Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є., розглянувши касаційну скаргу Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову та ухвалу від 26.11.2013 р. Одеського апеляційного господарського суду від 08.10.2013 р. господарського суду Одеської області у справі № 5017/2939/2012 господарського суду Одеської області

за заявою боржника фірми "Медтерм" у формі товариства з обмеженою відповідальністю, с. Красносілка Комінтернівському районі Одеської області про визнання банкрутом ліквідатор арбітражний керуючий Панов А.Б. в судовому засіданні взяв участь представник:

ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" Гіндрюк Т.С., довір.,

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.10.2011 року порушено провадження у справі № 5017/2939/2012 про банкрутство фірми "Медтерм" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - Боржник,Товариство) за заявою останнього в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 року внесених змін).

Постановою господарського суду Одеської області від 28.02.2013 року Товариство було визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Панова А.Б.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 08.10.2013 року (суддя - Г.М. Зеленов) відмовлено Котовській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ, Інспекція) у визнанні кредитором Товариства на суму 16 530 грн. 48 коп., а розгляд справи в судовому засіданні відкладений.

Не погодившись із цією ухвалою суду, Котовська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області звернулася до Одеської апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати ухвалу господарського суду Одеської області від 08.10.2013 року та прийняти нову ухвалу - про визнання кредиторських вимог Інспекції до Боржника в сумі 16 530 грн. 48 коп.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 року (головуючий суддя - Єрмілов Г.А., судді: Воронюк О.Л, Лашин В.В.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Одеської області від 08.10.2013 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, Котовська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати як ухвалу господарського суду Одеської області від 08.10.2013 року, так і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 року та прийняти нове рішення - про визнання кредиторських вимог Інспекції до Боржника в сумі 16 530 грн. 48 коп.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 20, 270, 271, 287 Податкового кодексу України, ст. 38 Закону про банкрутство у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212- VІ (4212-17) , а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представника кредитора - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи Інспекції у визнанні кредиторських вимог до Боржника в сумі 16 530 грн. 48 коп., що складає плату за землю, суди встановили, що ця заборгованість виникла в березні 2013 року за період після визнання Товариства банкрутом, тоді як з визнанням Боржника банкрутом припиняються всі нарахування, у тому числі з податків, а нові зобов'язання не виникають. Апеляційним судом вказані висновки були підтримані у повному обсязі.

Заперечуючи такі висновки судів, заявник вказує на те, що Боржник сам в своїй декларації з плати за землю на 2013 рік визначив свої зобов'язання з цього податку за весь рік помісячно. Також скаржник зазначив, що до лютого 2013 року за Товариством обраховувалась переплата з цього податку, а потім платежі не здійснювались, тому заборгованість і виникла в березні, яка зростала згідно розмірів сум, визначених Боржником у згаданій декларації.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними скаржником запереченнями, оскільки вони не відповідають нормам діючого законодавства.

По-перше, колегія суддів зазначає, що постанова про визнання банкрутом Боржника, про відкриття та застосування відносно нього ліквідаційної процедури була винесена 28.02.2013 року, тобто у період, коли вже набули чинності та діяли приписи Закону про банкрутство (2343-12) в редакції змін, внесених Законом України від 22.12.2011 року № 4212- VІ (4212-17) . Відповідно ж до приписів ч. 3 п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство в редакції змін, внесених Законом України від 22.12.2011 року № 4212- VІ (4212-17) положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, всі питання, що виникають, стосуються та вирішуються у ліквідаційній процедурі Товариства, у тому числі і стосовно вимог кредиторів, визначених ними у процедурі банкрутства за період після визнання Боржника банкрутом, підлягають розгляду та вирішенню в порядку норм редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212- VІ (4212-17) .

Саме цієї редакцією Закону про банкрутство (2343-12) керувались і місцевий, і апеляційний суд при прийнятті оскаржуваних судових рішень (ст. 38 зокрема).

Згідно норм ст. 1 Закону про банкрутство поточні кредитори визначені, як кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

По-друге, період виникнення зобов'язань у боржника, стосовно якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, обмежується.

Так, нормами ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство передбачено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Слід відзначити, що аналогічне було передбачено нормами попередньої редакції Закону про банкрутство - ст. 23.

Як же встановили суди в оскаржуваних рішеннях, вбачається з матеріалів справи та вказала ДПІ у своїй заяві із грошовими вимогами поточного кредитора, в апеляційній та касаційній скаргах, період, за який Інспекцією нарахована Боржнику спірна сума заборгованості з плати на землю та на яку заявлена сума вимог, починається у березні 2013 року, вперше заявлена сума боргу з плати за землю нарахована за цей же місяць (а.с. 18-19), а інші заявлені Інспекцією, як кредиторські, суми вимог нараховані за наступні періоди (а.с. 29, 33-36, 77-78, 82).

Отже, Інспекцією заявлені кредиторські вимоги з плати за землю, нарахованої за період, коли припиняється та забороняється нарахування та визначення боржнику, визнаному банкрутом, будь-яких зобов'язань, у тому числі з податків, зборів та інших обов'язкових платежів.

У зв'язку із цим колегія суддів погоджується із правомірним застосуванням судами попередніх інстанцій норм Закону про банкрутство та рішеннями цих судів щодо відмови Інспекції у задоволенні та визнанні вимог поточного кредитора на суму 16 530 грн. 48 коп. плати за землю, що виникли та були нараховані після визнання Товариства банкрутом в лютому 2013 року - в березні 2013 року.

Касаційним судом відхиляються, як неналежні, доводи скаржника з посиланням на подану Боржником декларацію з відповідного податку із визначенням ним власно суми плати за землю за кожний місяць 2013 року, оскільки, як вказала ДПІ та вбачається з матеріалів справи, Боржник подав цю декларацію на початку 2013 року - в січні, коли його ще не було визнано банкрутом та коли не діяли наведені вище обмеження, передбачені нормами ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство. При цьому обов'язок подати згадану декларацію з плати за землю саме на початку звітного (календарного) року, за який платником податків визначається плата за землю, передбачено нормами податкового законодавства - п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України.

За таких обставин справи, касаційні вимоги Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області не знайшли свого підтвердження, не є обґрунтованими та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають, а тому оскаржувані ухвала та постанова цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 38 та п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) в редакції змін, внесених Законом України від 22.12.2011 року № 4212- VІ (4212-17) , ст. 286 Податкового кодексу України та ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

1. Касаційну скаргу Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.11.2013 р. та ухвалу господарського суду Одеської області від 08.10.2013 р. у справі № 5017/2939/2012 залишити без змін.

постанова виготовлена та підписана 13.02.2014 року.