Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників: позивача Євсєєв В.В. - довіреність від 19.12.2014 р. відповідача Кугай А.В. - довіреність від 18.11.2014 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Велетень" на постанову від 11.11.2014 р. Харківського апеляційного господарського суду у справі № 920/2159/13 господарського суду Сумської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛеСтар" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велетень" про зобов'язання вчинити дії

У жовтні 2013 р. ТОВ "ЛеСтар" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до ТОВ "Велетень" про зобов'язання відповідача передати позивачу 30тон цукру, посилаючись на приписи статті 216 Цивільного кодексу України, вказуючи на те, що відповідно до договору купівлі - продажу № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р., на підставі видаткової накладної № ЮВ - 0002760 від 07.11.2007 р. та доручення від 07.11.2007 р., ТОВ "Велетень" отримало від ТОВ "ЮВС" 30 тон цукру на суму 103 200,00 грн., кошти за які не сплатив.

При цьому, позивач зазначав, що 04.11.2008 р. між ТОВ "ЮВС" та ТОВ "ЛеСтар" було укладено договір про уступку права вимоги, за умовами якого сторонами було погоджено уступку права вимоги відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України в разі визнання недійсним договору купівлі - продажу № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р. чи накладної № ЮВ - 0002760 від 07.11.2007 р., за якими ТОВ "Велетень" отримано 30 тон цукру, тобто передбачено можливість переходу до нового кредитора - ТОВ "ЛеСтар" права вимоги поставленого ТОВ "Велетень" товару за визнаним недійсним договором купівлі - продажу, відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим 09.06.2011 р. позивач направив відповідачу вимогу про повернення 30 тон цукру, яка останнім не виконана, що стало підставою для звернення до суду.

ТОВ "Велетень" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у її задоволенні, вказуючи на те, що судовим рішенням від 24.05.2011 р. у справі № 13/178-10 визнано недійсним договір купівлі - продажу цукру № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р., з підстав підписання цього договору неуповноваженою особою, як й встановлено підписання неуповноваженою особою видаткової накладної № ЮВ - 0002760 від 07.11.2007 р., у зв'язку з чим вважав, що ця накладна не може бути належним доказом здійснення поставки цукру за визнаним недійсним договором ТОВ "Велетень".

Рішенням господарського суду Сумської області від 11.02.2014 р., залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 р., у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.07.2014 р. судові рішення скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи рішенням господарського суду Сумської області від 09.09.2014 р. (суддя Зайцева І.В.) позов задоволений, зобов'язано ТОВ "Велетень" повернути ТОВ "ЛеСтар" 30 тон цукру.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог, вказавши при цьому на помилковість посилань відповідача на інші судові рішення та на пропуск позивачем позовної давності.

За апеляційною скаргою ТОВ "Велетень" Харківський апеляційний господарський суд (судді: Камишева Л.М., Івакіна В.О., Пелипенко Н.М.), переглянувши рішення господарського суду Сумської області від 09.09.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 11.11.2014 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ТОВ "Велетень" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального права.

Скаржник посилаючись на статтю 35 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що Харківським апеляційним господарським судом 24.05.2011 р. у справі № 13/178-10 встановлено факт недійсності договору № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р. на підставі статті 241 Цивільного кодексу України, з підстав встановлення обставин, що цей договір не був схвалений ТОВ "Велетень", тобто не створив для сторін прав та обов'язків, що залишено судами поза увагою.

На думку заявника касаційної скарги, судами було порушено (не застосовано) статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" оскільки посилання на договір у документах первинного бухгалтерського обліку не є обов'язковим реквізитом, передбаченим Законом, а договір № ДКЦ 398 не є підставою здійснення господарської операції, оскільки є недійсним, тобто посилання у накладній від 07.11.2007 р. № ЮВ-0002760 на недійсний договір не може бути а ні обов'язковим, а ні додатковим (факультативним) реквізитом. В той же час, скаржник вважає, що накладна № ЮВ-0002760 є допустимим доказом здійснення господарської операції, оскільки має всі обов'язкові реквізити, передбачені Законом, яка не визнавалась недійсною.

Скаржник вважає, що в даному випадку судові рішення суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним у справах № 925/1332/13, № 12/5026/556/2012, № 910/9294/14 та № 903/458/14 стосовно того, що наявність накладних та факт отримання товару відповідачем визнаються судами як самостійні правовідносини купівлі - продажу, що мають наслідком обов'язок оплатити товар та право позивача вимагати оплатити товар.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанції, на думку заявника касаційної скарги, не враховано позицію суду касаційної інстанції щодо застосування позовної давності, викладену у пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 (v0010600-13) щодо можливості застосування позовної давності за заявою сторони, зробленою до винесення рішення судом. Така заява про застосування позовної давності відповідачем була подана під час нового розгляду справи до винесення рішення, оскільки трирічний строк з моменту визнання недійсним договору № ДКЦ 398 - 24.05.2011 р. закінчився, проте, судами не було наведено підстав зупинення позовної давності або її переривання.

Скаржник також у поясненнях до касаційної скарги вказує на здійснення розгляду справи апеляційним судом у незаконному складі суду, оскільки справа до апеляційного провадження була прийнята однією колегією, а подальша зміна складу судової колегії відбулась відповідно до розпорядження секретаря судової палати апеляційного суду.

У запереченнях на касаційну скаргу ТОВ "ЛеСтар" просить залишити судові рішення у даній справі без змін вказуючи, зокрема, на те, що судами правомірно встановлено, що на виконання укладеного між ТОВ "ЮВС" та ТОВ "Велетень" договору купівлі-продажу № ДКЦ 398 - 24.05.2011 р., згідно видаткової накладної № ЮВ-0002760 від 07.11.2007 р., відповідачем було отримано 30 тон цукру, що останнім не заперечується, проте оплата за отриманий товар не здійснена, а посилання на зарахування ТОВ "Велетень" поставленого цукру в рахунок погашення заборгованості ТОВ "ЮВС" не доведені та не обґрунтовані належними доказами. Доводи скаржника про позовну давність, на думку позивача, також є безпідставними.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, поясненнях присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 07.11.2007 р. між ТОВ "ЮВС" (продавець) та ТОВ "Велетень" (покупець) укладено договір купівлі-продажу цукру № ДКЦ 398, за умовами якого відповідач купує продукцію - цукор - пісок, загальною вартістю 103 200, 00 грн. (а.с. 11).

04.11.2008 р. між ТОВ "ЮВС" (первісний кредитор) та ТОВ "ЛеСтар" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до пункту 1.1 якого ТОВ "ЮВС" передає, а ТОВ "ЛеСтар" приймає на себе право вимоги, що виникло чи може виникнути у ТОВ "ЮВС" з правовідносин по договору купівлі-продажу цукру № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р. та по видатковій накладній № ЮВ-0002760 від 07.11.2007 р. щодо поставки цукру (товар) ТОВ "Велетень" на підставі наступних документів: видаткової накладної № ЮВ-0002760 від 07.11.2007 р., довіреності серії ЯНФ № 267480 від 07.11.2007 р. на суму 103 200,00 грн.

Пунктом 1.2 вказаного договору сторони погодили, що новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника оплати поставлених товарно - матеріальних цінностей по зазначеним у пункті 1.1 договору накладним та договору в повному обсязі, в тому числі сплати основного боргу, неустойки та інших платежів, передбачених діючим законодавством, та набуває всіх прав кредитора по зазначеному вище правочину.

Відповідно до пункту 1.3 договору про відступлення права вимоги від 04.11.2008 р., в разі визнання недійсним договору купівлі-продажу № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р. чи накладної № ЮВ-0002760 від 07.11.2007 р., новий кредитор одержує всі права вимоги, що можуть виникнути у ТОВ "ЮВС" в разі такого визнання недійсним, в тому числі до нового кредитора переходять права вимоги про застосування наслідків визнання правочину недійсним відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, зокрема вимога щодо повернення всього одержаного (поставленого) на виконання визнаного недійсним правочину.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 вказаного Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 697 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.

При цьому, статтею 216 вказаного Кодексу встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 та статтею 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) і до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається зі змісту договору про відступлення права вимоги від 04.11.2008 р. сторонами було погоджено одержання ТОВ "ЛеСтар" права вимоги, що можуть виникнути у первісного кредитора в разі визнання недійсним договору купівлі - продажу № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р. чи видаткової накладної № ЮВ -0002760 від 07.11.2007 р., в тому числі і переходу права вимоги про застосування наслідків визнання правочину недійсним відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо повернення всього одержаного (поставленого) на виконання визнаного недійсним договору.

Судам першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи встановлено, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.05.2011 р. у справі № 13/178-10 задоволені позовні вимоги ТОВ "Велетень" та визнано недійсним договір купівлі - продажу цукру № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р., укладений між ТОВ "ЮВС" та ТОВ "Велетень" (том 1 а.с. 13-14).

При цьому, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що у видатковій накладній № ЮВ 0002760 від 07.11.2007 р. міститься посилання на отримання 30 тон цукру ТОВ "Велетень" в особі Короткого Н.М., який діє на підставі довіреності ЯНФ № 267480 від 07.11.2007 р. за договором № ДКЦ 398 від 07.11.2007 р. (том а.с. 10-11, 57).

Згідно довіреності № ЯНФ 267480 від 07.11.2007 р. Короткий Н. М. був уповноважений ТОВ "Велетень" на отримання 30 тон цукру, а доказів спростування вказаної обставини ТОВ "Велетень" не надано, як й не спростовано відповідачем отримання ним 30 тон цукру від ТОВ "ЮВС" та наявності підстав для сплати коштів за отриманий товар.

Стосовно посилання скаржника на судові рішення у справах № 925/1332/13, № 12/5026/556/2012, № 910/9294/14 та № 903/458/14 судова колегія вважає за необхідне зазначити, що правова позиція, викладена у вказаних судових рішеннях не спростовує обставин, встановлених судами під час розгляду даної справи.

Доводи скаржника про залишення судами першої та апеляційної інстанції позиції, викладеної у пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 (v0010600-13) щодо можливості застосування позовної давності за заявою сторони, зробленою до винесення рішення судом рішення та наявності у даному випадку підстав для застосування позовної давності стосовно закінчення якого відповідачем було заявлено підчас нового розгляду справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За визначенням статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 вказаного Кодексу).

Здійснюючи судовий розгляд судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що оскільки недійсність договору купівлі-продажу цукру було встановлено судовим рішення від 24.05.2011 р. у справі № 13/178-10, а позивач звернувся з позовом до суду у жовтні 2013 року, строк позовної давності не сплив, а тому і підстави для застосування позовної давності відсутні.

Доводи скаржника про здійснення розгляду справи судом апеляційної інстанції у незаконному складі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи та нормами діючого законодавства, зокрема, статтею 2-1 Господарського процесуального кодексу України, статтями 29, 115 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та положеннями пункту 3.1.7 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 30 від 26.11.2010 р. (vr030414-10) (з наступними змінами та доповненнями).

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає рішення та постанову у даній справі такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються встановленими судами обставинами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 111-9, статтями 111-5, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.11.2014 р. у справі № 920/2159/13 та рішення господарського суду Сумської області від 09.09.2014 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.