328/3607/15-а Про визнання неправомірними дій УПФУ щодо неперерахування щомісячної державної пенсії, призначеної, як ліквідатору 1 категорії ЧАЕС, інваліду 2 групи внаслідок захворювання, та зобов`язання вчинити певні дії - 19.09.2019 Прийняття

визнати незаконними та неправомірними Розпорядження № 122331 від 23 грудня 2011 року з розрахунком 3 від 01 січня 2012 року, Розпорядження № 122331 від 28 березня 2012 року, Розпорядження на перерахунок з 01 липня 2012 року, Розпорядження на перерахунок пенсій з 01 грудня 2012 року та Розпорядження на перерахунок пенсії з 01 грудня 2013 року та дії Управління Пенсійного Фонду України в м. Токмаку та Токмацькому районі Запорізької області за період часу з 01 січня 2012 року по 31 липня 2015 року, якими було допущено порушення законних прав та інтересів щодо невірною обчислення та фактичного зменшення позивачеві щомісячної державної пенсії, призначеної, як ліквідатору 1 категорії ЧАЕС, інваліду 2 групи внаслідок захворювання, пов`язаного із впливом аварії на ЧАЕС, не виходячи із правильного розрахунку у відповідності до вимог положень статей 54 і 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Закон 796-12) та Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1210 від 23 листопада 2011 року "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (1210-2011-п) ;

зобов`язати Управління Пенсійного Фонду України в м. Токмаку та Токмацькому районі Запорізької області прийняти законне та правомірне рішення у вигляді Розпорядження та вчинити дії щодо законного та правомірного обчислення, перерахунку державної пенсії ОСОБА_2 із застосуванням правильного коефіцієнту заробітку, починаючи з 01 січня 2012 року беручи за основу мінімальний середньомісячний заробіток за фактично безперервно відпрацьовані позивачем 31 календарний день у двох місяцях за період часу з 17 грудня 1986 року по 17 січня 1987 році в сумі 1 756 крб. 00 коп. та у відповідності до вимог положень статей 54 і 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Закон 796 - 12) та Постанови Кабінету Міністрів України № 1210 від 23 листопада 2011 року "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (1210-2011-п) і здійснити виплату за вирахуванням раніше сплаченої в неповному обсязі щомісячної державної пенсії й продовжувати такі довічні виплати в подальшому;

стягнути на користь позивач з Управління Пенсійного Фонду України в м. Токмаку та Токмацькому районі Запорізької області грошову суму у розмірі 141 279,80 грн., в рахунок відшкодування позивачу завданої з вини відповідача його незаконними та неправомірними рішенням та діями майнової шкоди за період часу з 01 січня 2012 року по 31 липня 2015 року, яка полягала в різниці між фактично виплаченою позивачу державною пенсією у зменшеному розмірі та не донарахованої та не виплаченої позивачу щомісячної державної пенсії ліквідатора 1 категорії ЧАЕС, інваліда 2 групи слідок захворювання, пов`язаного із впливом аварії на ЧАЕС, розраховану відповідно до статей 54 і 57 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Закон 796-12) та Постанови КМУ № 1210 від 23. 11. 2011 року "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (1210-2011-п) .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Токмацького районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що при прийнятті оскаржуваних рішень відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 15 лютого 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження у справі №328/3607/15-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України (2747-15) ) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 09 вересня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу №328/3607/15-а та призначив її до розгляду ухвалою від 18 вересня 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 19 вересня 2019 року.

Разом з касаційною скаргою було подано клопотання про участь в розгляді справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом II групи захворювання, яке пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, вкладкою до посвідчення № НОМЕР_2, у зв`язку з чим йому була призначена пенсія відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 цього ж Закону.

Відповідно до довідки Токмацького АТП 33027 № 21 (без дати), ОСОБА_1 з 17 грудня 1986 року по 17 січня 1987 року знаходився у відрядженні на Чорнобильській АЕС та був зайнятий на роботах, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в якості водія, з тарифною ставкою 0,754 коп. У зв`язку з роботою вахтовим методом, позивачу надані 28 днів відпочинку без оплати.

При цьому, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що дані, які містяться у довідці № 21, виданої Токмацьким АТП 33027, містять неправдиві або недостовірні відомості. Крім того, правильність внесення до вищевказаної довідки кількості днів, відпрацьованих в зоні відчуження та факту проведення робіт вахтовим методом позивачем за весь час перебування на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Токмак та Токмацькому районі Запорізької області, а саме з 23 січня 1995 року, сумніву не піддавались та не оскаржувались.

Згідно з довідкою № 71 від 17 серпня 2015 року про заробітну плату для обчислення пенсії, яка видана ПАТ "Токмацьке автопідприємство 12308", заробіток ОСОБА_1, який враховується при обчисленні пенсій, склав 0,01756 (нуль гривень 1756 копійок), при цьому заробітна плата за грудень 1986 року складає 0,00758 грн., за січень 1987 року складає 0,00998 грн.

Постановою Токмацького районного суду Запорізької області від 09 жовтня 2009 року у справі № 2-а-103/2009, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Токмак про визнання неправомірною відмови в перерахунку державної та додаткової пенсії, зобов`язання провести перерахунок державної та додаткової пенсії задоволений повністю. Визнано неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Токмак в Запорізькій області у перерахунку ОСОБА_1 пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у відповідності із статтями 49, 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого законом та зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в місті Токмак Запорізької області провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 державної пенсії по інвалідності в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого законом, починаючи з 22 січня 2008 року.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, з 01 січня 2014 року по серпень 2014 року державну пенсію по інвалідності йому було виплачено відповідно до вищевказаного судового рішення, в розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого законом, з урахуванням раніше виплачених сум.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права відмовлено в задоволенні позову. Доводи касаційної скарги зводяться до твердження позивача з приводу неправильності розрахунку його пенсії, а саме неврахування кількості відпрацьованого вахтовим методом періоду з 17 грудня 1986 року по 17 січня 1987 року.

11 березня 2016 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача, в яких відповідач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 49 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1,2,3,4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції від 09 липня 2007 року, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) ,) в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по другій групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно з частиною першою статті 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції від 09 липня 2007 року згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) ) особам, віднесеним до першої категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірах: інвалідам другої групи - 75 % мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору.

Вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

14 червня 2011 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3491-VI"Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (3491-17) , який набрав чинності 19 червня 2011 року. Пунктом 7 частини І зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (2857-17) доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року (v020p710-11) норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" (2857-17) визнано такими, що відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , тобто є конституційними.

Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" (4282-17) норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року (v003p710-12) визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції на основі і на виконання Бюджетного кодексу України (2456-17) , закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Також, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" (5515-17) встановлено, що у 2013 році норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.

Згідно зі статтею 3 Бюджетного Кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, з наведених норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у 2011 та 2012, 2013 бюджетних роках делеговано Кабінету Міністрів України.

На виконання вищевказаних вимог, постановами Кабінету Міністрів України № 745 від 06 липня 2011 року (745-2011-п) та № 1210 від 23 листопада 2011 року (1210-2011-п) були визначені мінімальні розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, у період з 23 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року розмір основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначався відповідно до вказаних постанов Кабінету Міністрів України.

В свою чергу, Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (719-18) не було передбачено обмежень щодо застосування статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", тому з 01 січня 2014 року діяли положення статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до яких розміри пенсій для інвалідів ІІ групи, щодо яких установлено зв`язок із Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими 8 мінімальних пенсій за віком, а особам, які є інвалідами ІІ групи і віднесені до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" (719-18) від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 03 серпня 2014 року, доповнено Розділ "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" (719-18) пунктом 6-7 яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

На підставі наведеного, з урахуванням внесених змін у Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (719-18) , які набрали чинності 03 серпня 2014 року, починаючи з цієї дати, повинні застосовуватись положення Постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 (1210-2011-п) "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення".

З вищенаведеного вбачається, що в період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року позивач мав право на розрахунок пенсії, відповідно до вимог статей 39, 50, 54 Закону №796-XII, та, відповідачем йому за цей час виплачена пенсія та додаткова пенсія у вищевказаних розмірах, відповідно до Закону №796-XII (796-12) .

Наведене також свідчить про те, що відповідачем по серпень 2014 року було виконано зобов`язання перед позивачем відповідно до чинного положення зазначеної постанови та чинного Закону України "Про Державний бюджет на 2014 рік" (719-18) .

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи постановою Токмацького районного суду Запорізької області від 08 серпня 2014 року у справі № 328/2624/14-а, яка ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року залишена без змін - адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Токмаку та Токмацькому районі Запорізькій області про визнання неправомірною відмову у проведенні перерахунку пенсії та стягнення виплат задоволений частково, дії управління Пенсійного фонду України в м. Токмаку та Токмацькому районі Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорії 1, у відповідності до статей 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", визнано протиправними та зобов`язано управління Пенсійного фонду України в м. Токмаку та Токмацькому районі Запорізькій області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорії 1, у відповідності до статей 50, 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 21 січня 2014 року, з урахуванням різниці, яка була виплачена йому в цей період. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідно до частини третьої пункту 3 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (1210-2011-п) (далі - Порядок) у разі коли особа пропрацювала у зоні відчуження менше як 12 місяців підряд, пенсія обчислюється виходячи із заробітної плати за повні календарні місяці підряд у зоні відчуження.

Як встановлено судами попередніх інстанцій із довідки Токмацького АТП 33027 № 21 (без дати) позивач у справі працював у зоні відчуження вахтовим методом з 17 грудня 1986 року по 17 січня 1987 року, тобто 32 дні безперервно.

Пунктом 4 вищенаведеного Порядку встановлено, якщо робота проводилася вахтовим методом, визначення тривалості роботи у зоні відчуження і заробітної плати для обчислення пенсії здійснюється виходячи з того, що одна повна вахта (не менш як 14 робочих днів підряд) вважається повним місяцем.

Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 22 травня 1986 року № 585 та наказу Міністерства енергетики та електрифікації СРСР № 381-ДСП для працівників, які були безпосередньо зайняті на роботах по ліквідації наслідків аварії Чорнобильської АЕС в 30 кілометровій зоні був встановлений вахтовий метод організації праці.

З довідки за № 49 від 25 квітня 2012 року, виданої ПАТ Токмацьке автопідприємство 12308 судами попередніх інстанцій встановлено, що розрахунок заробітної плати позивача проводився на підставі чинної на той час постанови Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради профспілок від 10 червня 1986 року № 207-7, та заробітна плата в розмірі 1344,39 руб. була нарахована позивачу одноразово, за одну повну робочу вахту.

Листом Міністерства праці та соціальної політики України №03-3/1652-018-2 від 13 квітня 2001 року "Про оплату праці у зоні відчуження ЧАЕС у 1986-1990 роках" осіб, які виконували роботи, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС і запобіганням забрудненню навколишнього середовища" були надані роз`яснення щодо питань, пов`язаних з підсумованим обліком робочого часу та вахтовим методом організації робіт в зоні ЧАЕС.

Пунктом 3 вищезазначеного листа визначено, що на виконання постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 22 травня 1986 року № 583 "Про заходи про забезпечення введення в експлуатацію резервних енергоблоків ЧАЕС" та на підставі Типового положення про вахтовий метод, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 03 грудня 1981 року № 333-21-100, із змінами, наказом Міністерства енергетики і електрифікації СРСР від 17 липня 1986 року № 391 було затверджено Тимчасове положення про вахтовий метод організації робіт на Чорнобильській АЕС. Було встановлено, що вахтовим методом виконуються експлуатаційні, ремонтні, будівельно-монтажні та інші роботи. Відповідальність за формування і комплектування вахт покладалася на Головне виробниче управління по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, керівництво ЧАЕС, Управління будівництва ЧАЕС, субпідрядні та інші організації і підприємства, що приймали участь в аварійно-відновлювальних роботах. При вахтовому методі виконання зазначених робіт встановлювався підсумований облік робочого часу з тим, щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального числа робочих годин, встановленого законодавством. У зв`язку з тим, що існуюча практика направлення робітників і спеціалістів на роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС на короткий термін (10-14 днів) негативно позначалася на виконанні ними виробничих завдань, термін відрядження на зазначені роботи рішенням Урядової комісії Ради Міністрів Української РСР від 20 липня 1986 року № 49 було встановлено не менше одного місяця.

В подальшому постановою Держкомпраці СРСР, Секретаріатом ВЦСПС, Мінздравом СРСР від 31 грудня 1987 року № 794/33-82 "Про затвердження Загальних положень про вахтовий метод організації робіт" було встановлено, що направлення робітника на вахту не є службовим відрядженням, часом вахти вважаються періоди виконання робіт та міжзмінного відпочинку на об`єкті (дільниці), а тривалість вахти не повинна перевищувати одного місяця. Крім цього зазначалося, що рішення про ведення вахтового методу праці приймається керівником підприємства із узгодженням з профспілкою та з дозволу вищого керівництва.

Отже, враховуючи, що позивач працював в зоні ЧАЕС 32 календарних дні по спеціальному режиму праці, без міжвахтового відпочинку протягом цього періоду часу, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач ОСОБА_1 відпрацював одну повну робочу вахту, тривалістю 32 календарних дня, за яку йому нарахована та виплачена заробітна плата в розмірі 1344,39 рублів, і саме такий термін однієї вахти (не менше одного місяця), протягом якого позивач перебував в зоні Чорнобильської АЕС, був встановлений рішенням Урядової комісії Ради Міністрів Української РСР від 20 липня 1986 року № 49.

Виходячи зі змісту позовної заяви та касаційної скарги можна дійти висновку, що позивач фактично не погоджується із розрахунком пенсії.

Проте, колегія суддів звертає увагу, що правильність розрахунків пенсії позивача фактично підтверджувалась раніше прийнятими судовими рішеннями з питань призначенні пенсії. Крім того, твердження позивача з приводу неправильності розрахунку, а саме неврахування кількості відпрацьованого вахтовим методом періоду з 17 грудня 1986 року по 17 січня 1987 року спростовуються наведеним у запереченнях на касаційну скаргу розрахунком середньомісячним коефіцієнтом заробітної плати, який включає коефіцієнт заробітної плати за грудень 1986 року та січень 1987 року, а також кількості місяців за які розраховано коефіцієнти заробітної плати (у випадку позивача це грудень 1986 року та січень 1987 року).

Отже наведений розрахунок відповідає положенням постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 (1210-2011-п) , а тому посилання позивача щодо неправильності розрахунку розміру пенсії не є обґрунтованим.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає вірним висновки суддів попередніх інстанцій про відмову у задоволені позовних вимог.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.