Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбуд Київенерго" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 5010/1234/2012-19/61 за позовом публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбуд Київенерго" до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення суми, -

У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбуд Київенерго" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення 19177,51 грн. пені, посилаючись на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу № Д059 від 14 травня 2012 року в частині розрахунків за отриманий товар.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 20 листопада 2012 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 19177,51 грн. пені та судові витрати.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року рішення місцевого суду скасовано і в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати та витрати за проведення експертизи.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову у справі скасувати, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 14 травня 2012 року сторонами укладено договір купівлі-продажу № Д059, відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач - прийняти та оплатити його.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору покупець не пізніше 5 робочих днів після підписання договору сплачує 100 % вартості товару згідно зі специфікацією. Товар повинен бути переданий покупцю протягом 5 робочих днів з дня отримання продавцем 100 % оплати за товар.

Пунктом 7.3 договору сторони погодили, що у випадку порушення терміну оплати покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент стягнення.

Оскільки відповідачем вартість товару, обумовленого договором, не оплачена, а претензія позивача з вимогою сплатити штрафні санкції, залишена без відповіді, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Розглядаючи позов по суті, господарський суд першої інстанції, керуючись нормами ст.ст. 525, 526, 530, 546, 549, 610, 612, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 230 Господарського кодексу України, встановивши зазначене, дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, господарський суд другої інстанції рішення місцевого суду скасував і в задоволенні позову відмовив, посилаючись на наступні обставини.

Як вбачається з результатів проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи, договір купівлі-продажу № Д059 від 14 травня 2012 року від імені відповідача підписаний не фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4, а іншою особою, в зв'язку з чим цей договір не може вважатися укладеним, що унеможливлює застосування відповідальності, передбаченої п. 7.3 вказаного договору.

Крім того, оскільки виконання сторонами договору своїх обов'язків має зустрічний характер, невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару є підставою для застосування ст. 538 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої продавець має право зупинити виконання своїх зобов'язань за договором або відмовитися від його виконання частково або повністю.

Таким чином, нарахування пені за невиконання зобов'язання стосовно попередньої оплати товару не відповідає вимогам ст.ст. 693 та 538 Цивільного кодексу України та вказує на відсутність підстав для визнання позовних вимог обґрунтованими та законними.

Висновок апеляційного господарського суду про необхідність відмови в задоволенні позову відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постанови апеляційної інстанції у справі не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбуд Київенерго" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 5010/1234/2012-19/61 - без змін.