Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого, Жукової Л.В., Студенця В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Ялтинського міського управління Головного управління МВС в Автономній Республіці Крим на постанову та на рішення Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 року господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.10.2013 року у справі господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Крименерго" до Ялтинського міського управління Головного управління МВС в Автономній Республіці Крим про стягнення 40398,85 грн., за участю представників сторін

від позивача: Ющенко Т.А.,

від відповідача: не з"явився,

У липні 2013 року Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Крименерго" (далі - ПАТ "ДТЕК Крименерго") звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Ялтинського міського управління Головного управління МВС в Автономній Республіці Крим про стягнення 40398,85 грн. за перевищення договірної величини споживання електричної енергії.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.10.2013 року позов задоволено. Стягнуто на користь позивача 40398,85 грн. за перевищення об"єму договірної величини електроспоживання та 1720,50 грн. судового збору.

Постановою севастопольського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 року рішення місцевого господарського суду від 15.10.2013 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові рішення мотивовані обгрунтованістю та доведеністю позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Ялтинське міське управління Головного управління МВС в Автономній Республіці Крим подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 року та рішення господарського суду АР Крим від 15.10.2013 року скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 19.03.1998 року між ВАТ "Крименерго" (в подальшому перейменовано на ПАТ "ДТЕК Крименерго", енергопостачальна організація) та Ялтинським міським управлінням Головного управління МВС в Автономній Республіці Крим (споживач) був укладений договір № 266 на постачання електричної енергії.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про електроенергетику", споживачі енергії зобов'язані додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії. При цьому, споживачі енергії несуть відповідальність за порушення умов договору та Правил користування електричною енергією.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про електроенергетику", правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність.

Частиною 6 ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" (із змінами та доповненнями) встановлено, що споживачі (крім населення, професійно-технічних навчальних закладів та вищих навчальних закладів I - IV рівнів акредитації державної і комунальної форм власності) у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують енергопостачальникам двократну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини.

Згідно з п.6.14 ПКЕЕ (z0417-96) , перевищення договірної величини споживання електричної енергії визначається під час підбиття підсумків розрахункового періоду на основі підтверджених сторонами даних розрахункового обліку електричної енергії або акта приймання-передавання електричної енергії.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про стягнення 40398,85 грн. за перевищення об"єму договірної величини споживання, виходили з того, що відповідачем було допущено перевищення договірних величин споживання електричної енергії і він був повідомлений щодо заборгованості у розмірі 40398,85 грн. шляхом отримання актів про перевищення договірної величини за березень 2011 р., за квітень 2011 р., за травень 2011 р. та рахунків на оплату перевитрат ліміту споживання, проте вказані рахунки не були оплачені.

З такими висновками попередніх судових інстанцій, колегія суддів не може погодитись з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що додатком № 1 до договору на постачання електричної енергії сторонами погоджені договірні величини споживання електричної енергії споживачем на 2011 рік, зокрема у березні 2011 р. встановлено величину споживання споживачем електричної енергії в об"ємі 84 383 кВт/год., у квітні 2011 р. - 78 574 кВт/год., у травні 2011 р. - 60 034 кВт/год.

Судами також зазначено в судових рішеннях, що згідно з актами про обсяги переданої споживачу електричної енергії протягом розрахункового періоду з 10.02.2011 р. по 10.03.2011 р. відповідачем спожито електричну енергію 80 432 кВт/год., у період з 10.03.2011 р. по 10.04.2011 р. спожито 84 907 кВт/год., у період з 10.04.2011 р. по 10.05.2011 р. спожито 51 263 кВт/год.

Встановивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на ту обставину, що у розрахункових періодах за березень 2011 р. та травень 2011 р. перевищення договірної величини споживачем не було, проте рахунки про сплату суми за перевищення об"ємів у вказані періоди позивачем були направлені споживачу і сума, вказана у цих рахунках була включена до розміру заявленої позивачем до стягнення у даній справі.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення 40398,85 грн. за перевищення договірної величини споживання електричної енергії з посиланням на акти про перевищення договірної величини споживання, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на ту обставину, що вказані акти не містять будь-яких вихідних даних, не підписані ні споживачем, ні енергопостачальною організацією, матеріали справи не містять будь-яких належних доказів про направлення вказаних актів відповідачу.

Крім того, суди попередніх інстанцій, при вирішенні даного спору, не звернули увагу на п.4.4 ПКЕЕ (z0417-96) , яка закріплює право споживача на звернення до постачальника електричної енергії із заявою щодо коригування договірної величини споживання електричної енергії та не надали належної юридичної оцінки заяві відповідача від 06.05.2011 р. про коригування договірної величини споживання електричної енергії на квітень 2011 р. в бік збільшення на 6 400 кВт./год відповідно до 84 974 кВт. (а.с.70), і не встановили наслідки поданої відповідачем заяви, що має істотне значення для встановлення наявності перевищення споживачем об"ємів споживання електричної енергії у квітні 2011 р., а відповідно і підстав для застосування наслідків такого перевищення.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки (ч.1 ст. 217 ГК України).

Враховуючи вказані приписи та оскільки, саме внаслідок порушення відповідачем умов договору щодо встановленої договірної величини споживання електричної енергії у позивача виникає право стягнути з відповідача не вартість фактично спожитої електричної енергії (що передбачено умовами договору, як господарське зобов'язання), а двократну вартість різниці між фактично спожитою і договірною величиною, то, за переконанням колегії суддів, остання є видом відповідальності, в результаті застосування якої, для відповідача настають несприятливі економічні наслідки у вигляді зменшення матеріальних благ.

Крім того, за переконанням колегії суддів, вказана санкція є господарсько-правовою відповідальністю за порушення у сфері господарювання і за правовою природою є штрафною санкцією в розумінні ст.230 ГК, а не оперативно-господарською, як помилково вказали суди попередніх інстанцій.

Не правильне застосування вказаних норм матеріального права, а також не встановлення та не дослідження зазначених вище обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення даного спору, вплинуло на правильність прийнятих у даній справі судових рішень.

Відповідно до ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин у справі є виключна прерогатива судів першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на викладене та враховуючи повноваження суду касаційної інстанції, судова колегія вважає, що постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а тому, вони підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи, суду слід врахувати вищевикладене, перевірити доводи відповідача та позивача, повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку і, в залежності від встановленого та вимог закону, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9- 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

Касаційну скаргу Ялтинського міського управління Головного управління МВС в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 18.11.2013 року та рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 15.10.2013 року у справі № 901/2479/13 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.