Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С. - головуючого,

Костенко Т. Ф.,

Сибіги О.М.

розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 у справі Господарського суду Рівненської області за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" до Кузнецовського міського комунального підприємства про стягнення 5 173 234,19 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з'явились,

відповідача: не з'явились,

Рішенням від 28.10.2013 р. господарського суду Рівненської області позов задоволено частково, з Кузнецовського міського комунального підприємства на користь державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" стягнуто 4899313, 39 грн. основного боргу, 25255, 37 грн. пені, 48665, 43 грн. річних та 68820 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою від 23.12.2013 р. Рівненського апеляційного господарського суду вказане вище рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати в частині зменшення пені як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій, які приймали рішення у даній справі, відповідно до умов договору від 01.10.2002 р. № 3, укладеного між Кузнецовським міським комунальним підприємством та ДП НАЕК "Енергоатом" від імені якого діє ВП "Рівненська АЕС", останнє взяло на себе зобов'язання постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді, а відповідач - приймати та оплачувати її за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбаченими цим договором.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що розрахунки за теплову енергію здійснюються шляхом перерахування коштів на банківський рахунок ВП "Рівненська АЕС" до 25-го числа місяця наступного за розрахунковим, згідно виставлених рахунків.

Згідно п. 7.2.2. договору (зміни до якого були внесені Додатковою угодою № 1 від 06.07.2010 року) за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію споживач сплачує пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Строк дії договору з 01 жовтня 2002 року до 01 жовтня 2003 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п.п. 10.1 та 10.4 договору).

З огляду на відсутність доказів, які б свідчили про відмову сторін від договору, останній у відповідності до пункту 10.4 вважається пролонгованим і був чинним на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Наявність у відповідача заборгованості за використану теплову енергію, отриману ним у березні-серпні 2013 року (частково сплачено за травень 2013 року суму в розмірі 106008,34 грн.) в сумі 4899313, 39 грн., та залишення без відповіді і задоволення претензії № 001-15/4988 від 20.05.2013 року стало підставою для звернення ДП НАЕК "Енергоатом" від імені якого діє ВП "Рівненська АЕС" до господарського суду Рівненської області з позовом у даній справі.

З врахуванням доведеності належними та допустимими доказами наявності у відповідача заборгованості у заявленій до стягнення сумі, що підтверджується актом звірки від 15.10.2013 року, з огляду на приписи ст. 193 ГК України ст.ст. 525, 526, 530, 625 ЦК України суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позов в частині стягнення з відповідача основної заборгованості за договором № 3 від 01.10.2002 р. з урахуванням інфляційних та річних.

В частині нарахованої позивачем за період з 25.04.2013 року по 25.09.2013 пені в сумі 225255,37 грн., судами попередніх інстанцій враховано те, що Кузнецовське міське комунальне підприємство є єдиним підприємством у м. Кузнецовськ, яке здійснює забезпечення соціальної інфраструктури міста. Всі грошові кошти, що надходять на рахунки відповідача, це кошти, що сплачують мешканці міста за надані їм послуги водопостачання, водовідведення, утримання будинків та прибудинкової території, утримання доріг, вивезення сміття, та інше; проте, не всі мешканці міста своєчасно розраховуються за надані їм послуги. Крім того, для нормального функціонування міського господарства підприємство змушене нести витрати пов'язані із оплатою заробітної плати робітникам підприємства, сплату податків, закупівлю паливно-мастильних матеріалів, тощо. Підприємство є крупним платником податків у регіоні. Збитки підприємства станом на 01.10.2013 року відповідно до Звіту про фінансові результати за дев'ять місяців 2013 року складають 7662000,00 грн.

Крім того, судами з'ясовано, що постановами начальника ВДВС Кузнецовського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження по стягненню з відповідача на користь позивача 6841489,04 грн. заборгованості за надану теплову енергію у попередній період, та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить відповідачу.

Отже, судами встановлено, що фінансовий стан відповідача є вкрай складним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами попередніх інстанцій у цьому зв'язку правомірно взято до уваги постанову Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального Кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) , пунктом 3.17.4 якої передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає зі сторони що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, та розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У зазначеній нормі ГПК (1798-12) йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України (435-15) ).

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка вбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Положеннями частини 1 статті 233 ГК України унормовано, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З врахуванням зазначеного вище, встановленого судами факту того, що прострочення відповідача не завдало значних збитків позивачу, оскільки вироблення позивачем гарячої води передбачено технологічним процесом роботи атомних енергоблоків, і не залежить від проведення своєчасних оплат відповідачем, вмотивованим є висновок судів про зменшення розміру пені в порядку ст. 233 ГК України, статті 551 ЦК України та статті 83 ГПК України.

Також обґрунтовано судами враховано наданий відповідачем Протокол № 44/13 від 01.11.2013 року засідання Територіальної комісії з погашення заборгованості підприємствам паливно-енергетичного комплексу відповідно до Постанови КМУ від 20.03.2013 року № 167 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2013 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачались населенню, яка виникла у зв'язку із невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" (167-2013-п) , яким узгоджено заборгованість державного бюджету перед відповідачем що виникла в період 2011-2012 років та 9 місяців 2013 року за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення на суму 11279568,00 грн., а також Протокол від 01.11.2013 року № 40/13, яким узгоджено заборгованість державного бюджету перед відповідачем, що виникла в період за 9 місяців 2013 року з послуг по виробництву, транспортуванню та постачанню теплової енергії, послуг з централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання у сумі 410658,00 грн.

З огляду на вказане, судові рішення прийнято при правильному застосуванні норма матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову від 23.12.2013 р. Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 918/1522/13 залишити без змін.