ПОСТАНОВА
Іменем України
25 вересня 2019 року
Київ
справа №813/119/16
адміністративне провадження №К/9901/3816/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,
суддів - Бевзенка В. М.,
Радишевської О.Р.,
розглянувши у порядку письмового провадження
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року (головуючий суддя - Кушнерик М.П., судді - Мікула О.І., Курилець А.Р.)
у справі № 813/119/16
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області
про скасування рішення, -
в с т а н о в и в :
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.
Короткий зміст позовних вимог
В січні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - відповідач, ГУДМС України), в якому просив скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 15.12.2015 №03.01/17.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування рішення задоволено.
Скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 від 15.12.2015 №03.01/17.
Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551 (п`ятсот п`ятдесят одна) грн. 21 коп.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що Як вбачається з Висновку Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 15.12.2015 "про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянина Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 " підставою для прийняття рішення про надання іноземцю та особі без громадянства дозволу на імміграцію відповідно до пункту 2 ч. 3 ст. 4 Закону №2491-ІІІ може бути тільки рішення суду про призначення опікуном чи піклувальником над громадянами України або про встановлення над ним опіки чи піклування громадянина України. Відповідач фактично вказує на "помилку" органу (посадових осіб), який прийняв рішення про надання дозволу на імміграцію та документував Позивача відповідною посвідкою. В той же час, відповідач з посиланням на норми Цивільного кодексу України (435-15) , підручник "Цивільне право" та науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України (435-15) не бере до уваги той факт, що позивач рішенням опікунської ради при виконкомі Мостиської міської ради від 29.01.2005 був призначений помічником (піклувальником) над громадянами України. Суд зауважує, що сам аналіз норм Цивільного законодавства, з теоретичної точки зору, не може бути підставою скасування дозволу на імміграцію в розумінні ст. 12 Закону №2491-ІІІ. Цей "інший випадок", настання якого іммігрантом матиме наслідком юридичну відповідальність саме іммігранта у вигляді скасування дозволу на імміграцію, як було вище зазначено, повинен бути передбачений лише законами України. Ні Закон України "Про імміграцію" (2491-14) , ні Цивільний кодекс України (435-15) , будь-який інший Закон України не передбачає такої підстави для скасування дозволу на імміграцію, як виявлення органами Державної міграційної служби України своєї помилки через 10 років після видачі посвідки компетентним органом - ВГІРФО УМВСУ у Львівській області. Рішенням опікунської ради при виконкомі Мостиської міської ради від 29.01.2005 №1 яким ОСОБА_1 призначено помічником (піклувальником) над одинокими пенсіонерами ОСОБА_3, 1930 р. н. та її братом ОСОБА_4 1934 р. н., інвалідом 1 групи, з їхньої згоди з 01.02.2005 є чинним, в судовому порядку не оскаржувалося. Судом також враховано ті обставини, що Позивач зареєстрований в Україні як суб`єкт підприємницької діяльності, є власником нерухомого майна в Україні - земельної ділянки та житлового будинку, сплачує податки, не порушує чинного законодавства України та є дідусем ОСОБА_5 і ОСОБА_6, які народилися на території України та є громадянами України. Суд не приймає до уваги надані представником відповідача довідки Крисовицької сільської ради Мостиського району Львівської області від 18.01.2016 №02-18/ та письмові пояснення сусідів позивача про факт непроживання ОСОБА_1 за місцем реєстрації: АДРЕСА_1, оскільки такі докази зібрано після прийняття спірного рішення. Крім того, відповідачем (управлінням міграційної роботи Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області) у червні-липні 2013 вже проводилася перевірка законності залишення на постійне проживання на території України ОСОБА_1 . На той період підстав для скасування позивачу дозволу на імміграцію відповідач не виявив. Тому, суд вважає, що позивачі не можуть нести тягар відповідальності за будь-які порушення, вчинені працівниками державних органів під час вирішення їх звернень щодо отримання дозволів на імміграцію без наявності з їх боку порушень діючого законодавства України. Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області - задоволено.
Скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 р. по справі №813/119/16 та прийнято нову, якою відмовлено в задоволенні позову.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції погоджєуться з твердженням відповідача щодо тлумачення п.6 ст.12 зазначеного Закону, щодо інших випадків скасування дозволу на імміграцію, при застосуванні до даних правовідносин. Зокрема, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 18.01.2005р . (а.с.12) укладає договір найму житлового приміщення з ОСОБА_3, терміном на 3 роки, а через 11 днів, тобто 29.01.2005р. призначається помічником (піклувальником) цієї ж особи та її брата. При даних обставинах, позивач залишається платником податку, як фізична особа - підприємець за місцем проживання: АДРЕСА_2 (а.с.10), а в рішенні органу опіки зазначена його адреса: АДРЕСА_5 . Згідно договору купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.30), ОСОБА_1 28.09.2005р. придбав житло, а станом на 2015 рік, також приватизував земельну ділянку, однак, за вказаною адресою, не проживав і не проживає. З матеріалів справи вбачається, що діти позивача також проживали в м.Львові і навчались в СШ №84. Такі суттєві розбіжності щодо проживання позивача та його членів сім`ї, викликають сумнів щодо надання позивачем догляду за ОСОБА_3 та її братом ОСОБА_4, по рішенню органу опіки, а не за рішенням суду, що в свою чергу підпадає під п.6 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" - "інші випадки". Вищевикладені обставини слугували відповідачу в сумніві щодо законності отримання позивачем дозволу на імміграцію в 2005р., з чим погоджується й колегія суддів. Посилання представника позивача на інші порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваного рішення та на практику вирішення аналогічних спірних відносин, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки таке не спростовано вище встановленими судом обставинами. Вирішення питання перевірки та контролю правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію є виключною компетенцією ДМС України та її територіальних органів, в тому числі ГУ ДМС України у Львівській області - ст. 6 Закону України "Про імміграцію".
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)
05 серпня 2016 року на адресу суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року, в якій скаржник, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене рішення та залишити в силі постанову львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року..
В обґрунтування поданої касаційної скарга ОСОБА_1 вказує на те, що пункт 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію", на підставі якого прийнято відповідачем оскаржуване рішення, є відсилочною нормою. Тобто, при посиланні на нього має бути також зазначена норма іншого закону, яка передбачає інші підстави для скасування дозволу на імміграцію, крім тих, що наведені у ст. 12 Закону України "Про імміграцію", що, в свою чергу, відповідачем не було зроблено при прийнятті оскаржуваного рішення та є підставою для визнання останнього протиправним. Також скаржником вказується на недотримання ГУДМС у Львівській області процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію, зокрема в частині незазначенні ініціатора порушення даного питання, підстав, що слугували для нього, а також незапрошення позивача для надання відповідних пояснень. Крім того, позивач вказує на помилковість твердження відповідача про необхідність наявності рішення суду про призначення піклувальника та факту визнання особи, над якою встановлена опіка чи піклування, недієздатної або обмежено дієздатної, оскільки приписами цивільного законодавства передбачене право органів опіки та піклування призначати опікуна чи піклувальника. Скаржник зазначає, що надання чи ненадання догляду позивачем за підопічними не може в жодному випадку бути підставою для скасування дозволу на імміграцію. Закон чи будь - який інший нормативно - правовий акт не містить таких підстав. Таких повноважень, як перевірка надання позивачем догляду за підопічними не має також і відповідач. Тому навіть і скасування самої опіки не може бути підставою для скасування дозволу на імміграцію в розумінні Закону України "Про імміграцію" (2491-14) . Також позивач зауважує про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема ч. 3 ст. 2 КАС України (в редакції на час апеляційного розгляду справи) в частині нез`ясування чи прийнято відповідачем рішення, що є предметом оскарження у даній справі, з урахуванням права особи на особисту участь у прийнятті рішення.
Відповідачем не надано до суду відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 серпня 2016 року за даною касаційною скаргою відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 призначено до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні.
Сторони в судове засідання не з`явилися, хоча були повідомлені належним чином про дату, час і місце судового засідання. Відтак, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 345 КАС України, Суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Громадянин Азербайджанської Республіки ОСОБА_1 прибув до України у 2004 та одержав ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який наданий Державною податковою адміністрацією України.
09.03.2004 державним реєстратором зареєстровано позивача фізичною особою - підприємцем та видано Свідоцтво про державну реєстрацію серії В00 №425374.
18.01.2005 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір найму житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 .
29.01.2005 рішенням №1 опікунської ради при виконкомі Мостиської міської ради ОСОБА_1 призначено помічником (піклувальником) над одинокими пенсіонерами ОСОБА_3 1930 р.н. та її братом ОСОБА_4 1934 р.н. інвалідом 1 групи з їхньої згоди з 01.02.2005.
20.05.2005 ВГІРФО УМВСУ у Львівській області надало позивачу дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п.2 ч.3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" та документувало це тимчасовою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 безстроково.
У кінці грудня 2015 позивач поштовою кореспонденцією отримав лист ГУ ДМС України у Львівській області про скасування дозволу на імміграцію на підставі п.6 ч. 1 ст. 12 Закону №2491-ІІІ.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)
Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 № 2491-III (2491-14) (далі - Закон № 2491-III (2491-14) ).
Пункт 2 частини 3 статті 4 Закону № 2491-III: дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України.
Пункт 6 частини 1 статті 12 Закону № 2491-III: Дозвіл на імміграцію може бути скасовано в інших випадках, передбачених законами України.
Пункт 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (1983-2002-п) (далі - Порядок № 1983): Дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Пункт 22 Порядку № 1983: Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу.
Пункт 23 Порядку № 1983: ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, Суд переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).
Суд зазначає, що з дослідженого судами попередніх інстанцій та наявного в матеріалах справи висновку про скасування дозволу на імміграцію вбачається, що прийнятий даний документ на підставі пункту 6 частини 1 статті 12 Закону № 2491-III, тобто за наявності інших випадків, передбачених законами України.
Разом з цим, жодної норми іншого закону України, якою б конкретизувалася причина скасування дозволу на імміграцію відповідачем не зазначено.
Натомість ГУДМС України у Львівській області лише наведені цивільно-правові норми щодо процедури встановлення опіки та піклування, визначаючи, при цьому, що призначення піклувальника чи опікуна здійснюється виключно в судовому порядку, а не органами опіки чи піклування. В доповнення до викладеного відповідач зазначив, що підставою для прийняття рішення про надання іноземцю та особі без громадянства дозволу на імміграцію, відповідно до п.2 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" може бути тільки рішення суду про призначення опікуном чи піклувальником над громадянами України або про встановлення над ним опіки чи піклування громадянина України.
Суд зауважує, що приписами норми п.2 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" не передбачена необхідність наявності виключно рішення суду для підтвердження призначення іноземця опікуном чи піклувальником. Даними нормами вимагається лише сам факт наявності такого статусу у іноземця чи особи без громадянства, який наданий останньому у встановленому законодавством порядку, для отримання дозволу на імміграцію поза квотами на імміграцію.
Відтак, рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону № 2491-III без наведення прямої норми іншого закону, яка чітко регламентує причини щодо скасування даного рішення, що надає право іноземцю та особі без громадянства на імміграцію, не може вважатися правомірним та обґрунтованим.
Суд також зауважує, що недотримання відповідачем приписів пункту 23 Порядку № 1983 в частині неповідомлення ОСОБА_1 про розгляд питання про скасування дозволу на імміграцію позбавило можливості позивача брати участь у даній процедурі та надавати пояснення, які б слугували складовою частиною інформації, на підставі результату аналізу якої відповідач повинен прийняти відповідне обґрунтоване рішення.
Тому, Суд вважає такими, що заслуговують на увагу доводи позивача про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме - приписів п. 9 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час апеляційного перегляду справи), яким кореспондують норми п.9 ч. 2 ст. 2 КАС України в чинній редакції в частині неперевірки адміністративним судом чи прийняте рішення відповідача у даних спірних правовідносинах з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відтак, враховуючи вищевикладене, Суд приходить до думки, що рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 15.12.2015 №03.01/17 не може вважатися обґрунтованим та таким, що прийняте у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.
Розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального права, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції скасовано правильне по суті та законне рішення суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частин.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Керуючись статтями 341, 345, п.4ч.1.ст. 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року - скасувати.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2016 року залишити в силі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.
Головуючий суддя Н.А. Данилевич
Судді В. М. Бевзенко
О. Р. Радишевська