Вищий господарський суду України в складі колегії

Овечкін В.Е. - головуючого, Васищак І.М., Чернов Є.В. за участю представників: ПуАТ "Райффайзен банк Аваль" Тов "Виробниче об'єднання "Укрфарм" розглянув касаційну скаргу Семеняк В.В. Абросімов С.С. товариства з обмеженою відповідальністю "Альфафарм" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2013 у справі № 910/14199/13 господарського суду міста Києва за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Альфафарм" до третя особа публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Укрфарм" про визнання договору поруки недійсним

Рішенням господарського суду м. Києва від 16.09.2013 р. (суддя Самсін Р.І.) в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поруки відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. (судді: Шапран В.В., Буравльов С.І., Андрієнко В.В.) рішення господарського суду м. Києва від 16.09.2013 р. залишено без зміни.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфафарм" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального права, позов задовольнити.

Скаржник доводить порушення судом ст.ст. 548, 553 ЦК України, пункт 1.1 договору поруки № 12/14/1017 від 19.10.2010 року щодо забезпечення порукою зобов'язання, яке виникне у майбутньому, не відповідає приписам чинного законодавства; згідно з нормою ст. 217 ЦК України недійсність пункту договору поруки тягне недійсність усього договору, вказаним пунктом 1.1 визначений предмет договору і припущення, що оскаржуваний правочин міг би бути вчинений і без включення до нього недійсної частини суперечить вимогам ч. 1 ст. 638 ЦК України, ч. З ст. 180 ГК України.

Вищий господарський суд України вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи касаційної скарги, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

19.11.2007 року між ТОВ "Виробниче об`єднання "Укрфарм" та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" був укладений кредитний договір № 010/14/218 відновлювальна кредитна лінія для корпоративних клієнтів" до генеральної угоди № 010/14/209 від 16.11.2007 року.

За даним кредитним договором боржник зобов`язаний повернути кредит в розмірі 2100000 грн. (п. 1.1.1 договору);

- сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 20% річних або в будь-якому іншому розмірі, зміненому відповідно до умов кредитного договору, у т. ч. на підставі додаткових угод до нього, укладених після набуття чинності цим договором (п. 1.1.2 договору);

- сплатити комісію за видачу кредитних коштів у розмірі 0,99% від суми кожного виданого траншу, загальна сума сплаченої комісії не повинна перевищувати 0,99% від встановленого ліміту кредитування (п. 1.1.3 договору);

- сплатити пені, штрафи, передбачені кредитним договором, а також відшкодувати витрати та збитки кредитора, пов'язані з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору (п. 1.1.4 договору).

19.10.2010 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ТОВ "Альфафарм" був укладений договір поруки № 12/14/1017.

Згідно з п. 1.1 договору, поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором солідарно з боржником за виконання кредитних зобов'язань, у тому числі тих, що виникнуть у майбутньому, які випливають з умов кредитного договору № 010/14/218.

Позивач зазначає, що вказаний пункт договору не відповідає нормам чинного законодавства, тому просить визнати договір поруки недійсним.

Згідно положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач, в обґрунтування своїх вимог, зазначає, що положення договору суперечать вимогам ст. 548, ч. 1 ст. 553 ЦК України в частині того, що забезпечення виконання зобов'язань, які виникнуть у майбутньому, як це встановлено оскаржуваним п. 1.1 договору поруки, не відповідає зазначеним приписам.

Проте, колегія суддів не погоджується з таким твердженням, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Положеннями п. 3.5 кредитного договору № 010/14/218 від 19.11.2007 року передбачено, що у відповідності з діючим законодавством України забезпеченням договору є забезпечення надане за Генеральною кредитною угодою.

Обов'язок забезпечення зобов'язань позичальника за Генеральною кредитною угодою № 010/14/209 від 16.11.2007 року згідно з укладеними договорами застави, поруки, гарантії тощо, передбачено розділом 2 вказаної угоди.

Згідно ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.

У ст. 553 ЦК України поруку визначено як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, і в даному випадку, порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання - своєчасного виконання кредитного договору.

За змістом ст. 638 ЦК України, відсутність домовленості сторін щодо істотних умов договору є підставою для твердження про відсутність факту укладення відповідного договору, натомість, якщо сторонами щодо його умов досягнуто згоди і договір є дійсним, він підлягає виконанню у відповідності з погодженими умовами, його не можна вважати неукладеним.

Як вбачається з тексту спірного договору, а саме у п. 3.1.8, поручитель, яким є позивач у справі, засвідчив і гарантував, що він належним чином і в повному обсязі ознайомлений з положеннями кредитного договору та договорів, що забезпечують його виконання, цілком розуміє їх зміст і будь-яке посилання в тексті цього договору на кредитний договір чи окремі його положення є достатньою підставою вважати, що ці положення застосовується рівною мірою до виконання прав і обов'язків сторін за цим договором.

Статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Закон не забороняє укладання договору поруки на забезпечення виконання зобов'язання, яке може виникнути в майбутньому. Вимогу до поручителя, пов'язану з порушенням боржником свого зобов'язання, може бути пред'явлено виключно при настанні обставини, передбаченої абзацом 2 частини першої статті 553 ЦК України.

Частиною 2 ст. 548 ЦК України визначено, що недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2012 року у справі № 5011-33/6567-2012, яке частково змінено постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2013 року, стягнуто з ТОВ "ВО Укрфарм", а також поручителів, включаючи ТОВ "Альфафарм", кредитну заборгованість.

Згідно положень ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Скаржником не доведено, що зобов'язання може змінитися в майбутньому настільки, що він не зможе згідно умов договору відповідати за порушення зобов'язання. Зміна зобов'язання має встановлюватися не абстрактно як це вимагає касатор, а у кожному конкретному випадку.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, суд дійшов вірного висновку про необгрунтованість вимог ТОВ "Альфафарм" про визнання договору поруки № 12/14/1017 від 19.10.2010 року недійсним.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з`ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, з повним з`ясування обставин, що мають значення для справи, правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфафарм", тому підстав для скасування судових рішень немає.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 111-5, 111-7, 111-8, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 р. та рішення господарського суду м. Києва від 16.09.2013 р. у справі № 910/14199/13 господарського суду міста Києва залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.