Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Мачульського Г.М., Полянського А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крона плюс" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.12.2013 р. у справі Господарського суду № 16/5007/21/11 Житомирської області за скаргою на дії за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крона плюс" Відділу державної виконавчої служби Малинського районного управління юстиції Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крона плюс" до Державного комунального підприємства "Малинміськводоканал" про стягнення 82 554,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Мінченко В.М., дов. № 1 від 12.03.2014 р.; Попов В.О., дов. № 2 від 12.03.2014 р.; відповідача: не з'явились; відділу ДВС: не з'явились;

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Крона плюс" (далі - Товариство) звернулось до Господарського суду Житомирської області зі скаргою, у якій, з урахуванням уточнень від 10.10.2013 р. № 495 (аркуш матеріалів оскарження ухвали 12 - 13) просило:

- скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Малинського районного управління юстиції від 27.05.2013 року про повернення виконавчого документу стягувачу (ВП № 26278165);

- зобов'язати відділ державної виконавчої служби Малинського районного управління юстиції Житомирської області (далі - Відділ ДВС) грошові кошти списані з рахунків Державного комунального підприємства "Малинміськводоканал" (далі - Підприємство) з 27.05.2013 року перерахувати на користь Товариства його частку, яка повинна була бути перерахована у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) ;

- зобов'язати керівника Відділу ДВС подати до Державної казначейської служби України документи та відомості згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, необхідні для перерахування Товариству суми боргу Підприємства за наказом Господарського суду Житомирської області № 16/5007/21/11 від 05.04.2011 року;

- зобов'язати керівника Відділу ДВС, виконати приписи ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та направити на адресу Товариства повідомлення, про направлення документів та відомостей до Державної казначейської служби України.

Викладені у скарзі вимоги Товариство, посилаючись на норми Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) та Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) обґрунтовувало неправомірністю повернення Відділом ДВС виконавчого документу стягувачу, оскільки Відділом ДВС не було вжито усіх визначених законодавством заходів примусового виконання рішення, зокрема дій щодо звернення стягнення на кошти боржника у банках та інших фінансових установах.

В обґрунтування заявленої скарги Товариство посилалось також на те, що встановивши факт наявності підстав для повернення виконавчого документу стягувачу відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", керівник відповідного органу ДВС зобов'язаний був подати до Державної казначейської служби України документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів в порядку ч. 3 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", а не повертати наказ № 16/5007/21/11 від 05.04.2011 р. без виконання.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21.10.2013 р. (суддя Сікорська Н.А.) скаргу Товариства на постанову Відділу ДВС від 27.05.2013 р. про повернення виконавчого документа стягувачу залишено без задоволення.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.12.2013 р. (колегія суддів: Миханюк М.В., Павлюк І.Ю., Філіпова Т.Л.) ухвалу Господарського суду Житомирської області від 21.10.2013 р. залишено без змін.

Приймаючи ухвалу місцевий господарський суд, із висновками якого погодився господарський суд апеляційної інстанції, виходив з того, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснено виконавцем у відповідності до законодавства, а тому, підстав для визнання оскаржуваної постанови незаконною немає.

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.12.2013 р. і ухвалу Господарського суду Житомирської області від 21.10.2013 р. та прийняти нове рішення, яким скаргу Товариства задовольнити. Викладені у касаційній скарзі та доповненнях до неї вимоги Товариство обґрунтовує посиланням на положення ст.ст. 2, 5, 9, 19, 55, 124, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 92, 96 Податкового кодексу України, ст. 17 Бюджетного кодексу України, ст.ст. 115, 121-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ), ст.ст. 1, 11, 47, 52, 82 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 2, 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", ст.ст. 1, 2 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", ст.ст. 31, 32 Закону України "Про власність" (у чинній на момент створення Товариства редакції), ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також, практику Європейського суду з прав людини.

Інші особи, які беруть участь у справі, не скористались правом, наданим ст. 111-2 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

За розпорядженням секретаря другої судової палати від 19.03.2014 р. розгляд справи у касаційному порядку здійснюється Вищим господарським судом України у складі колегії суддів: Кравчука Г.А. (головуючого), Мачульського Г.М. та Полянського А.Г.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали оскарження ухвали, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ухвали та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.03.2011 р. з Підприємства на користь Товариства стягнуто заборгованість за виконані підрядні роботи згідно договору № 498 від 02.04.2010 р у розмірі 82 554,00 грн., витрати по сплаті держмита у розмірі 825,54 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.;

- на виконання рішення Господарського суду Житомирської області від 22.03.2011 р. було видано наказ № 16/5007/21/11 від 05.04.2011 р., на підставі якого, Відділом ДВС було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 06.05.2011 р.;

- постановою державного виконавця від 06.05.2011 р. виконавче провадження № 26278165 з примусового виконання наказу господарського суду Житомирської області № 16/5007/21/11 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 31660129;

- у зв'язку з відсутністю у боржника майна на яке можливо звернути стягнення 27.05.2013 р. старшим державним виконавцем Відділу ДВС прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Підстави та порядок повернення виконавчого документа стягувачу визначено статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження". За приписами пункту другого частини першої вказаної статті виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Як вже частково зазначалось вище, серед підстав звернення Товариства до суду з даною скаргою було те, що перед прийняттям постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 27.05.2013 р., Відділом ДВС не було вжито усіх визначених законодавством заходів примусового виконання рішення.

За приписами ч. 1, абз. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Заходи примусового виконання рішення визначено статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої ними є:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до частин 1-5 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (ч.1). Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах (ч.2). Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються (ч.3). На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту (ч.4). У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем (ч.5).

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем було:

- винесено постанови про накладення арешту на кошти боржника на рахунках у банках, в ГУДКУ у Житомирській області, а також ті, що знаходяться в касі (арк. матеріалів оскарження ухвали 30- 44);

- з метою перевірки майнового стану боржника отримано довідки з реєструючих органів, а саме Малинського районного комунального підприємства по технічній інвентаризації (№ 631 від 19.07.2012 р.), відділу Держкомзему у місті Малині Житомирської області (№ 5952 від 18.07.2012 р.). Даними довідками підтверджується відсутність зареєстрованих за боржником нерухомого майна та земельних ділянок (арк. матеріалів оскарження ухвали 101);

- виявлено, що за боржником зареєстровано рухоме майно - транспортні засоби: автобус ГАЗ 4301ТС3964 1989 року виробництва, державний реєстраційний номер 17-48ЖИУ; автобус ГАЗ 4301ТС3964 1989 року виробництва, державний реєстраційний номер 17-48ЖИУ; вантажний автомобіль ГАЗ 5201 1984 року виробництва, № двигуна 094920, державний реєстраційний номер 06-14ІОВ; вантажний автомобіль ГАЗ 66 1977 року виробництва, № двигуна 6606М131192, державний реєстраційний номер 05-27ЖИУ; вантажний автомобіль ЗИЛ-ММЗ 4502 1992 року виробництва, державний реєстраційний номер 17-49 ЖИУ; вантажний автомобіль ГАЗ 5319 1991 року виробництва, державний реєстраційний номер 14-37ІОВ; вантажний автомобіль ГАЗ 5319 1991 року виробництва, державний реєстраційний номер 14-37ІОВ; автомобіль УАЗ-452Д 1987 року виробництва, державний реєстраційний номер 15-94ЖИГ, складено акт опису та арешту вказаного майна від 19.07.2012 р. серії 33085318 (арк. матеріалів оскарження ухвали 25- 26). Проте, вказане рухоме майно рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 28.02.2013 р. у справі № 0614/2610/2012 виключено з акту опису та арешту майна від 19.07.2012 р. серії 33085318;

- 10.01.2013 р. при примусовому виконанні рішень судів, в тому числі наказу господарського суду Житомирської області від 05.04.2011 року № 16/5007/21/11, винесено постанову про арешт майна боржника та оголошено заборони на його відчуження, про що були внесені зміни до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та до Державного реєстру обтяжень рухомого майна;

- за результатами проведених виконавчих дій встановлено, що все майно боржника перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Малина і закріплено за підприємством на праві господарського відання.

При прийняті ухвали та постанови судами попередніх інстанцій враховано, що державним виконавцем під час проведення виконавчих дій вживалися усі необхідні заходи, передбачені Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) , у тому числі, виявлення та арешт коштів боржника на рахунках у банках, в ГУДКУ у Житомирській області та в касі, але виконати рішення суду виявилось неможливим через відсутність у боржника майна, у тому числі грошових коштів, на яке можливо було б звернути стягнення.

В обґрунтування заявленої скарги Товариство посилалось також на те, що при поверненні виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", державним виконавцем неправомірно не застосовано ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Відповідно до ч. 1 ст. 2 та ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, здійснюється державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень.

Місцевим та апеляційним господарськими судами було встановлено, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.09.2013 року боржник значиться як Державне комунальне підприємство "Малинміськводоканал" ІК 20421519.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із правовою позицією господарських судів попередніх інстанцій про те, що лише наявність в назві Підприємства найменування "державне" не є доказом належності останнього за правовим статусом до державного підприємства.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади та державне підприємство, що діє на основі державної власності (п. 1, 3 ч. 1 ст. 63 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

З огляду на те, що у найменуванні Підприємства наявне посилання на організаційно-правову форму як державного, так і комунального підприємства, господарськими судами попередніх інстанцій досліджувались положення статуту Товариства, з якого встановлено, що:

- статут Державного комунального підприємства "Малинміськводоканал" затверджено рішенням виконавчого комітету Малинської міської ради № 239 від 09.08.2006 р. (арк. матеріалів оскарження ухвали 15-20);

- у пункті 1.2 Статуту зазначено, що підприємство є комунальним, має статус юридичної особи і діє відповідно до Закону України "Про підприємство України" (698-12) ;

- власником Підприємства є Малинська міська рада (п.1.5 Статуту).

Враховуючи встановлення господарськими судами попередніх інстанцій того, що боржник є комунальним, а не державним підприємством, а також те, що повернення виконавчого документу стягувачу відбулося з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а не з підстав наявності встановленої законом прямої заборони на примусову реалізацію майна боржника, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованими висновки місцевого та апеляційного господарських судів про непоширення на нього як боржника у виконавчому проваджені приписів Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) .

За таких обставин, виходячи зі змісту вищенаведених норм, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією господарських судів попередніх інстанцій щодо правомірності дій Відділу ДВС та відсутності підстав для задоволення скарги Товариства.

Посилання Товариства у касаційній скарзі на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права не знайшли свого підтвердження в процесі перегляду справи, у зв'язку із чим відхиляються колегією суддів Вищого господарського суду України як необґрунтовані.

При цьому, доводи скаржника про те, що господарськими судами першої та другої інстанцій було дано невірну оцінку доказам по справі, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів Вищого господарського суду України, оскільки, виходячи із наданих господарському суду касаційної інстанцій ст. ст. 111-5 та 111-7 ГПК України повноважень, він не може давати оцінку доказам, а повинен на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевірити застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 13.12.2013 р. та ухвала Господарського суду Житомирської області від 21.10.2013 р. відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Товариства зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій та не впливають на них, у зв'язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 та 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крона плюс" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.12.2013 р. у справі № 16/5007/21/11 Господарського суду Житомирської області - без змін.