814/1152/16 Про визнання протиправними дії Уповноваженої особи Фонду ГВФО ПАТ "Банк" щодо невключення належних фізичній особі сум до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню коштів за договорами банківського вкладу (депозиту), зобов'язання Уповноваженої особи Фонду ГВФО додатково включити належні особі суми до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами - 17.05.2019 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Шляхтицького О.І., Запорожана Д.В., Романішина В.Л. від 01.11.2017 у справі №814/1152/16 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

У червні 2016 року позивач звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просила:

визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноваженої особи) щодо включення її до четвертої черги задоволення вимог кредиторів Публічною акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") із загальною акцептованою сумою кредиторських вимог - 226,49 грн;

зобов`язати Уповноважену особу включити ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу (депозиту) "Найкращий від Миколая" у гривнях від 20.01.2015 № 009-14962-200115, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2017 року позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2017 року та ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції не врахував положень постанови НБУ від 30.10.2014 №692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", яка є банківською таємницею та не доведена до населення, в тому числі і до позивача, а тому посилання на неї як на підставу нікчемності укладеного між позивачем та банком договору банківського вкладу є безпідставним. До того ж, не враховано, що матеріали справи не містять доказів того, що умови договору банківського вкладу надають позивачу якісь переваги порівняно з іншими клієнтами банку.

У запереченні на касаційну скаргу Уповноважена особа просила у задоволенні касаційної скарги позивача відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною скаргою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що постановою Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 ПАТ "Дельта Банк", яка доведена до керівників структурних підрозділів банку 15.01.2015, ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії проблемних банків та йому заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

20.01.2015 між позивачем та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір №009-14962-200115 банківського вкладу (депозиту) "Найкращій від Миколая" у гривнях. Згідно з умовами вказаного договору сума вкладу складає 200000 грн (п. 1.2), вклад залучається на строк із моменту зарахування Вкладу на рахунок, вказаний у п. 1.6. цього Договору, та по 19.07.2015 включно (п. 1.3), процентна ставка на суму Вкладу становить 13% річних.

Згідно з додатковою угодою №1 від 20.01.2015 до договору №009-14962-200115 банківського вкладу (депозиту) "Найкращій від Миколая" від 20.01.2015 сторони домовились п. 1.8 договору викласти в такій редакції: "Зарахування Вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого у Банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента або готівкою через касу Банку в день укладання Сторонами цього Договору. Виключно для цілей цього Договору Сторони домовились, що умови п. 5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі цього договору, не застосовуються. У разі, якщо в день укладання Сторонами цього Договору не буде здійснено зарахування перерахування коштів, що становлять суму Вкладу на Рахунок, цей Договір вважається таким, що не був укладений.".

Відповідно до копії платіжного доручення № 44653074 від 20.01.2015 року на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_1 надійшли грошові кошти у розмірі 200000 грн, призначення платежу - переказ коштів від ОСОБА_2, платник - ОСОБА_2

На підставі постанови правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.

08 квітня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №71 "Про внесення змін до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 №51" та в ПАТ "Дельта Банк" запроваджено на шість місяців тимчасову адміністрацію з 03.03.2015 по 02.09.2015 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №147 від 03 серпня 2015 року "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" строк здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.10.2015 прийнято рішення про ліквідацію АТ "Дельта Банк". Процедура ліквідації розпочата 05.10.2015 року, уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" призначено Кадирова В.В. строком на 2 роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно. Постановою правління НБУ №664 від 02.10.2015 прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Дельта Банк". На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було розміщено оголошення про те, що у зв`язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 02.10.2015 року № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "ДЕЛЬТА БАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку", Фонд з 08.10.2015 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку.

11 січня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення про затвердження Реєстру кредиторських вимог АТ "Дельта Банк", що було офіційно оприлюднено на сайті, та вказано, що задоволення вимог кредиторів здійснюватиметься за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку у черговості, визначеній ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

02 листопада 2015 року позивач звернулась до відповідача з кредиторською вимогою щодо визнання її кредитором за заборгованістю за всіма договорами, укладеними між нею та ПАТ "Дельта Банк" та просила перерахувати належні їй кошти на відповідний поточний рахунок.

Згідно з довідкою від 17.02.2016 №05-3241106 позивача віднесено до 4 черги кредиторів та зазначено, що загальна акцептована сума кредиторських вимог становить 226,49 грн.

Вважаючи дії відповідачів протиправними, позивач звернулася до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що доказів того, що договір укладений між позивачем та ПАТ "Дельта Банк" визнаний нікчемним або на кошти, які знаходились на рахунку позивача накладений арешт не надано.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки постанова Правління Національного банку України №692/БТ від 30.10.2014 є розпорядчим актом організаційно-розпорядчого характеру, що містить інформацію з обмеженим доступом, яка доведена до керівників структурних підрозділів банку 15.01.2015, то у ПАТ "Дельта Банк" при укладанні 20.01.2015 договору банківського вкладу з позивачем були відсутні належні повноваження для укладання даного правочину, а тому вказаний договір є нікчемним.

Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI (4452-17) ).

Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;

вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Частиною 1 ст. 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з пункту 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09.08.2012 № 14 (далі - Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.

Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI (4452-17) щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім`я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов`язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі ст. 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів ст. 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" (2121-14) ;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов`язком встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI.

Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що п. 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ "Дельта Банк" щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.

Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім`я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.

Крім того, постанова Правління Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ "Про віднесення ПАТ Дельта Банк" до категорії проблемних" відповідно до положень ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ "Дельта Банк" обмеження Уповноваженою особою не надано. При цьому невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI.

За таких обставин, коли вклад розміщено на рахунку ПАТ "Дельта Банк" до запровадження тимчасової адміністрації, то позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі ст. 26 Закону № 4452-VI. Водночас, Уповноваженою особою не наведено правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI (4452-17) .

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов`язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду, що правильно було встановлено судом першої інстанції.

Доводи Уповноваженої особи відносно того, що переваги від укладення договору банківського вкладу полягають в можливості отримання платником - ініціатором перерахунку коштів, як кредитором, за рахунок позивача суми відшкодування більшої, ніж передбачено законом, а також отримання її позачергово та раніше за інших кредиторів банку, судом касаційної інстанції сприймаються критично, оскільки останні фактично є припущеннями Уповноваженої особи, в той же час, жодних доказів на підтвердження зобов`язання позивача повернути кошти ініціатору відповідного перерахунку після отримання гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду, надано не було.

Як встановили суди, позивач уклав з ПАТ "Дельта Банк" договір банківського вкладу (депозиту) від 20.01.2015 №009-14962-200115, відповідно до умов якого на відповідному вкладному рахунку позивача було розміщено 200000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 44653074 від 20.01.2015.

Укладення зазначеного договору й зарахування коштів на рахунок відбулись до віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (02 березня 2015 року).

Разом з тим, розглядаючи вказаний спір в частині визнання протиправними дій Уповноваженої особи щодо включення позивача до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Дельта Банк", суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що дані відносини є публічно-правовими, а справа належить до юрисдикції адміністративного суду.

Однак із даним висновком колегія суддів Верховного Суду не погоджується з огляду на таке.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України (2747-15) , звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (частина перша статті 6 цього Кодексу у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України (у зазначеній редакції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 цього ж Кодексу справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень), юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 цього Кодексу).

Згідно з ч. 2 ст. 4 КАС України (у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У цій справі правовідносини щодо включення позивача до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Дельта Банк" виникли у зв`язку з виконанням Уповноваженою особою дій щодо акцептування вимог кредиторів. Дана заборгованість перед позивачем виникла відповідно до укладеного договору із банківською установою, але внаслідок початку ліквідаційної процедури банку.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом ст. 3 Закону №4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з ч. 1 ст. 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону №4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених ст. 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Правовідносини в частині визнання протиправними дій Уповноваженої особи щодо включення позивача до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Дельта Банк" обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог юридичної особи до суб`єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону №4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені п. 4 ч. 1 ст. 48 Закону №4452-VI.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а заявлені позивачем вимоги випливають із зобов`язань Банку за укладеними між ними договорами, Уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що спір про акцептування вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. У свою чергу, враховуючи суб`єктний склад правовідносин, даний спір належить до підвідомчості судів загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16 та від 22 серпня 2018 року у справі № 809/654/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 813/799/16.

Статтею 354 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і, зокрема, закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанції були порушені правила юрисдикції, колегія суддів приходить до висновку про скасування оскаржуваних судових рішень в частині визнання протиправними дій Уповноваженої особи щодо включення позивача до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Дельта Банк" та закриття провадження у справі в цій частині визнання протиправними дій Уповноваженої особи щодо включення позивача до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ "Дельта Банк".

Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 345, 352, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року скасувати.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2017 року скасувати в частині визнання протиправними дій Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо включення ОСОБА_1 до четвертої черги задоволення вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", а провадження у справі №814/1152/16 в цій частині позовних вимог закрити.