Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Гончарука П.А., судді Кондратової І.Д. (доповідач), судді Стратієнко Л.В., за участю представників сторін від позивача Дрібний Ю.В.; від відповідача Ющенко Т.А.; від третьої особи не з'явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кримтеплоелектроцентраль" на рішення та постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.08.2013 року Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 року у справі № 901/1308/13 Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Публічного акціонерного товариства "Кримтеплоелектроцентраль" до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Крименерго" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України про повернення надмірно сплачених коштів у розмірі 656828,84 грн

У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство (надалі - ПАТ) "Кримтеплоелектроцентраль" звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до ПАТ "ДТЕК Крименерго" про повернення надмірно сплачені кошти в сумі 241010,76 грн за договором оренди обладнання № 01/260/656 від 10.07.2008 року та надмірно сплачені кошти в сумі 415818,08 грн за договором оренди обладнання № 01/261/655 від 10.07.2008 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що кошти, сплачені відповідачу в спірній сумі за оренду Турбогенератора № 1 (ОснСр 62541 д/оприход 31.10.2004) та двигуна газотурбінного ГТД - 15 (ОснСр 62541 д/оприход 31.10.2004), підлягають поверненню згідно ч. 1 ст. 216, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України (435-15) , як безпідставно набуте майно, оскільки ПАТ "ДТЕК Крименерго" не мало право виступити стороною орендодавця щодо майна, яке є власністю держави, і рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.08.2012 року у справі № 5002-22/2251-2012, яке залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.10.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 05.02.2013 року і набрало законної сили, з цих підстав визнані недійсними укладені між сторонами договір оренди від № 01/261/655 від 10.07.2008 року в частині передачі майна, а саме : Сакські теплові мережі Турбогенератор № 1 (ОснСр 62541 д/оприход 31.10.2004), та договір оренди № 01/260/656 від 10.07.2008 року в частині передачі майна, а саме : Сакські теплові мережі, двигун газотурбінний ГТД - 15 (ОснСр 62541 д/оприход 31.10.2004).

Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача надмірно сплачені кошти в сумі 241010,76 грн за договором оренди обладнання № 01/260/656 від 10.07.2008 року та надмірно сплачені кошти в сумі 415818,08 грн за договором оренди обладнання № 01/261/655 від 10.07.2008 року. Крім того, позивач заявив клопотання про вихід за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивача.

ПАТ "ДТЕК Крименерго" проти позову заперечувало, посилаючись на безпідставність та недоведеність позовних вимог, а також пропуск позивачем строку позовної давності.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.08.2013 року у справі № 901/1308/13 (суддя Гризодубова А.М.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 року (головуючий суддя Голик В.С., судді: Плут В.М., Сотула В.В.), в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неповноту встановлення обставин справи та порушення судами норм матеріального права (ст.ст. 204, 601, ч.ч. 1, 3 ст. 1212 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України (435-15) ) та процесуального права (ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України (1798-12) ), просить скасувати рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі № 901/1308/13 - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши згідно ч. 2 ст. 111-5, ч. 1 ст. 111-7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 30.08.2012 року у справі № 5002-22/2251-2012, яке залишено без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.10.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 05.02.2013 року, визнано недійсними укладені між ТОВ "Кримтеплоелектроцентраль" та ПАТ "Крименерго" договір оренди № 01/261/655 від 10.07.2008 року в частині передачі майна, а саме : Сакські теплові мережі Турбогенератор №1 (ОснСр 62541 д/оприход 31.10.2004) та договір оренди № 01/260/656 від 10.07.2008 року в частині передачі майна, а саме : Сакські теплові мережі, двигун газотурбінний ГТД- 15 (ОснСр 62541 д/оприход 31.10.2004).

Суди попередніх інстанцій також встановили, що розрахунки за договорами оренди здійснювалися шляхом заліку взаємної заборгованості сторін у відповідності до ст. 601 ЦК України (заява про проведення взаємозаліку від 27.10.2009 року № 06/1749; заяви про проведення взаємозаліку від 30.12.2009 року № 06/2089; фінансова угода від 07.05.2010 року № 10/223; заява про проведення взаємозаліку від 03.06.2010 року № 06/1600; заява про проведення взаємозаліку від 29.07.2010 року. № 06/1947; заява про проведення взаємозаліку від 30.09.2010 року № 06/2419; заява про проведення взаємозаліку від 31.12.2010 року № 06/3023).

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога ТОВ "Кримтеплоелектроцентраль" до ПАТ "ДТЕК Крименерго" про повернення суми орендної плати за оренду Турбогенератора № 1 (ОснСр 62541 д/оприход 31.10.2004) та двигуна газотурбінного ГТД - 15 (ОснСр 62541 д/оприход 31.10.2004), отриманої відповідачем за недійсними договорами оренди, як безпідставно набуті кошти.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з двох підстав : 1) недоведеності розміру заявленої до стягнення орендної плати Турбогенератора № 1 (ОснСр 62541 д/оприход 31.10.2004) та двигуна газотурбінного ГТД - 15 (ОснСр 62541 д/оприход 31.10.2004), виходячи з тієї обставини, що у договорах оренди сторони встановили щомісячний розмір орендної плати всього обладнання, а не окремого майна, та 2) неможливості застосовування ст. 1212 ЦК України, як підстави для повернення спірної суми, оскільки виконання договорів оренди відбулось шляхом зарахування зустрічних вимог сторін на підставі чинних двосторонніх угод сторін про взаємозалік однорідних вимог, тобто, без фактичного перерахування грошових коштів позивачем та їх набуття відповідачем.

Касаційна інстанція вважає висновок суду правомірним з огляду на таке.

Визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Частиною 2 ст. 208 Господарського кодексу України встановлено, що у разі визнання недійсним зобов'язання кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Тобто, у разі визнання недійсним договору кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні лише все фактично отримане за зобов'язанням. Грошові кошти в такому випадку підлягають поверненню лише у випадку фактичної їх сплати на користь однієї із сторін недійсного правочину.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України (435-15) . Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином (п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України).

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, згідно ч. 1 цієї статті особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Тобто, майно підлягає поверненню лише у випадку його фактичного набуття або збереження. При цьому, набувач зобов'язаний повернути саме ту індивідуально визначену річ, яку він набув або зберіг, або таку ж кількість родових речей тієї ж якості.

Враховуючи те, що розрахунки між сторонами здійснювались шляхом заліку взаємної заборгованості без фактичного перерахування позивачем грошових коштів на рахунок відповідача, абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України та ст. 1212 ЦК України не може застосовуватися як підстава для повернення спірної суми. В такому випадку підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 216 ЦК України, якою передбачено, що якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Виходячи з заявлених підстав та предмету позову, суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Правильно з таким рішенням погодився й суд апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не спростовують законного та обґрунтованого висновку суду.

В той же час, відмовивши в позові з тих підстав, що ст. 1212 ЦК України не може застосовуватися як підстава для повернення спірної суми, суд безпідставно вдався до оцінки розрахунку розміру орендної плати Турбогенератора № 1 (ОснСр 62541 д/оприход 31.10.2004) та двигуна газотурбінного ГТД - 15 (ОснСр 62541 д/оприход 31.10.2004) та відмовив у позові також з підстав недоведеності розміру позовних вимог. Розмір спірної суми має суттєве значення для правильного вирішення спору лише у випадку встановлення судом порушення права позивача, за захистом якого він звернувся. У даному ж випадку порушення прав позивача судом не визнано, а тому зайве посилання, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, на недоведеність позивачем розрахунку спірної суми підлягає виключенню з мотивувальної частини судових рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Проте судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права призвело до прийняття неправильного судового рішення. Законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи, що виключення посилань на недоведеність розміру позовних вимог не впливає на правильність судових висновків щодо відсутності підстав для повернення спірної суми у розумінні ст. 1212 ЦК України, Вищий господарський суд України відхиляє касаційну скаргу та залишає без змін прийняті у справі судові рішення, але з урахуванням мотивів, викладених у даній постанові.

Керуючись ст. ст. 49, 111-5, 111-7, п. 1 ст. 111-9, ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу ПАТ "Кримтеплоелектроцентраль" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.08.2013 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.11.2013 року у справі № 901/1308/13 - без змін.