Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Фролова Г.М., Яценко О.В. розглянувши матеріали касаційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 року у справі № 904/6364/13 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 799, 42 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача: Басій К.С. дов. № 876-О від 29.03.2013 року, - відповідача: не з'явився

Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі за текстом - ПАТ КБ "Приватбанк") про стягнення 799, 42 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2013 року у задоволенні позовних вимог управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва - відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2013 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 року у справі № 904/6364/13 апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва залишено без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2013 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2013 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 року у справі № 904/6364/13 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.02.2014 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд касаційної скарги відкладено до 27.02.2014 року, у зв'язку з неявкою представників сторін.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено, що 05.01.2010 року між управлінням Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва та ПАТ КБ "Приватбанк" в особі Миколаївського РУ ПАТ КБ "Приватбанк" укладений договір № 05/01/2010, згідно параграфу 1 ст. 1 якого Банк виконує функції виплати пенсій та грошової допомоги, передбачені Порядком виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки в установах банку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 року № 1596 (1596-99-п) (з наступними змінами).

Як вбачається з матеріалів справи та досліджено судами, управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва перерахувало на рахунок відповідача 13 830 789, 99 грн., з яких 838, 00 грн. - для зарахування на поточний рахунок ОСОБА_5 пенсії за квітень 2012 року.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що зазначені кошти були зараховані Банком на рахунок ОСОБА_5 05.04.2012 року.

Положеннями параграфу 2 ст. 3 вищевказаного Договору сторони погодили, що Банк, зобов'язується забезпечити зарахування сум пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки одержувачів не пізніше наступного операційного дня після надходження коштів від органів Фонду.

Господарськими судами встановлено, що листом від 21.04.2012 року № 961/04.03-15, відповідно до п. 16 глави 5 розділу ІІІ Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 18.11.2003 року № 140/5 (z1058-03) , міський відділ реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції надав позивачу відомості про громадян, які померли за період з 11.04.2012 року до 20.04.2012 року для припинення виплат пенсій померлим пенсіонерам. Так, згідно наданим відомостям ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

30.05.2012 року листом № 5648/05 позивач звернувся до відповідача з повідомленням про факт смерті ОСОБА_5 та з проханням повернути нараховану пенсію у сумі 838, 00 грн.

Згідно п. 13 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1596 від 30.08.1999 року (1596-99-п) у разі надходження до уповноваженого банку відомостей про смерть одержувача пенсії та грошової допомоги уповноважений банк зобов'язаний припинити зарахування коштів на поточний рахунок з місяця, наступного за місяцем смерті одержувача, і зробити відповідну помітку у примірнику списку на зарахування пенсій та допомоги, що підлягає поверненню органу Пенсійного фонду або органу праці та соціального захисту населення. Суми пенсій та грошової допомоги, зараховані на поточний рахунок разом з нарахованими на них відсотками починаючи з місяця, наступного за місяцем смерті пенсіонера, підлягають поверненню уповноваженим банком відповідно органам Пенсійного фонду та соціального захисту населення не пізніше наступного операційного дня надходження відомостей про смерть одержувача.

Вказані положення кореспондується з параграфом 2 ст. 8 Договору, яким передбачено, що суми пенсій та грошової допомоги, зараховані на поточний рахунок одержувача до місяця його смерті включно, разом з відсотками є його спадщиною і розподіляються відповідно до чинного законодавства.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що кошти у сумі 838, 58 грн. були зараховані Банком на картковий рахунок ОСОБА_5 05.04.2012 року, однак станом на 30.05.2012 року на поточному рахунку ОСОБА_5 сума коштів складала 38, 58 грн. із загальної суми коштів, які обліковувалися на рахунку до цього часу, оскільки ці кошти отримувались із використанням банкоматів особами, які володіли банківською карткою, що підтверджується випискою з рахунку клієнта за період з 01.03.2012 року до 28.08.2013 року.

Листом № 30.1.0.0/2-20120601/47 від 01.06.2012 року відповідач повідомив про повернення коштів у межах наявного залишку на поточному рахунку ОСОБА_5 у сумі 38, 58 грн.

Обгрунтвоаним є висновок судів про те, що спірні правовідносини виникли між трьома особами, а саме: між управлінням Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва, особою, яка є одержувачем страхових виплат - пенсії (ОСОБА_5) та банківською установою, яка знаходиться у договірних відносинах, із обома цими особами, тому мають регулюватися як законодавством у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, так і цивільним законодавством та законодавством про банківську діяльність, яке було чинним на момент перерахування спірної суми коштів.

Положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України закріплено, що за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України договір банківського рахунку укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунку у банку на умовах, погоджених сторонами.

Згідно ч. 5 ст. 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Положеннями п. п. 1.4., 1.7. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року (z0377-04) передбачено, що власником рахунку в банку є особа, яка відкриває рахунок у банку і має право розпоряджатися коштами на ньому. Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

Згідно з положеннями глав 5, 12 Інструкції, стягувачами, що мають право ініціювати списання коштів з рахунків клієнтів без їх відома, є органи державної виконавчої служби (на підставі виконавчих документів, установлених законами України) та органи державної податкової служби (щодо стягнення податкового боргу, простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою чи територіальною громадою).

Відповідно до п. п. 1.3., 1.39., 1.40. ст. 1, п. 7.1.2. ст. 7 та ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" грошові кошти, переказані платником отримувачу, з моменту їх зарахування на рахунок переходять у власність отримувача; примусовим списанням є списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом; стягувачем вважається особа, яка може бути ініціатором переказу коштів з рахунка платника на підставі виконавчих документів, визначених законом; банк на договірній основі повинен здійснювати зберігання коштів на поточному рахунку, проводити розрахунково-касові операції за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно ст. 1071 Цивільного кодексу України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Положеннями п. 22.9. ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту, у разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.

Отже, обґрунтованим є висновок судів про те, що власником коштів, виплачених особі, яка отримує пенсію, є безпосередньо одержувач виплат, а не банківська установа, у якій відкрито банківський рахунок одержувача цих виплат.

За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про необґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідачем були виконані умови параграфу 4 ст. 8 договору № 05/01/10-15 від 05.01.2010 року, пункту 13 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги за згодою пенсіонерів та одержувачів допомоги через їх поточні рахунки у банках, п. 22.9 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та перераховано позивачу залишок коштів на рахунку отримувача пенсії у межах одного операційного дня після отримання відомостей про його смерть.

Також, обґрунтованим є висновок судів про безпідставними посилання скаржника на ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України з огляду на те, що позивач здійснював операції із спірними грошовими коштами на підставі цивільного договору між сторонами та відповідно до вимог чинного законодавства. Після отримання вимоги позивача відповідач у передбачений договором строк повернув кошти, які знаходились на рахунку одержувача. Порушень умов договору чи актів цивільного законодавства допущено не було.

Згідно ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Всі інші доводи скаржника не спростовують висновків суду апеляційної інстанцій та зводяться до переоцінки доказів, яким вже було надано оцінку судами попередніх інстанцій.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 року у справі № 904/6364/13 залишити без задоволення.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.12.2013 року у справі № 904/6364/13 залишити без змін.