 3685822,52 грн., що підтверджується актами надання послуг № 15 від 31 січня 2013 року, № А2339 від 28 лютого 2013 року, № сА02396 від 29 березня 2013 року, № сА02449 від 30 квітня 2013 року та № сА02495 від 31 травня 2013 року, підписаними обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень.

Відповідачем оплата наданих послуг здійснена була лише частково в сумі 35 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача та відповідачем не заперечувалось, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем з оплати отриманих послуг загалом у сумі 2923010,12 грн.

У зв'язку з наведеним, позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 2923010,12 грн.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У встановлений п. 4.5 договору строк відповідач не розрахувався, у зв'язку з чим у останнього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 2923010,12 грн.

Судами попередніх встановлено що, між сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції було здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог за спірним договором та договором № 08-11/12-4 від 08 листопада 2012 року на суму 442666,66 грн., що підтверджується заявою позивача (вих. № 340/08-2013) та поданою в судовому засіданні 10 вересня 2013 року заявою відповідача.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позовна вимога в частині стягнення з відповідача основного боргу по оплаті наданих позивачем послуг у розмірі 442666,66 грн. підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, а заборгованість відповідача за надані послуги за спірним договором складає 2480343,46 грн.

Таким чином, відповідачем порушено умови договору про надання послуг № 29-12/12-3 від 29 грудня 2012 року, а також положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язання по оплаті послуг 55018,82 грн. пені, 11568,49 грн. 3% річних та 2187,39 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України (436-15) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п.7.8. Договору встановлено, що в разі порушення строку оплати, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно сплачених послуг за кожен день затримки оплати.

Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Отже передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням, процентів річних та відсотків за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Судами встановлено, що відповідач не оплатив роботи згідно актів № 15 від 31 січня 2013 року, № А2339 від 28 лютого 2013 року, № сА02396 від 29 березня 2013 року, № сА02449 від 30 квітня 2013 року та № сА02495 від 31 травня 2013 року, кінцевий строк для оплати яких згідно з п.4.5 Договору настав 01 травня 2013 року, 29 травня 2013 року, 27 червня 2013 року та 29 липня 2013 року відповідно, отже, в силу приписів ст. 253 Цивільного кодексу України (де зазначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок), період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті прийнятих робіт за вказаними актами починається з наступного дня, а саме: 02 травня 2013 року, 30 травня 2013 року, 28 червня 2013 року та 30 липня 2013 року відповідно, а закінчується 31 липня 2013 року (грачина дата, зазначена позивачем - дата звернення до суду з позовом).

Колегія суддів, перевіривши розрахунок суми пені, 3 % річних здійснені судом першої інстанції, погоджується з наведеними у рішенні розрахунками пені на суму 54142,32 грн. та 3 % річних - 11389,32 грн.

Відповідно до Листа Верховного Суду України від 03 квітня 1997 року № 62-97р (v2-97700-97) "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" індекси інфляції розраховуються Міністерством статистики України починаючи з серпня 1991 року щомісячно і публікуються в пресі, зокрема, газеті "Урядовий кур'єр" в період з 5 по 10 число місяця, що йде за звітним. Повідомлені засобами масової інформації з посиланням на Мінстат України ці показники є офіційними (згідно з статтями 19, 21, 22 Закони України "Про інформацію") і можуть використовуватися для проведення перерахунків грошових сум. У випадках, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожен внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок розпочинається з наступного місяця.

Враховуючи те, що станом на день звернення позивача до суду першої інстанції з позовом - 31 липня 2013 року індекс інфляції за липень 2013 Державною службою статистики розраховано не було, індекс інфляції за червень 2013 року ставки 1,000, за травень 2013 - 1,001, колегія суддів Київського апеляційного суду погоджується з розміром нарахованих судом першої інстанції інфляційних втрат в сумі 714, 84 грн.

Крім того, відповідач в касаційній скарзі зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав ст. 233 Господарського кодексу України, ст. 551 Цивільного кодексу України, п. 3 ч. 1 83 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) та відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, що стягується.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з пунктами 3 та 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, а також відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до п. 3.7.14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (v0009600-12) вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідно до ст. 33 ГПК кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення клопотань про зменшення розміру заявленої до стягнення пені, оскільки відповідач не навів обставин, які б вказували на винятковість випадку невиконання відповідачем договірних зобов'язань.

Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції прийняті з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.