Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Панової І.Ю., суддів: Білошкап О.В., Погребняка В.Я., розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів на рішення та постанову господарського суду Харківської області від 28.10.2013 року Харківського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 року у справі № 922/3408/13 господарського суду Харківської області за позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів Публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк" про зобов'язання вчинити певні дії

за участю представників сторін: від Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Маісурадзе З.А., дов. № 1767/10.00.12 від 27.08.2013 року; від Публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк" - Стеценко О.В., дов. № 101 від 31.03.2014 року; від Національного банку України - Маслова В.М., дов. № 18-208/1340-3206 від 03.03.2011 року,

У серпні 2013 року Спеціалізована Державна податкова інспекція з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби (далі - ДПІ) звернулась до суду з позовом та з урахуванням його уточнень, відповідно до заяви від 22.10.2013 року вх. № 39089, просила суд зобов'язати ліквідатора Публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк" (далі - ПАТ "Інноваційно-промисловий банк") акцептувати вимоги ДПІ з ВПП у розмірі 297882,14 грн. та зобов'язати ліквідатора ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" включити акцептовані вимоги ДПІ з ВПП до переліку акцептованих вимог для їх затвердження Національним банком України у розмірі 297882,14 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.10.2013 року у справі № 922/3408/13 (суддя - Аюпова Р.М.) позовні вимоги задоволено частково, зобов'язано ліквідатора ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" акцептувати вимоги ДПІ на загальну суму 274394,34 грн. та включити їх до переліку акцептованих вимог для затвердження Національним банком України. В решті позовних вимог ДПІ - відмовлено. Стягнуто з ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" на користь держбюджету України 1147,00 грн. витрат по сплаті судового збору

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 року у справі № 922/3408/13 (головуючий суддя - Фоміна В.О., суддя - Кравець Т.В., суддя - Крестьянінов О.О.) замінено позивача Спеціалізовану Державну податкову інспекцію з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби та Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів. Апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення. Апеляційні скарги Національного банку України та ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" задоволено. Рішення господарського суду Харківської області від 28.10.2013 року у справі № 922/3408/13 скасовано в частині задоволення позовних вимог, прийнято нове рішення. Відмовлено у позові в частині зобов'язання ліквідатора ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" акцептувати вимоги ДПІ на загальну суму 274394,34 грн. та включення їх до переліку акцептованих вимог для затвердження Національним банком України. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Харківської області від 28.10.2013 року та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 року у справі № 922/3408/13, ДПІ звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.10.2013 року у справі № 922/3408/13 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 року у справі № 922/3408/13. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ДПІ.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ПАТ "Інноваційно-промисловий Банк" зареєстроване як платник податку на додану вартість з індивідуальним податковим номером 200218120394, про що ДПІ видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ за № 100272212.

Постановою Правління Національного Банку України від 29.02.2012 року № 72 з 02.03.2012 року відкликано банківську ліцензію та призначено ліквідатора ПАТ "Інноваційно-промисловий банк".

В офіційному друкованому виданні "Урядовий кур'єр" № 43 від 06.03.2012 року опубліковано оголошення про відкликання ліцензії та відкриття ліквідаційної процедури ПАТ "Інпромбанк". В оголошенні також вказано, що кредитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури.

У встановлений законом термін позивач надіслав на адресу ліквідатора банку заяву з конкурсними вимогами до боржника на суму 230998,93 грн., яка була визнана ліквідатором у повній сумі та віднесена до сьомої черги задоволення вимог кредиторів (повідомлення про акцептування вимог кредитора від 25.05.2012 року.

07.08.2013 року позивач звернувся до ліквідатора банку із ще однієї вимогою про акцептування вимог на загальну суму 329249,60 грн., що включала в себе вимогу про сплату податку на додану вартість у суму 274381,00 грн. за період з березня по жовтень 2012 року. Вказану суму податку на додану вартість було зазначено позивачем і в його позовній заяві щодо зобов'язання ліквідатора акцептувати кредиторські вимоги.

Звертаючись до суду з даним позовом про акцептування кредиторських вимог ДПІ до ПАТ "Інпромбанк" на суму 329249,60 грн. та включення їх до акцептованих вимог для затвердження НБУ, позивач зазначив, що заявляє вимоги до боржника за несплачені самостійно узгоджені грошові зобов'язання з податку на додану вартість, по зобов'язанням з податку на прибуток, орендної плати за землю та адміністративному штрафу на загальну суму 329249,60 грн., а саме: з податку на додану вартість у сумі 274381,00 грн., пеня по зобов'язанням з податку на прибуток у сумі 13,34 грн., з орендної плати за землю з юридичних осіб, в тому числі пені, у сумі 23575,26 грн., адміністративний штраф у сумі 31280,00 грн., які виникли у період з 01.04.2012 року по 10.12.2012 року.

Вказані вимоги є поточною заборгованістю відповідача згідно податкових декларацій з податку на додану вартість, податкових декларацій з плати за землю, а також штрафні санкції визначені податковим повідомлення-рішенням №0000020501 від 16.05.2012 року, на підставі акту документальної позапланової перевірки ПАТ "Інноваційно-промисловий банк" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2011 року. Вказані податкові акти не були оскаржені відповідачем, у зв'язку з чим, відповідно до тверджень позивача вважаються узгодженими.

Отже, на момент звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду сплати грошового зобов'язання (відповідно до наданих позивачем уточнень в сумі 305674,34 грн., з яких: податок на додану вартість у сумі 274381,00 грн., пеня по зобов'язанням з податку на прибуток у сумі 13,34 грн., податковий адміністративний штраф у сумі 31280,00) за вищевказаним повідомленням-рішенням не відбулося, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду.

Задовольняючи позовні вимоги ДПІ в частині зобов'язання ліквідатора банку акцептувати вимоги ДПІ на загальну суму 274394,34 грн. та включити їх до переліку акцептованих вимог для затвердження НБУ, господарський суд першої інстанції встановив, що банком як платником податків самостійно визначено в деклараціях та податкових розрахунках за період з березня 2012 року по жовтень 2012 року поданих ДПІ, розмір податків на додану вартість в сумі 274381,00 грн., а також 13,34 грн. пені, яка не заперечувалась відповідачем, у встановлені законодавством строки ці вимоги банком сплачені не були, а тому є всі підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Проте, суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції та вказав на те, що акцептування поточних вимог ДПІ в ліквідаційній процедурі банку є безпідставним та таким, що суперечить інтересам конкурсних кредиторів банку на нормам чинного законодавства.

Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 110 Цивільного кодексу України особливості ліквідації банків встановлюються Законом України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) .

Так ч. 1 ст. 1 даного Закону (в редакції чинній на момент виникнення даних правовідносин) визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банку.

Згідно ч. 3 ст. 88 цього Закону (в редакції чинній на момент виникнення даних правовідносин) законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним застосовується в частині, що не суперечить нормам цього Закону. Отже, вказаний Закон є спеціальним, яким врегульовані відносини, що виникають в процедурі ліквідації банку, інші законодавчі норми можуть бути застосовані в частині, що не суперечать йому.

Приписи п. 8 ст. 91, положення абз. 25 ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції чинній на момент виникнення даних правовідносин) слід розглядати у взаємозв`язку з нормами статей 2, абз.27, 89, 92, 93, 96 цього ж Закону, якими визначено, що ліквідаційна маса складається з усіх видів майнових активів (майно та майнові права банку), які належать йому на праві власності на день відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідації; з відкликанням банківської ліцензії та призначенням ліквідатора банку строк виконання всіх його грошових зобов'язань, в т.ч. зобов'язань по сплаті податків та зборів вважається таким, що настав; кредитори, без винятків щодо податкових органів, мають право подавати заяви про майнові вимоги до банку ліквідатору в місячний строк з дня публікації оголошення про відкриття процедури ліквідації; до повноважень ліквідатора серед інших визначено формування ліквідаційної маси, за рахунок якої ліквідатор у визначеній черговості задовольняє своєчасно заявлені вимоги кредиторів, які виникли станом на день відкриття ліквідаційної процедури, внесені до реєстру вимог кредиторів; ліквідатор припиняє прийняття вимог кредиторів після закінчення одного місяця з дня опублікування оголошення про початок ліквідаційної процедури, протягом трьох місяців з дня публікації оголошення про початок ліквідаційної процедури визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення, відхиляє вимоги у разі їх не підтвердження, складає перелік акцептованих ним вимог для затвердження Національним банком України, сповіщає кредиторів про акцептування вимог; кредитори мають право надіслати ліквідатору свої заперечення щодо визнаних ним вимог протягом одного місяця з дня отримання повідомлення та звернутися до суду зі скаргою на дії ліквідатора; вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, ліквідатором не розглядаються і вважаються погашеними.

Ч. 1 ст. 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції чинній на момент виникнення даних правовідносин) встановлено, що з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора: банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Відповідно до ч. 2 ст. 96 вказаного Закону оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури, здійснюється позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Національним банком України. До цих витрат, зокрема, належать: оплата державного мита; витрати на опублікування оголошення про ліквідацію банку; витрати на публікацію інформації про порядок продажу майна банку; витрати ліквідатора, пов'язані з утриманням і збереженням активів банку; витрати на оцінку та продаж майна; витрати на проведення аудиту; витрати на оплату роботи ліквідатора (включаючи залучених для забезпечення здійснення повноважень ліквідатора осіб); витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку; оплата кредиту, отриманого для виплати вихідної допомоги. Майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право за погодженням з ліквідатором здійснити реалізацію заставленого майна у порядку, встановленому чинним законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог повністю або частково. У разі недостатності коштів від реалізації заставленого майна для задоволення визнаних ліквідатором кредиторських вимог заставодержателя не задоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої цим Законом. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

Згідно з п.7.3 глави 7 розділу VІ Положення про застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою правління НБУ № 369 від 28.08.2001 року (z0845-01) , з дня отримання рішення про своє призначення ліквідатор зобов'язаний уживати заходів щодо ефективної ліквідації банку та максимального задоволення вимог кредиторів відповідно до своїх повноважень, законодавства України, у тому числі цього Положення. З метою забезпечення ліквідаційної процедури ліквідатор відкриває накопичувальний рахунок банку в територіальному управління Національного банку України в Операційному управлінні Національного банку України.

Пунктом 6.3 глави 6 розділу VI Положення № 369 (z0845-01) , ліквідатор здійснює витрати на ліквідацію банку за рахунок коштів банку в межах кошторису витрат ліквідатора, а пунктом 6.10 глави 6 розділу VI цього Положення встановлено обов`язок ліквідатора використовувати кошти ліквідаційної маси на задоволення вимог кредиторів банку та забезпечення ліквідаційної процедури.

Таким чином, кошти які надходять на накопичувальний рахунок банку, не є доходом в розумінні чинного законодавства України, за їх рахунок утворюється ліквідаційна маса для задоволення вимог кредиторів по зобов`язанням, що виникли станом на день відкриття ліквідаційної процедури, здійснюється оплата витрат ліквідатора для проведення ліквідаційної процедури.

Крім того, відповідно до абз. 2 п. 9.3 глави 9 Положення ліквідатор зобов'язаний вживати заходів щодо максимального задоволення вимог кредиторів, зобов'язання по яким виникли до відкриття ліквідаційної процедури, в даному випадку до 02.03.2012 року.

Для здійснення процедури ліквідації банку оплата витрат здійснюється позачергово в межах затвердженого Національним банком України кошторису витрат, вичерпний перелік яких містить ч. 2 ст. 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність", тобто до реєстру вимог кредиторів вимоги по поточним зобов'язанням, що виникають в межах ліквідаційної процедури, не включаються. Інші поточні зобов'язання банку в процедурі ліквідації, в т.ч. податкові, діючим законодавством не передбачені.

Крім того, Податковий кодекс України (2755-17) не регулює питання погашення податкових зобов'язань чи стягнення податкового боргу з осіб, на які поширюються норми розділу V "Тимчасова адміністрація та ліквідація банків" Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) , проте зазначені норми чинного законодавства не звільняють юридичні особи, які знаходяться у процедурі ліквідації, від обов'язку надавати податкову звітність.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення господарського суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та правомірно відмовив в їх задоволенні.

Викладені в касаційній скарзі доводи не спростовують вказаного висновку суду апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі викладеного, керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.10.2013 року в оскаржуваній частині та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 року у справі № 922/3408/13 залишити без змін.