901/1239/13 Про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки - 03.02.2014 Прийняття

У квітні 2103 року Сімферопольський міжрайонний прокурор за додержанням законів у природоохоронній сфері, виступаючи в інтересах держави звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Малоріченської сільської ради, виробничого кооперативу "Літнє містечко", просив визнати недійсним договір від 11.06.2010 року оренди земельної ділянки площею 2,2334 га, вартістю 2 556 349,64, укладений між відповідачами та зареєстрований в Алуштинському відділі КРФ "ДП "Центр ДЗК при Держкомземі України по земельним ресурсам", про що у Державному реєстрі земель зроблено запис № 041000100017 (т. 1, а.с. 3-7).

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого було укладено оспорюваний договір визнано недійсним.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.04.2013 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача державне підприємство "Алуштинське лісове господарство", Республіканський комітет з лісового мисливського господарства Автономної Республіки Крим (т. 1, а.с. 1-2).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 12.06.2013 року (суддя Радвановська Ю.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.08.2013 року (головуючий Сікорська Н.І., судді Градова О.Г., Заплава Л.М.) (т. 2, а.с. 185-192) у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 145-150).

Оскаржені судові акти мотивовано недоведеністю порушення інтересів держави оспорюваним договором та відповідністю останнього вимогам законодавства.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, заступник прокурора міста Севастополя звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просив оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити (т. 2, а.с. 200-204).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.10.2013 року касаційну скаргу заступника прокурора міста Севастополя прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.11.2013 року (т. 2, а.с. 198-199).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/913 від 13.11.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К.(доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О. (т. 2, а.с. 214).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 18.11.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 16.12.2013 року (т. 2, а.с. 216-218).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.12.2013 року продовжено строк розгляду касаційної скарги заступника прокурора міста Севастополя, розгляд справи відкладено на 23.12.2013 року (т. 2, а.с. 227-229).

Розпорядженням Голови Вищого господарського суду України № 02-05/972 від 17.12.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Алєєва І.В., Владимиренко С.В. (т. 2, а.с. 230-231).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.12.2013 року розгляд касаційної скарги відкладено на 13.01.2014 року (т. 2, а.с. 232-234).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.01.2014 року продовжено строк розгляду касаційної скарги заступника прокурора міста Севастополя, розгляд справи відкладено на 03.02.2014 року (т. 2, а.с. 242-244).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/39 від 31.01.2014 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К.(доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О.

У судове засідання 03.02.2014 року представники відповідачів - виробничого кооперативу "Літнє містечко", Малоріченської сільської ради, третіх осіб - державного підприємства "Алуштинське лісове господарство", Республіканського комітету з лісового мисливського господарства Автономної Республіки Крим не з'явились, причин неявки суду не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (v0018600-11) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідачів - виробничого кооперативу "Літнє містечко", Малоріченської сільської ради, третіх осіб - державного підприємства "Алуштинське лісове господарство", Республіканського комітету з лісового мисливського господарства Автономної Республіки Крим.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням 45 сесії 5 скликання Малоріченської сільської ради міста Алушти від 30.12.2009 року № 45/5 було затверджено проект землеустрою з відведення земельної ділянки площею 2,2334 га виробничому кооперативу "Літне містечко" для будівництва і обслуговування рекреаційного комплексу в межах с. Сонячнегірське в районі прикордонної застави; вилучено вказану земельну ділянку з користування державного підприємства "Алуштинське лісове господарство" та припинено право користування вказаною земельною ділянкою; передано виробничому кооперативу "Літнє містечко" в оренду строком на 49 років земельну ділянку (кадастровий № 01:103:92100:04:001:0238) площею 2,2334 га, розташовану на території Малоріченської сільської ради в межах с. Сонячногірське в районі прикордонної застави для будівництва та обслуговування рекреаційного комплексу; віднесено земельну ділянку площею 2,2334 га до земель рекреаційного призначення на підставі статті 19 Земельного кодексу України; встановлено розмір орендної плати за користування земельною ділянкою у розмірі 3% затвердженої оцінки земельної ділянки; зобов'язано виробничий кооператив "Літнє містечко" відшкодувати втрати лісогосподарства у відповідності з Земельним кодексом України (2768-14) у розмірі 201 800,00 грн., протягом трьох місяців з моменту прийняття рішення укласти договір оренди земельної ділянки з Малоріченською сільською радою, використовувати земельну ділянку за призначенням (т. 1, а.с. 23).

11.06.2010 року між Малоріченською сільською радою та виробничим кооперативом "Літнє містечко" було укладено договір оренди землі, який зареєстрований реєстратором Алуштинського відділу Кримської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" Світанько В.Н. в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди № 1 Малоріченської сільської ради про зроблено запис від 29.06.2010 року № 041000100017 (т. 1, а.с. 12-14).

Судами також встановлено, що постановою Вищого адміністративного суду України від 04.10.2012 року у справі № К/9991/52202/11 за позовом Сімферопольської міжрайонної природоохоронної прокуратури Автономної Республіки Крим в інтересах Республіканського комітету Автономної Республіки Крим з лісового і мисливського господарства до Малоріченської сільської ради, третя особа - виробничий кооператив "Літнє містечко" визнано нечинним рішення Малоріченської сільської ради від 30.12.2009 року № 45/5 з підстав допущеного відповідачем порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки (т. 1, а.с. 20-22).

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) передбачено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно п. 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (v0011600-13) на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК України господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.

У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Враховуючи те, що станом на 11.06.2010 року рішення Малоріченської сільської ради № 45/5 від 30.12.2009 року було чинним та обов'язковим до виконання, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність укладення оспорюваного договору.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено виконання виробничим кооперативом "Літне містечко" умов щодо відшкодування втрат лісогосподарства та збитків, спричинених державному підприємству "Алуштинське лісове господарство" вилученням земельної ділянки, сплатою орендних платежів, що свідчить про те, що сказане рішення реалізоване і повністю виконано та подальше виконання оспорюваного договору.

Суди попередніх інстанцій також дійшли висновку, що вимога щодо зобов'язання повернути земельну ділянку задоволенню не підлягає, оскільки така вимога є похідною від визнання оспорюваного договору недійсним та заявлена в інтересах державного підприємства "Алуштинське лісове господарство", яке не є позивачем у справі, не є стороною вищезазначеного правочину, що виключає можливість застосування реституції.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно п. 3 ч. 1, ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Пунктом 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.212 року № 7 (v0007600-12) "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 10 (v0010600-12) , від 16 січня 2013 року N 2 (v0002600-13) , від 29 травня 2013 року N 9 (v0009600-13) ) згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.

Враховуючи недоведеність прокурором порушених інтересів держави, необгрунтованість доводів, на захист яких саме суспільних інтересів держави заявлено позов та відповідність оспорюваного договору чинному законодавству на момент його укладення суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про відмову у позові.

Частиною 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Необгрунтованими є доводи заявника касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій п. 2.16 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 (v0006600-11) , яким роз'яснено, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або в комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, оскільки, як було зазначено вище, рішення Малоріченської сільської ради № 45/5 від 30.12.2009 року на момент укладення оспорюваного договору було чинним.