916/1482/13 Про визнання іпотечного договору недійсним - 11.02.2014 Прийняття

головуючого суддів: Демидової А.М., Воліка І.М., Кролевець О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Адікт" на рішення від 19.08.2013 господарського суду Одеської області та на постанову від 28.11.2013 Одеського апеляційного господарського суду у справі № 916/1482/13 господарського суду Одеської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Адікт" до 1) Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Интер ЛТД" про визнання іпотечного договору недійсним В судове засідання прибули представники сторін: позивачане з'явились; відповідача-1 Дяченко Є.Г. (дов. від 11.12.2013 № 25/139); відповідача-2 не з'явились;

У червні 2013 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Адікт" (надалі - ТОВ "Адікт") звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" (надалі - ПАТ АКБ "Київ", відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Интер ЛТД" (надалі - ТОВ "Интер ЛТД, відповідач-2) про визнання недійсним Іпотечного договору від 26.02.2010, укладеного між ПАТ АКБ "Київ" та ТОВ "Адікт", посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за № 198.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що спірний договір підписаний директором ТОВ "Адікт" з перевищенням наданих Статутом повноважень, за відсутності рішення компетентного органу про передачу основних засобів товариства у заставу.

Рішенням господарського суду Одеської області від 19.08.2013 у справі № 916/1482/13 (суддя Зайцев Ю.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.11.2013 (колегія суддів: Воронюк О.Л. - головуючий, судді - Величко Т.А., Лашин В.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, позивач - ТОВ "Адікт" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.11.2013 та рішення господарського суду Одеської області від 19.08.2013 скасувати, і прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, без належного встановлення обставин справи, підтверджених належними та допустимими доказами відповідно до частин 2 та 3 ст. 36 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Відповідачі не скористалися правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та відзиви на касаційну скаргу позивача до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються.

Представники позивача та відповідача-2 у судове засідання касаційної інстанції не з'явилися. Враховуючи, що про час, місце та дату розгляду касаційної скарги сторони повідомлялись належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача-1 та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання недійсним Іпотечного договору від 26.02.2010, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за № 198, який укладений між ПАТ АКБ "Київ" (Іпотекодержатель) та ТОВ "Адікт" (Іпотекодавець) в забезпечення належного виконання Боржником (відповідачем-2) - ТОВ "Интер ЛТД" зобов'язань за Договором про надання відновлюваної кредитної лінії № 004/10 від 26.02.2010, відповідно до умов якого Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю нерухоме майно - нежитлові будинки та споруди, загальною площею 10349,1 м2, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, 16, та належать на праві власності Іпотекодавцю, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10.02.2010.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний іпотечний договір був підписаний з боку ТОВ "Адікт" директором ОСОБА_6, без належних на то повноважень, оскільки відповідно до пункту 9.3. Статуту ТОВ "Адікт" вирішення питань щодо відчуження основних засобів товариства у будь-який спосіб або передачу їх в заставу відносить до виняткової компетенції Загальних зборів учасників. У позивача відсутній оригінал Протоколу № 5, яким вирішено питання про передачу в іпотеку Банку нежитлових приміщень, що належать ТОВ "Адікт", тому оспорюваний договір не відповідає приписам частини 1 ст. 203, що відповідно до частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання цього договору недійсним.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

В силу приписів ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Статтею 97 Цивільного кодексу України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб (ст. 99 Цивільного кодексу України).

За змістом пункту 9.6. Статуту ТОВ "Адікт" виконавчим органом Товариства є Директор, який вирішує усі питання діяльності товариства, крім тих, які віднесено до компетенції зборів учасників (п.п. 9.6.1.); директор є підзвітний зборам учасників і організовує виконання їх рішень (п. 9.6.2.).

Відповідно до підпункту 9.6.4. Статуту, Директор має право самостійно вирішувати всі питання діяльності товариства, за винятком віднесених статутом до компетенції зборів учасників, укладати договори, видавати доручення, відкривати в банках поточні та інші рахунки, розпоряджатись коштами і майном в межах наданих йому повноважень, укладати договори кредиту та іпотеки, тощо.

Судами встановлено, що підписання оспорюваного договору директором ТОВ "Адікт" ОСОБА_6 вчинено на підставі Протоколу № 5 Загальних зборів учасників ТОВ "Адікт" від 12.02.2010, з якого вбачається, що загальними зборами учасників ТОВ "Адікт" було прийнято рішення про надання згоди на передачу в іпотеку ПАТ АКБ "Київ" нежитлових приміщеннь, що належать товариству в якості забезпечення зобов'язань ТОВ "Интер ЛТД" за договором про отримання кредиту у розмірі 40900000 грн. під поповнення обігових коштів, під процентну ставку на рівні 26 % річних, строком користування - 36 місяців; про укладення з ПАТ АКБ "Київ" договору іпотеки нежитлової нерухомості, а саме нежилих будівель, загальною площею 10349,1 м2, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, 14; і яким уповноважено директора ТОВ "Адікт" ОСОБА_6 на підписання договору іпотеки нежилої нерухомості, договору страхування переданої в іпотеку нерухомості, а також усіх необхідних документів для реалізації рішення загальних зборів учасників товариства.

Відповідно до частини 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільне законодавства, та скріплюється печаткою.

За встановленого та враховуючи приписи вищенаведених законодавчих приписів суди дійшли обґрунтованих висновків, що укладений між сторонами договір від імені ТОВ "Адікт" вчинено директором ОСОБА_6 з дотриманням приписів установчих документів, який на момент укладання оспорюваного договору мав необхідний обсяг цивільної дієздатності та діяв добросовісно і розумно, не перевищуючи своїх повноважень.

При цьому судом апеляційної інстанції відхилено посилання позивача на те, що оспорюваний Іпотечний договір від 26.02.2010, суперечить актам цивільного законодавства, оскільки укладений Директором Товариства ОСОБА_6 за відсутністю рішення компетентного органу про передачу основних засобів у заставу (відсутній оригінал протоколу), з урахуванням рішенням господарського суду Одеської області від 27.03.2013 по справі № 5017/786/2012 за позовом ТОВ "Адікт" до ПАТ АКБ "Київ", ТОВ "Интер ЛТД" про визнання іпотечного договору недійсним, яким встановлено законність спірного договору іпотеки з огляду на наявність рішення учасників ТОВ "Адікт", яке оформлене Протоколом № 5 Загальних зборів учасників Товариства від 12.02.2010, у зв'язку з чим відмовлено в задоволені позову ТОВ "Адікт".

Вказане рішення господарського суду Одеської області від 27.03.2013 по справі № 5017/786/2012 залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.11.2013.

Відповідно до приписів ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З огляду на викладене, господарський суд апеляційної інстанції цілком обґрунтовано виходив з вимог частини 2 ст. 35 ГПК України щодо підстав звільнення від доказування вже встановлених фактів.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що спірний договір не суперечить вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила оспорюваний правочин, мала необхідний обсяг цивільної дієздатності та діяла в межах наданих їй повноважень.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені позивачем у касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, їм надано належну правову оцінку та винесені рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення їх без змін.