804/17275/14 Про накладання арешту на кошти та інші цінності платника податків - 19.09.2019 Прийняття

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Нагороної Л.М., суддів Юхименка О.В., Мельника В.В. від 11 червня 2015 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекуперація свинцю" про накладання арешту на кошти та інші цінності,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2014 року Державна податкова інспекція у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - позивач, Інспекція) звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекуперація свинцю" (далі - відповідач, Товариство), у якому просила накласти арешт на кошти та інші цінності Товариства, що знаходяться в банках на суму податкового боргу по платежам до бюджету у розмірі 1033791,23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю узгодженого податкового боргу та відсутністю майна боржника, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, що зумовлює необхідність звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, які знаходяться у банку.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року адміністративний позов задоволено частково; накладено арешт на кошти та інші цінності Товариства, що знаходяться у банках, у вигляді зупинення операцій на рахунках до повного погашення податкового боргу в сумі 1033791,23 грн., за виключенням грошових коштів, що використовуються для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків, погашення податкового боргу; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду наявність узгодженого податкового боргу та на підтвердження обставин відсутності у боржника майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу, вимоги контролюючого органу щодо накладення арешту на кошти та цінності відповідача, що знаходяться у банках, є обґрунтованими та заявлені у відповідності до вимог підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд, приймаючи таке рішення, взяв до уваги постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі №804/12037/14, якою скасована вимога форми "Ю" №2093-25 від 29 липня 2014 року про сплату суми податкового боргу за узгодженими грошовими зобов`язаннями у розмірі 1071896.72 грн. та висновки вказаної постанови, які зводяться до того, що застосована до Товариства штрафна (фінансова) санкція у вигляді пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті в розмірі 1071896.72 грн. не була податковим зобов`язанням за Законом України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ (2181-14) (чинного на час застосування до Товариства штрафної (фінансової) санкції; далі - Закон №2181-ІІІ (2181-14) ), а тому, оскільки право податкового органу на безпосереднє стягнення з Товариства пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті виникло до набрання чинності ПК України (2755-17) , таке право не може виникнути знову з 01 січня 2011 року - моменту набрання чинності ПК України (2755-17) .

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість позиції апеляційного суду та нездійсненння ним повного і всебічного з`ясування всіх обставин справи, які свідчать про те, що відповідач має податковий борг зі сплати пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті, а майно, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, у нього відсутнє. За наведеного вважає, що у відповідності до вимог підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, які знаходяться у банку.

Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (далі - КАС України (2747-15) ).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 30 вересня 2014 року за Товариством обліковується податковий борг в сумі 1033791,23 грн., який виник внаслідок несплати узгодженого зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням №7772/220/35395039 від 18 листопада 2009 року, яким до відповідача за порушення Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (185/94-ВР) застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1071896,72 грн.

Вказане рішення Товариство оскаржило в судовому порядку. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року у справі №2а-16093/09/0470, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вважаючи суму нарахованої контролюючим органом штрафної (фінансової) санкції за рішенням №7772/220/35395039 від 18 листопада 2009 року узгодженою з 10 квітня 2014 року, Інспекція відповідно до положень статті 59 ПК України направила Товариству податкову вимогу від 29 липня 2014 року №2093-95 на суму податкового боргу за узгодженим грошовим зобов`язанням у розмірі 1071896,72 грн.

Крім того позивачем вжито заходів щодо виявлення майна відповідача, за рахунок якого можливе погашення податкового боргу.

Листом №362 від 08 серпня 2014 року Товариство повідомило контролюючий орган про те, що його активи перебувають в заставі згідно іпотечного договору від 26 грудня 2011 року та договору застави №11ВД/Z-5 від 31 жовтня 2011 року.

З посиланням на підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України Інспекція звернулась до суду із зим позовом з вимогою про накладення арешту на кошти та інші цінності Товариства, що знаходяться в банках платника податків.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з наступного.

Згідно з пунктом 94.1 статті 94 ПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду та вирішення справи) адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Визначення адміністративного арешту, наведене в пункті 94.1 статті 94 ПК України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже норми статті 94 ПК України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від його предмета.

За змістом пункту 94.2 статті 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин: платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі; фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон; платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу; відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством; відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам; платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі; платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу; платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Водночас ПК України (2755-17) передбачені також інші, додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.

Так, відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право контролюючого органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

При цьому норма підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України є імперативною і обов`язковою до виконання. Вона регулює питання накладення арешту виключно на кошти платника податків та інші цінності, що знаходяться у банках, за відсутності достатнього для погашення податкового боргу майна.

Сума коштів, на яку накладається арешт, не повинна перевищувати суму податкового боргу, право на стягнення якої наявне в контролюючого органу на момент прийняття судом рішення про застосування адміністративного арешту. Тобто арешт може стосуватися лише тих коштів, які є необхідними для виконання певних зобов`язань платника податків, зокрема щодо погашення податкового боргу.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції виходив з того, що наявні докази підтверджують наявність у Товариства податкового боргу та відсутність у нього майна, яке може бути використане для його погашення, й, як наслідок, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог контролюючого органу щодо накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться в банку.

Суд же апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, своє рішення обґрунтував виключно наявністю постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі №804/12037/14, якою скасована вимога форми "Ю" №2093-25 від 29 липня 2014 року про сплату суми податкового боргу Товариством.

Проте, прийнявши до уваги постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі №804/12037/14, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не обґрунтував поважних причин, за яких на стадії апеляційного перегляду підлягають врахуванню такі обставини, у тому числі в контексті положень статті 195 КАС України (в редакції, чинній на час апеляційного провадження у цій справі).

Разом з тим слід зазначити, що згідно відомостей із Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 18 лютого 2019 року скасовано постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі №804/12037/14 та залишено в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2014 року. У своєму рішенні суд касаційної інстанції дійшов висновку, що контролюючий орган, вживаючи заходи щодо погашення податкового боргу шляхом формування податкової вимоги форми "Ю" №2093-25 від 29 липня 2014 року, діяв відповідно до вимог та у спосіб, передбачені приписами чинного податкового законодавства України.

Враховуючи, що допущені апеляційним судом порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати нові обставини, оскаржуване судове рішення на підставі статті 353 КАС України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.