ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 квітня 2014 року Справа № 904/7280/13
|
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Плюшка І.А. суддів Кочерової Н.О. (доповідач), Мележик Н.І., розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства "ТЄД" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 р. у справі № 904/7280/13 господарського суду Дніпропетровської області за позовом приватного підприємства "ТЄД" до товариства з обмеженою відповідальністю "Електродпостач" про стягнення 44 625, 79 грн. за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися
від відповідача: не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2013 року приватне підприємство "ТЄД" звернулося до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Електродпостач" про стягнення 44 625, 79 грн., з яких: 37 720, 00 грн. - сума основного боргу, 1029,38 грн. - сума інфляційних втрат, 2 432,18 грн. - сума трьох відсотків річних та 3 444, 23 грн. - сума пені.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем договірних зобов'язань з оплати виконаних позивачем робіт.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2013 р. (суддя Юзіков С.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Електродпостач" на користь ПП "ТЄД" 37 720, 00 грн. основного боргу, 2 365, 51 грн. 3% річних, 2 898, 53 грн. пені та 1 643, 39 грн. судового збору В решті позову відмовлено.
Місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обґрунтованими, оскільки відповідач договірні зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних позивачем робіт не виконав, докази відсутності боргу чи контррозрахунку стягуваної суми суду не надав. При цьому, за висновком суду, позивач невірно визначив період прострочення, у зв'язку з чим суд провів власний розрахунок сум трьох відсотків та пені. Відмову у стягненні інфляційний втрат суд мотивував наявністю дефляції у період прострочення виконання відповідачем договірних зобов'язань з оплати виконаних позивачем робіт з 20.07.2011 р. по 01.07.2013 р.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 р. (колегія суддів у складі: Прокопенко А.Є. - головуючий, Дмитренко А.К., Крутовських В.І.) апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Електродпостач" задоволено. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2013 р. скасовано. В задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПП "ТЄД" на користь ТОВ "Електродпостач" 821,70 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору № 2909/10-74/10 від 29.09.2010р. у відповідача не виник обов'язок по оплаті заявленого до стягнення боргу, що складає 20 відсотків від загальної суми договору, оскільки між сторонами не підписано акту введення в експлуатація обладнання, як того вимагають умов договору, а позивачем не доведено факту введення в експлуатацію обладнання.
В касаційній скарзі приватне підприємство "ТЄД" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Зі змісту ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 29.09.2010р. між приватним підприємством "ТЄД" (виконавець, позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Електродпостач" (замовник, відповідач) укладено договір № 2909/10-74/10 (далі за текстом - договір), відповідно до п.1.1. якого замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання з виготовлення, поставки та введення в експлуатацію обладнання - тиристорний випрямляч згідно з вимогами Технічного завдання (додаток № 1 до договору) і в комплектності відповідно до додатку № 2, які є невід'ємними частинами цього договору. Згідно п.2.1. загальна сума договору склала 188 600 грн.
Відповідно до п.2.2 договору оплата виконаних виконавцем робіт проводиться у наступному порядку:
2.2.1. - 60% від суми договору - попередня оплата протягом 5 банківських днів після підписання даного договору;
2.2.2. - 20% від суми договору - попередня оплата протягом 5 банківських днів за повідомленням про готовність обладнання для проведення пуско-налагоджувальних робіт;
2.2.3. - 20% від суми договору - оплата протягом 5 банківських днів після підписання сторонами акта вводу в експлуатацію обладнання.
Пунктом 6.1. договору сторони обумовили, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань.
На виконання умов договору відповідачем 07.10.2010 р. проведена передоплата у сумі 113 160 грн. та 09.02.2011 р. - у сумі 37 720 грн.
За твердженням позивача, ним були виконані всі передбачені договором роботи на загальну суму 188 600 грн., які прийняті відповідачем та оформлені актами приймання-здачі робіт (обладнання) від 30.12.2010 р., 17.02.2011 р. та 12.07.2011 р. (а.с.21-23). Однак, відповідач в порушення умов договору не здійснив передбачену п. 2.2.3. договору остаточну оплату виконаних робіт в розмірі 20 % від суми договору, що становить 37 720, 00 грн.
05.03.2013 р. позивач направив відповідачу претензію з вимогою сплатити борг з урахуванням 3% річних, інфляційних втрат та пені. Однак, відповідач відповіді надав, вимоги претензії не задовольнив, що і стало підставою для звернення позивача з позовом у даній справі.
Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій за своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір № 2909/10-74/10 від 29.09.2010 р. є договором підряду.
Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Згідно з ч. 1 ст. 854 ЦК України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Таким чином, за загальним правилом замовник зобов'язаний оплатити роботу замовнику після остаточної її здачі, але за умови, що роботу виконано належним чином і у встановлений строк. Разом з тим, в договорі підряду сторони можуть встановити інший порядок проведення розрахунків, зокрема, попередньо за всю роботу або окремі етапи; за результатом виконання певних етапів чи видів робіт.
Відповідно до ст. ст. 6, 627, ч.1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судами попередніх інстанцій предметом укладеного між сторонами договору № 2909/10-74/10 від 29.09.2010 р. є виготовлення, поставка та введення в експлуатацію обладнання згідно з вимогами Технічного завдання (додаток № 1) і в комплектності відповідно до додатку № 2, які є невід'ємними частинами цього договору (п.1.1 договору).
В розділі 2 договору сторони погодили вартість робіт та визначили поетапний порядок їх оплати. Зокрема пунктами 2.2.3. та 3.3. договору сторони визначили, що остаточний розрахунок в розмірі 20% від суми договору проводиться після підписання сторонами акту введення в експлуатацію обладнання; підписання сторонами акту введення в експлуатацію обладнання є виконанням зобов'язань за договором зі сторони виконавця.
Таким чином, обов'язок по оплаті відповідачем 20% від загальної суми договору, що складає 37 720 грн. (спірна сума), виникає після підписання сторонами акту введення в експлуатацію обладнання. При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, складений та підписаний сторонам акт введення обладнання в експлуатацію в матеріалах справи відсутній, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що у відповідача не виник обов'язок по оплаті останньої суми вартості виконаних позивачем робіт в розмірі 37 720, 00 грн.
Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такий висновок суду передчасним, оскільки судами попередніх інстанцій не було з'ясовано всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору у даній справі.
Так, ні місцевим господарським судом, ні судом апеляційної інстанції не було з достовірністю досліджено обставин введення обладнання в експлуатацію. Не досліджувалось судами і Технічне завдання, що є додатком № 1 до укладеного між сторонами у справі договору № 2909/10-74/10 від 29.09.2010 р., відповідно до якого виконавець зобов'язався виготовити, поставити та ввести в експлуатацію обладнання "Тиристорний випрямляч". Зокрема, поза увагою судів залишились положення Технічних умов, які містяться в розділі 9 та якими передбачені вимоги до випробувань та приймання обладнання.
Відповідно до ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Наведена норма зобов'язує замовника здійснювати приймання роботи з його засвідченням актом або іншим документом, що фіксує факт прийняття роботи.
З огляду на викладене, суди не надали належну оцінку твердженням позивача про те, що виготовлене та поставлене ним відповідачу згідно договору № 2909/10 від 29.09.2010 р. обладнання фактично експлуатується та використовується останнім в господарській діяльності за призначенням, не з'ясували позицію відповідача відносно зазначених посилань. Крім того, не встановивши з достовірністю вказаних обставин, на які посилається позивач, суди не з'ясували, чи можуть такі обставини свідчити про здійснення і завершення позивачем монтажних та пуско-налагоджувальних робіт на місці експлуатації обладнання, про проходження процедури приймального випробування обладнання у відповідності до розділу 9 Технічних умов, тобто про фактичне прийняття відповідачем виконаних позивачем робіт. Таким чином, суди не з'ясували обставин щодо належного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором № 2909/10 від 29.10.2010 р. та наявності підстав для звернення позивача з даним позовом про стягнення коштів за вказаним договором.
За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових актів в порушення ст. 43 ГПК України було неповно з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, порушено та невірно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків у справі, а постановлені судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими.
Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч.2 ст. 111-7 ГПК України). Відтак, встановлення зазначених обставин виходить за межі перегляду справи в порядку касації та є підставою для скасування рішення і постанови з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, а також вжити заходів щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи та прийняття відповідного рішення у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу приватного підприємства "ТЄД" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.10.2013р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 р. у справі № 904/7280/13 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий
Судді
|
І. Плюшко
Н. Кочерова
Н. Мележик
|