914/2308/13 Про відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок самовільного водокористування - 25.02.2014 Прийняття

головуючого Овечкіна В.Е., суддів: Васищака І.М., Чернова Є.В., за участю представників: позивача -не з'явились, відповідача -не з'явились, прокуратури -Гудименко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 у справі № 914/2308/13 за позовом прокурора Галицького району м.Львова в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про відшкодування 345317,50 грн. шкоди, завданої державі внаслідок самовільного водокористування

Рішенням господарського суду Львівської області від 09.09.2013 (суддя Манюк П.Т.) позов задоволено повністю у зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 (судді: Зварич О.В., Гриців В.М., Хабіб М.І.) рішення скасовано, позов задоволено частково - на підставі ст.ст. 44, 49, 111 Водного кодексу України та п.325.9 ст. 325 Податкового кодексу України стягнуто з відповідача на рахунки спеціальних фондів охорони навколишнього природного середовища 103595,25 грн. шкоди, завданої державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, з яких: 30 %, що становить 31078,58 грн., - на рахунок спеціального фонду охорони навколишнього природного середовища Державного бюджету України; 20%, що становить 20719,05 грн., - на рахунок спеціального фонду охорони навколишнього природного середовища обласного бюджету Львівської області; 50%, що становить 51797,62 грн., - на рахунок спеціального фонду охорони навколишнього природного середовища сільського бюджету с.Зимна Вода. В решті позовних вимог (про стягнення 241722,25 грн. збитків) відмовлено.

Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме п.325.9 ст. 325 Податкового кодексу України та ст.ст. 2, 43 ГПК України. Зокрема, заявник вказує на недоведеність звернення прокурора з позовом в інтересах держави та нез'ясування судом обставин можливого завдання значної шкоди державі в разі задоволення позову. Скаржник вважає, що судами не враховано факт неприйняття Державною екологічною інспекцією у Львівській області рішення про припинення водопостачання. Також, на думку скаржника, апеляційна інстанція, дослідивши неправильність розрахунку розміру збитків, мала відмовити в позові, а не застосувати коефіцієнт 0,3, перебираючи на себе повноваження екологічної інспекції.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставин справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Скасовуючи первісне рішення та приймаючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що :

15-28.03.2013 року Державною екологічною інспекцією у Львівській області проведено позапланову перевірку дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами в своїй діяльності, за результатами якої складено акт перевірки № 515/02/496, який підписаний представниками відповідача - начальником Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова Максименко Ю.І. та майстром Асаулюк С.В. без зауважень (а.с.16-22).

Перевіркою встановлено, що Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, а саме військове містечко № 396, в/ч А2166 КЕВ м. Львова розміщено в с.Зимна Вода по вул.Шкільній, 6, Пустомитівського району Львівської області, здійснює забір води порушенням норм водного законодавства, а саме без дозволу на спецводокористування, що свідчить про самовільне водокористування. Джерелом водопостачання є свердловина глибиною 45м. Водозабір є джерелом господарсько-питного водопостачання військового містечка. Представлено паспорт свердловини, виданий Міністерством меліорації і водного господарства УССР Львівського СМУ-73, на свердловині встановлено лічильник.

Як вбачається з довідок від 20.03.2012 № 1022 та від 26.03.2013 № 1101, за період з 01.01.2012 року по 26.03.2013 року військовим містечком для господарсько-питних потреб самовільно забрано та використано з свердловини 7250 куб.м. води (а.с.14-15).

Судом встановлено та підтверджується наявним в матеріалах справи актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 515/02/496 від 15-28.03.2013, що відповідачем у період з 01.01.2012 року по 26.03.2013 року самовільно (без спеціального дозволу на водокористування) забрано та використано зі свердловини 7250 куб.м. підземних прісних вод.

03.04.2013 р. державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Львівської області на підставі п.9.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерством охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389 (z0767-09) та зареєстрованої в Міністерством юстиції України 14.08.2009р. за № 767/16783 (z0767-09) , проведено розрахунок збитків за період з 01.01.2012 р. по 26.03.2013 р., розмір яких становить 345317,50 грн. (а.с.23).

Згідно з п.9.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 20.07.2008 № 389 (z0767-09) (у редакції наказу Мінекології та природних ресурсів України від 30.06.2011 № 220 (z0881-11) , зареєстрованого в Мін'юсті України 15.07.2011р. за № 881/19619), розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), грн., здійснюється за формулою:

З сам = 100 х W х Тар (23)

де W - об'єм води, що використана самовільно без дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), м куб.;

Тар - розмір, грн/100 м куб., аналогічний ставці збору за спеціальне використання води, встановленої статтею 325 Податкового кодексу України на дату виявлення порушення.

Відповідно до ст. 325.2 розділу XVI Податкового кодексу України (2755-17) на дату виявлення порушення ставка збору за спеціальне використання підземних вод у Львівській області становила 47,63 грн./100 м куб.

Поряд з тим, статтею 325.9 Податкового кодексу України (2755-17) встановлено, що до ставок збору житлово-комунальні підприємства застосовують коефіцієнт 0,3.

Відповідно до ст. 14.1.59 Податкового кодексу України (2755-17) житлово-комунальні підприємства - це суб'єкти господарювання, які безпосередньо виробляють, створюють або надають житлово-комунальні послуги. Кодекс містить примітку, що таке визначення житлово-комунальних підприємств застосовується до розділу XVI Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Виконавцем таких послуг є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а виробником - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги. Результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні, зокрема, холодною та гарячою водою відноситься до комунальних послуг.

Відповідно до ст.2 Положення про КЕВ м.Львова метою та предметом діяльності установи є, зокрема, забезпечення військових частин та установ казармено-житловим фондом, обладнання, інвентарем та комунальними послугами (а.с.102-107).

Свідоцтвом про реєстрацію від 27.07.2010 № 418 підтверджено, що КЕВ м. Львова зареєстрований як суб'єкт господарської діяльності у Збройних Силах (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 07638027), якому дозволений такий вид діяльності як постачання пари та гарячої води; збирання, розподілення та очищення води; водопровідні, каналізаційні роботи (а.с.101).

В акті перевірки № 515/02/496 вказано, що відповідач експлуатує одну свердловину прісної води для забезпечення водою одного житлового будинку та профілакторію. Водозабір є джерелом господарсько-питного водопостачання (а.с.16 на звороті).

Отже, здійснюючи водопостачання зі свердловини, відповідач в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) та Податкового кодексу України (2755-17) , надавав житлово-комунальні послуги і діяв як житлово-комунальне підприємство.

Тому до ставок збору, встановлених ст.325.2 Податкового кодексу (2755-17) , на підставі яких проведений розрахунок розміру збитків, мав бути застосований коефіцієнт 0.3, передбачений ст.325.9 цього Кодексу. Проте, позивач всупереч закону не застосував цей коефіцієнт та визначив збитки в значно більшому розмірі, ніж передбачено законом.

На підставі викладеного апеляційний суд погодився з доводами скаржника щодо необхідності застосування положень ст. 325.9 Податкового кодексу України (2755-17) при визначенні розміру збитків та вважає помилковим висновок місцевого суду про задоволення позову в повному обсязі (в сумі 345317,50 грн.).

З урахуванням коефіцієнта 0.3 (ст.325.9 ПК України (2755-17) ) розмір збитків, який підлягає до задоволення, становить 103595,25 грн. (7250 куб.м. х 0.14289 (47.63 грн./100 куб.м. х 0.3) х 100).

Разом з тим, статтею 42 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Відповідно до ст.47 вказаного Закону для фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища утворюються Державний, Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища. які утворюються за рахунок, зокрема, частини грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті господарської та іншої діяльності.

Фонд охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим та місцеві фонди охорони навколишнього природного середовища утворюються у складі бюджету Автономної Республіки Крим та відповідного місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди.

Статтею 11 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" встановлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2013 рік у частині доходів є, зокрема, надходження, визначені ч.3 ст. 29 Бюджетного кодексу України.

При цьому, згідно п.7 ч.3 ст. 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Відповідно до пункту п.7 ч.2 ст. 69 Бюджетного кодексу України до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Враховуючи наведені положення законодавства, шкода, завдана навколишньому природному середовищу, підлягає стягненню до спеціальних фондів охорони навколишнього природного середовища Державного бюджету України, обласного бюджету Львівської області та сільського бюджету с.Зимна Вода у вищевказаних обсягах.

Колегія погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Відповідно до ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами.

Згідно з п.9 ст. 44 Водного Кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Приписами ч.1 ст.49 цього Кодексу також передбачено, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Згідно зі ст. 50 Водного кодексу України строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування.

Відповідно до ст.111 вказаного Кодексу підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Судом апеляційної інстанції з врахуванням вимог ст.ст. 44, 49, 110, 111 Водного кодексу України, ч.4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", п.п.325.2, 325.9 ст. 325 Податкового кодексу України, п.9.1 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 20.07.2008 № 389 (z0767-09) (у редакції від 08.08.2011 р.) та на підставі ретельної правової оцінки акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства № 515/02/496 від 15-28.03.2013, розрахунку збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, довідок від 20.03.2012 № 1022 та від 26.03.2013 № 1101, свідоцтва про реєстрацію від 27.07.2010 № 418 та інших наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а відповідачем, який має статус житлово-комунального підприємства, не спростовано факт порушення ним водного законодавства шляхом самовільного (без дозволу на спеціальне водокористування) забору води в об'ємі 7250 куб.м. в період з 01.01.2012 р. по 26.03.2013 р., внаслідок чого державі було завдано збитків на суму 103595,25 грн.

Касаційна інстанція не приймає до уваги недоречні твердження скаржника про те, що апеляційна інстанція, дослідивши неправильність розрахунку розміру збитків, нібито мала би відмовити в позові, а не застосовувати коефіцієнт 0,3, перебираючи на себе повноваження екологічної інспекції, оскільки, відповідно до ч.ч.1,2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Таким чином, встановлення арифметичної неправильності здійсненого позивачем розрахунку розміру збитків та їх подальший перерахунок є виключно наслідком правильного застосування апеляційним судом до спірних правовідносин норм матеріального права (п.п. 325.2, 325.9 ст. 325 Податкового кодексу України) в межах процесуальних повноважень суду, а тому жодним чином не свідчить про присвоєння судом функцій Державної екологічної інспекції у Львівській області.

Крім того, колегія відхиляє доводи щодо неприйняття позивачем рішення про припинення права КЕВ м.Львова на водопостачання з огляду на наступне.

Так, в силу приписів ст.ст. 55, 56 Водного кодексу України закінчення строку спеціального водокористування не означає автоматичного припинення права водокористувача на спеціальне водокористування, оскільки таке право припиняється за рішенням органу, що видав дозвіл на спеціальне водокористування.

Однак, закінчення строку дії дозволу на спеціальне водокористування за відсутності рішення компетентного органу про припинення права відповідача на спеціальне водокористування не позбавляє останнього можливості продовжити строк спеціального водокористування у встановленому чинним законодавством порядку. У свою чергу, дії відповідача з використання води після закінчення строку дії дозволу на спеціальне водокористування, без його продовження та за відсутності рішення компетентного органу про припинення спеціального водокористування, вважаються самовільним водокористуванням.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах зі спорів про відшкодування шкоди, завданої державі внаслідок порушення водного законодавства (постанова ВГСУ від 29.04.2013 у справі № 13/333-38/463-2012, у задоволенні заяви про перегляд якої відмовлено постановою Верховного Суду України від 03.09.2013).

Водночас, необґрунтованими визнаються також посилання заявника на недоведеність звернення прокурора з позовом в інтересах держави та нез'ясування судом обставин можливого завдання значної шкоди державі в разі задоволення позову, оскільки, як роз'яснено у абзаці 3 п.1 та п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (v0007600-12) , згідно з абзацом 4 ч.1 ст. 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві. Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. У випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду. Якщо господарський суд помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК.