5011-47/16703-2012 Про стягнення сум страхового відшкодування - 10.02.2014 Прийняття

головуючого судді Кота О.В. суддів: Попікової О.В. (доповідач у справі) Саранюка В.І. за участю представників: від позивача: не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) від відповідача: не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2013 р. у справі № 5011-47/16703-2012 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 9 160,38 грн.

Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" про стягнення 9 160,38 грн. страхового відшкодування.

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.05.2013 р. (суддя Станік С.Р.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2013 р. (головуючий суддя Скрипка І.М., судді Мальченко А.О., Остапенко О.М.), у позові відмовлено повністю.

Рішення та постанова обґрунтовані приписами статей 22, 979, 990, 993, 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування", статей 12, 22, 29, 33, 35, 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 3, 7, 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність", з огляду на те, що позивачем не надано належних доказів в підтвердження реального розміру шкоди, а саме: звіту суб'єкта оціночної діяльності про визначення вартості матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу в результаті його пошкодження у дорожньо-транспортній пригоді.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, зокрема приписів статей 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 25, 27 Закону України "Про страхування". При цьому скаржник наголошує на тому, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується розмір суми страхового відшкодування та факт його виплати страхувальнику за договором страхування. Окрім цього скаржник зазначає, що Закон України "Про страхування" (85/96-ВР) не містить положень, які б зобов'язували страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування на підставі лише звіту про оцінку транспортного засобу.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 06.12.2010р. між ПАТ "СК "Універсальна" (страховик) та Скляровою Г.Ф. (страхувальник) укладено договір № 3115/250/000304 добровільного страхування наземного транспорту, у відповідності до умов якого були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією автомобіля марки "Daewoo Lanos", державний реєстраційний номер АН0207СМ.

30.08.2011р. в м. Донецьку на вул. Кірова - просп. Ленінський сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "Daewoo Lanos", державний реєстраційний номер АН0207СМ, під керуванням водія Склярової Інни Федорівни, та автомобіля марки "DAF", державний реєстраційний номер АН3025НА, під керуванням водія Бєлоусова Олександра Владиславовича, внаслідок якої автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Кіровського районного суду міста Донецька від 06.10.2011 р. у справі № 3-2354-11 Блоусова Олександра Владиславовича визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення вказаною особою вимог пункту 10.1. Правил дорожнього руху.

На підставі заяви Склярової Г.Ф. від 31.08.2011 р. про виплату страхового відшкодування, страхового акта від 20.10.2011 р. № 9111002115 позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 9 160,38 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 28.11.2011 р. № 30187.

Предмет спору у даній справі становить вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 9 160,38 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

В силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування", до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Окрім цього відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно положень частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Пунктом 37.4. статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент настання страхового випадку) передбачено право страховика в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

У відповідності до пункту 36.4. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на час подання позову та прийняття рішення у даній справі) виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

За приписами статті 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Отже, умовою для здійснення виплати страхового відшкодування, у випадку заподіяння третім особам майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є наявність укладеного між власником транспортного засобу та страховиком відповідного договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності цього власника.

За приписами пункту 5.3. Положення про єдину централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 09.07.2010р. № 566 (z0691-10) , інформація, отримана з бази даних МТСБУ, використовується з метою отримання відомостей про наявність чи відсутність договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на дату скоєння ДТП та отримання відомостей про страховика, який застрахував цивільно-правову відповідальність власника наземного транспортного засобу на дату ДТП або на дату укладення договору обов'язкового страхування.

Судом апеляційної інстанції на підставі інформації з бази даних МТСБУ встановлено, що на момент ДТП, яка відбулася 30.08.2011 р., цивільно-правову відповідальність власника автомобіля марки "DAF", державний реєстраційний номер АН3025НА, застраховано у відповідача на підставі полісу серії АА № 3646099, терміном дії з 29.03.2011 р. по 28.03.2012 р., який належить до договору третього типу.

Відповідно до пункту 15.3. статті 15 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі (договір III типу).

Отже, за договором третього типу здійснюється страхування цивільно-правової відповідальності лише осіб, вказаних в договорі страхування, які експлуатують транспортний засіб, визначений у цьому договорі.

З офіційної інформації з бази даних МТСБУ (а.с. 165-166) вбачається, що за полісом серії АА № 3646099 було застраховано цивільно-правову відповідальність страхувальника - Бєлоусова Олександра Володимировича, у той час як згідно довідки ДАІ № 8867859 (а.с. 21-22) і постанови Кіровського районного суду міста Донецька від 06.10.2011р. у справі № 3-2354-11 (а.с. 23) дорожньо-транспортна пригода 30.08.2011р. сталася в результаті винних дій Бєлоусова Олександра Владиславовича.

Вказані обставини залишились поза увагою судів попередніх інстанцій, у зв'язку з чим ними достеменно не з'ясовано, чи поширює поліс серії АА № 3646099 свою дію на спірні правовідносини, та чи виник у відповідача обов'язок виплатити страхове відшкодування за цим полісом позивачеві.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з відсутності підстав для стягнення коштів, оскільки позивачем не надано суду доказів оцінки заподіяної внаслідок ДТП шкоди, які б відповідали вимогам Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність" (2658-14) та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003р. № 142/5/2092 (z1074-03) .

Колегія суддів касаційної інстанції визнає такі висновки судів такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права, виходячи з наступного.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

За приписами пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відшкодовує у встановленому

цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.

Вказаними правовими нормами врегульовано правовідносини, пов'язані із визначенням розміру збитків саме у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

У свою чергу правовідносини позивача і страхувальника Склярової Г.Ф. виникли на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту, які не регулюються нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (1961-15) .

За приписами частини 1 статті 6 Закону України "Про страхування" добровільним страхуванням є страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно з нормою статті 25 Закону України "Про страхування", статті 990 Цивільного кодексу України визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Отже, підставою для виплати страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування є заява страхувальника і страховий акт (аварійний сертифікат). При цьому Закон України "Про страхування" (85/96-ВР) не містить положень, які б зобов'язували страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи, проведеної суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі звіту про оцінку транспортного засобу.

Також слід зазначити, що згідно з пунктом 1.13., підпунктом 10.1.1. пункту 10.1. договору страхування № 3115/250/000304 розрахунок страхового відшкодування здійснюється за вибором страховика на підставі звіту (дослідження) судового експерта (оцінювача) або на підставі аварійного сертифіката страховика із застосуванням при розрахунку розміру збитків рекомендованих розцінок на ремонтні роботи в регіоні реєстрації транспортного засобу.

При цьому із встановлених судами попередніх інстанцій обставин не вбачається, що страхувальник і вигодонабувач за договором страхування № 3115/250/000304 заперечували проти розміру виплаченого позивачем страхового відшкодування та порядку його виплати.

У статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" встановлено перелік документів, необхідних для отримання страхового відшкодування потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання такого відшкодування.

Зі змісту статті 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається саме на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, у даному випадку - на відповідача.

Крім того за приписами пункту 36.2. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ).

У свою чергу відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє права позивача на отримання відшкодування в межах понесених ним витрат у вигляді виплати страхового відшкодування.

При цьому обов'язок доказування невідповідності розміру виплаченого позивачем страхового відшкодування розміру заподіяних збитків, а також їх дійсний розмір покладається саме на відповідача.

Окрім цього у разі потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, а також у разі здійснення оцінки наявних у справі доказів, які є взаємно суперечливими, господарським судом згідно зі статтею 41, пункту 5 статті 65 Господарського процесуального кодексу України може бути призначена відповідна судова експертиза, у тому числі з власної ініціативи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.