Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Корсака В.А. суддів Данилової М.В., Данилової Т.Б. розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Інвест" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 у справі № 5011-51/10539-2012 господарського суду міста Києва за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Київщина-Інвест" до 1. Національного банку України, 2. Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсними абзаців іпотечного договору в судовому засіданні взяли участь представники : - позивачане з'явився - відповідача-1 не з'явився- - відповідача-2 не з'явився

В липні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Київщина-Інвест" звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Національного банку України та публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ", в якій просило суд визнати недійсними абзац сьомий пункту 1.1., абзац шостий пункту 1.2. та підпункт 1.2.5. іпотечного договору від 21.10.2008 та застосувати наслідки їх недійсності шляхом виключення з державного реєстру іпотек записів та зняття заборон відчуження земельних ділянок (з урахуванням заяви про зміну підстав позову, яка прийнята судом до розгляду, т. 2., а. с. 72-76).

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.06.2013 (головуючий Босий В.П., судді: Ломака В.С., Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 (у складі головуючого Станіка С.Р., суддів Зеленіна В.О., Шевченка Е.О.) у справі № 5011-51/10539-2012 в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю "Київщина-Інвест" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

У відзиві на касаційну скаргу Національний банк України в особі Головного управління по місту Києву і Київській області на погоджується з доводами касатора і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Розпорядженням секретаря судової палати від 18.02.2014 склад колегії суддів змінено та сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий - Корсак В.А., судді - Данилова М.В., Данилова Т.Б. для розгляду даної справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що акціонерний комерційний банк "Київ", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" є власником двох земельних ділянок загальною площею 4,5141 га та 1,0887 га (кадастрові номери 3223155400:03:033:0058, 3223155400:03:033:0055), які розташовані на території Київської області у смт. Козин Обухівського району.

Право власності на вказані земельні ділянки публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" набуло на підставі укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю "Київщина-Інвест" договору міни від 13.08.2009. У зв'язку з цим, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 13.08.2009 за реєстровим № 2303 вчинено нотаріальний напис на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 304321, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею.

На виконання договору міни від 13.08.2009 зазначені земельні ділянки були передані публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний банк "Київ" на підставі відповідних актів приймання-передачі.

21.10.2008 між Національним банком України (кредитором) та акціонерним комерційним банком "Київ", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" (позичальником) було укладено кредитний договір № 50, відповідно до умов якого (з урахуванням додаткових угод № 1 від 08.12.2008, № 2 від 10.12.2009, № 3 від 16.02.2010, № 4 від 26.02.2010) позичальник отримав від кредитора кредит на загальну суму 195 000 000, 00 грн. з процентною ставкою у розмірі облікової ставки НБУ плюс 0,5 відсоткового пункту щомісячно з строком погашення до 25.03.2016.

21.10.2008 в забезпечення виконання кредитних зобов'язань, між Національним банком України (іпотекодержателем) та акціонерним комерційним банком "Київ", правонаступником якого є правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" (іпотекодавцем) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 19.

В своєму позові позивач послався на те, що державний акт на право власності на земельну ділянку серії АБ № 304321 не видавався, договір іпотеки не містить будь-яких реєстраційних даних щодо ідентифікації предмету іпотеки. Крім того, договір міни від 13.08.2009 визнано недійсним у судовому порядку (постанова Вищого господарського суду України від 13.12.2011 по справі № 6/151). Підставою позову позивач зазначив статті 16, 203, 215, 216, 217, 236, 317, 319, 575, 583 Цивільного кодексу України, статті 5, 18, 23 Закону України "Про іпотеку".

Висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові є обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 6 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення сторонами Договору міни) передбачено, що при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження.

Як вже зазначалось, судами попередніх інстанцій встановлено, що акціонерний комерційний банк "Київ", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" є власником двох земельних ділянок загальною площею 4,5141 га та 1,0887 га (кадастрові номери 3223155400:03:033:0058, 3223155400:03:033:0055), які розташовані на території Київської області у смт. Козин Обухівського району.

Право власності на вказані земельні ділянки публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ" набуло на підставі укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю "Київщина-Інвест" договору міни від 13.08.2009.

На підставі зазначеного договору, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 13.08.2009 за реєстровим № 2303 було вчинено нотаріальний напис на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 304321 про перехід права власності на таку земельну ділянку до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ". Крім того, перехід права власності на спірні земельні ділянки зареєстровано 25.09.2009 в Поземельній книзі за реєстровими номерами 995:03:033:0058:001 та 995:03:033:0058:002.

Встановивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з моменту державної реєстрації у визначеному законом порядку публічне акціонерне товариство "АКБ "Київ" набуло права власності на зазначені земельні ділянки.

Пунктом 3 статті 18 Закону України "По іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення договору про внесення змін до іпотечного договору від 26.02.2010) іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити, зокрема, таку істотну умову як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані.

Частиною 2 наведеної статті визначено, що у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Відповідно до абзацу сьомого пункту 1.1. іпотечного договору з урахуванням змін, внесених договором про внесення змін до іпотечного договору від 26.02.2010, з метою забезпечення належного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитними договорами іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступну нерухомість: земельна ділянка кадастровий номер 3223155400:03:033:0058, загальною площею 4,5141 га та земельна ділянка кадастровий номер 3223155400:03:033:0055, загальною площею 1,0887 га, які розташовані на території Київської області Обухівський р-н, смт. Козин, ТІЗ "ГРІН-ЗУНД". Право власності іпотекодавця на ці земельні ділянки зареєстровано в Поземельній книзі за реєстровими номерами 995:03:033:0058:001 та 995:03:033:0058:002.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зазначений пункт іпотечного договору містить докладний опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації (в тому числі, кадастрові номери спірних земельних ділянок, місце їх розташування, розмір тощо), що відповідає вимогам і Закону України "Про іпотеку" (898-15) (у відповідній редакції). При цьому, технічна описка у зазначенні серії Державного акту на право власності на земельну ділянку не може свідчити про відсутність такої істотної умови іпотечного договору, як опис предмету договору в розумінні приписів Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що іпотечний договір в оскаржуваній його частині відповідає вимогам діючого законодавства і обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними, під час розгляду справи, встановлено не було. При цьому, обставини, викладені у позовній заяві, не були доведені у встановленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування, що стало підставою для відмови у визнанні частково недійсним договору іпотеки.

Враховуючи, що вимога про застосування наслідків недійсності правочину частково оспорюваного правочину, в даному випадку, є похідною вимогою, висновки судів попередніх інстанцій в цій частині, є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій і вважає, що судами вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду у справі відповідають встановленим фактичним обставинам справи, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх зміни або скасування, відсутні.

Стосовно доводів, викладених в касаційній скарзі, слід зазначити, що вони не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи.

Відповідно до приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2013 у справі № 5011-51/10539-2012 залишити без змін.