Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Генеральної прокуратури України справу за позовом Першого заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради (далі – Виконком) та Чернігівської обласної організації сприяння обороні України (далі – Організація), третя особа: Комунальне підприємство "Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі – БТІ) про визнання права власності, визнання недійсним рішення,

У січні 2005 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати право власності держави на нерухомий об’єкт – адміністративну будівлю, розташовану по вул. Комсомольській, 49 в м. Чернігові, визнати недійсним рішення Виконкому від 15 квітня 2002 року № 80 в частині доручення БТІ оформити свідоцтво про право власності Організації на згаданий спірний об’єкт нерухомості та скасування свідоцтва про право власності від 24 квітня 2004 року, виданого Організації на цю будівлю.

Господарський суд Чернігівської області рішенням від 31 березня 2005 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18 липня 2005 року у задоволенні позову відмовив. Справа розглянута за нормами Господарського процесуального кодексу України (1798-12) .

З Вищого господарського суду України справа для перегляду в касаційному порядку була передана у Вищий адміністративний суд України, який прийняв справу до розгляду і своєю ухвалою від 8 листопада 2006 року вищезгадані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без зміни

У скарзі Генеральної прокуратури України зазначено, що ухвалені у справі рішення необґрунтовані та прийняті з неоднаковим в порівнянні з іншими справами і в даному випадку неправильним застосуванням пункту 1 постанови Верховної ради України від 4 лютого 1994 року № 3943 (3943-12) "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР".

Скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що даний спір є справою адміністративної юрисдикції.

З обґрунтованістю такого висновку погодитися не можна.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) до компетенції адміністративних судів віднесено спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції – це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Виниклий спір стосується права власності на об’єкт нерухомості – адміністративну будівлю, розташовану по вул. Комсомольській, 49 в м. Чернігові. Спір не пов’язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 210 Кодексу адміністративного судочинства України Вищий адміністративний суд України є судом касаційної інстанції в адміністративних справах.

Ухвала Вищого адміністративного суду України прийнята внаслідок неправильного застосування норм процесуального закону, з порушенням адміністративної юрисдикції і підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Справа належить до компетенції господарських судів і має бути направлена на касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

Керуючись статтями 157, 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Генеральної прокуратури України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2006 року скасувати, касаційне провадження у адміністративній справі закрити, а справу направити до Вищого господарського суду України для вирішення питання про перегляд її в порядку касаційного провадження.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.