902/790/13 Про стягнення оплати за отриманий товар - 06.02.2014 Прийняття

головуючого судді: Ходаківської І.П. суддів Фролової Г.М. (доповідача), Яценко О.В. за участю представників: позивача Дорогань О.М., дов. від 21.11.2013 відповідача Нагорняк М.М., директор розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "МНАГОР" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.13 у справі № 902/790/13 господарського суду Вінницької областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" до Приватного підприємства "МНАГОР" про стягнення 114033,93 грн. заборгованості

Товариство з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "МНАГОР" про стягнення 114033,93 грн. Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати за отриманий товар та обґрунтовано приписами статей 509, 525, 530, 610 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 31.07.2013 (суддя Яремчук Ю.О.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2013 (судді: Савченко Г.І. - головуючий, Миханюк М.В., Павлюк І.Ю.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "МНАГОР" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" 114033,93 грн. заборгованості та 2280,67 грн. судового збору. Мотивуючи рішення та постанову, суди попередніх інстанцій визнали доведеним факт наявності у відповідача заборгованості за отриманий товар. Рішення та постанова обґрунтовані приписами статей 11, 509, 525, 526, 527, 614, 625, 655, 692 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, Приватне підприємство "МНАГОР" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 11, 526, 601 Цивільного кодексу України, статей 175, 179, 180 Господарського кодексу України. Заявник вважає, що судами не з'ясовані належним чином дійсні обставини справи. Зокрема, заявник зазначає про те, що поставка товарів, серед іншого, здійснювалась на виконання договору дистрибюції; частково товар було повернуто позивачу; крім того, частково зобов'язання було припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді Фролової Г.М., пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм чинного законодавства та доводи касаційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" передало, а Приватне підприємство "МНАГОР" прийняло товар (гібрид соняшника, гібрид кукурудзи) на загальну суму 336848,00 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН - 0000094 від 05.04.2012, № РН - 0000095 від 05.04.2012, № РН - 0000096 від 05.04.2012, № РН - 0000097 від 05.04.2012, № РН - 0000098 від 05.04.2012, № РН - 0000099 від 05.04.2012, № РН - 0000123 від 12.04.2012, № РН - 0000124 від 12.04.2012, № РН - 0000126 від 12.04.2012, № РН - 0000127 від 12.04.2012.

Також установлено, що відповідач за отриманий товар розрахувався частково, що підтверджується банківськими виписками на загальну суму 95000,00 грн. Крім того, товар на суму 127814,07 грн. було відповідачем повернуто. 12.04.2013 р. позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості у розмірі 114 033,93 грн., яка залишена без задоволення.

З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду у даній справі є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі аграрні технології" про стягнення з Приватного підприємства "МНАГОР" 114033,93 грн. заборгованості за переданий товар.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Кодексу).

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 цього Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Дослідивши матеріали справи, господарські суди попередніх інстанцій установили, що факт передання позивачем товарів на вказану у позові суму підтверджено матеріалами справи та відповідачем не заперечується.

Однак, як установлено судами, відповідач свої зобов'язання щодо оплати за отриманий товар у повному обсязі не виконав, заборгованість складає 114 033,93 грн.

За вказаних обставин висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог визнається правомірним.

Заперечення відповідача, були розглянуті та обґрунтовано відхилені судами. Зокрема, судами ураховано, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.03.2013 у справі № 19/72/2012/5003 за позовом ТОВ "Високі аграрні технології" до ПП "Мнагор" про стягнення 195741,97 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу від 29.03.2012 відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за товар, поставлений згідно накладних № РН - 0000094 від 05.04.2012, № РН - 0000095 від 05.04.2012, № РН - 0000096 від 05.04.2012, № РН - 0000097 від 05.04.2012, № РН - 0000098 від 05.04.2012, № РН - 0000099 від 05.04.2012, № РН - 0000123 від 12.04.2012, № РН - 0000124 від 12.04.2012, № РН - 0000126 від 12.04.2012, № РН - 0000127 від 12.04.2012. При цьому суд апеляційної інстанції установив, що передання товарів згідно зазначених накладних здійснювалось не за договором купівлі-продажу від 29.03.2012.

Обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції також доводи відповідача про припинення провадження у справі у зв'язку з зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі статті 601 Цивільного кодексу України. При цьому колегія суддів зазначає, що припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

Інші доводи, викладені заявником у касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови, оскільки вказаних висновків не спростовують.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факти порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів, але оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи в силу вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З огляду на те, що з'ясування підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі згідно приписів статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судами було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято рішення та постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.