Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., –

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі – ДПІ) справу за позовом Закритого акціонерного товариства "Торговий дім "Укрнафтопродукт" до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

У листопаді 2004 року Закрите акціонерне товариство "Торговий дім "Нафтопродукт" звернулося до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, яким йому визначено зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 10221983 грн 80 коп., у тому числі основний платіж – 6814655 грн 90 коп., штрафні санкції – 3407327 грн 90 коп. Оспорюване податкове-повідомлення рішення прийняте на підставі акта перевірки від 15 вересня 2004 року, в якому зафіксовано допущене позивачем порушення податкового законодавства у формі невірного визначення суми податкового кредиту за червень 2003 року, що дорівнювала сумі податку на додану вартість, не сплаченого одним із учасників правовідносин із неодноразової купівлі-продажу товарів, власником яких у кінцевому підсумку став позивач.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення відповідач порушив підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", відповідно до якого датою виникнення права платника податку на податковий кредит уважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). У позивача були наявні податкові накладні безпосереднього контрагента, чиє право на видачу цих документів не оспорювалося.

Господарський суд м. Києва постановою від 11 листопада 2005 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 8 лютого 2006 року, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 червня 2007 року зазначені судові рішення залишив без змін.

Ухвалені у справі рішення мотивовані тим, що Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не ставить можливість включення до податкового кредиту сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва, у залежність від їх фактичної сплати до бюджету продавцем товарів (робіт, послуг), податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит за червень 2003 року, оформлені належним чином і видані зареєстрованим на той момент суб'єктом господарювання.

ДПІ порушила у скарзі питання про перегляд за винятковими обставинами і скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2007 року, пославшись на неоднакове застосування однієї й тієї самої норми права судами касаційної інстанції та на постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 31 травня 2005 року, в якій цю норму застосовано інакше, ніж в оскаржуваному рішенні.

Скарга не може бути задоволена з таких підстав.

Відповідно до статті 47 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-III "Про судоустрій України" Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції та здійснює правосуддя і забезпечує однакове застосування законодавства всіма цими судами.

Згідно з частиною 1 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі виявлення неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

Виконуючи завдання зі здійснення правосуддя та забезпечення однакового застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України перевірила за матеріалами справи наведені у скарзі доводи і при цьому не виявила зазначеного порушення закону.

У частині 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241- 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

У задоволенні скарги Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відмовити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 13 червня 2007 року, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 8 лютого 2006 року та постанову Господарського суду м. Києва від 11 листопада 2005 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Доповідач: Самсін І.Л.