809/4016/13-а Про визнання протиправними дії Військової частини щодо не нарахування та не виплаті особі додаткової щомісячної грошової винагороди відповідно до вимог наказу міністра оборони України, зобов`язання Військової частини включити особу в наказ про виплату додаткової щомісячної грошової винагороди відповідно до вимог зазначеного наказу Міністра Оборони України - 10.09.2019 Прийняття

- визнати протиправними дії Військової частини А1349 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 додаткової щомісячної грошової винагороди відповідно до вимог наказу міністра оборони України від 15 листопада 2010 № 595 (z1194-10) (зі змінами та доповненнями) "Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати військовослужбовцям, які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил України, щомісячної додаткової грошової винагороди";

- зобов`язати Військову частину А1349 включити ОСОБА_1 в наказ про виплату додаткової щомісячної грошової винагороди відповідно до вимог наказу Міністра Оборони України від 15 листопада 2010 № 595 (z1194-10) (зі змінами та доповненнями) "Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати військовослужбовцям, які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил України, щомісячної додаткової грошової винагороди", починаючи з 24 жовтня 2012 року по 31 березня 2013 року;

- зобов`язати Військову частину А 1349 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову щомісячну грошову винагороду відповідно до вимог наказу Міністра Оборони України від 15 листопада 2010 №595 (z1194-10) (зі змінами та доповненнями) "Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати військовослужбовцям, які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил України, щомісячної додаткової грошової винагороди", з 24 жовтня 2012 року по 31 березня 2013 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з жовтня 2012 року позивач щомісячно призначався до самостійного бойового чергування та виконував обов`язки оперативного чергового офіцера з бойового управління, залучався до самостійного управління польотами в складі групи керівництва польотами в якості керівника дальньої зони та офіцера бойового управління і забезпечував безпеку польотів та перельотів літаків та вертольотів. Наказами командира військової частини А1349 № 969 і №970 від 22 листопада 2011 року та наказами №1249 і №1370 від 25 грудня 2012 року позивач допущений до несення бойового чергування в обсязі функціональних обов`язків в якості оперативного чергового, чергового офіцера з бойового управління командного пункту військової частини А1349 та до управління польотами на аеродромі Івано-Франківськ в якості керівника дальньої зони, оперативного чергового-офіцера з бойового управління. На думку позивача, всупереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2012 року № 956 (956-2012-п) "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2012 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби надзвичайних ситуацій" йому не виплачувалася щомісячна грошова винагорода, як військовослужбовцю, який займає посаду наземного авіаційного спеціаліста, що забезпечує безпеку польотів літаків та вертольотів. Зазначав, що при зверненні 05 грудня 2013 року з рапортом до командира в/ч А1349 позивачу було відмовлено у виплаті щомісячної додаткової винагороди.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини А1349 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задоволено частково.

Визнано протиправними дії військової частини А1349 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди за період з 24 жовтня 2012 року по 31 березня 2013 року, згідно вимог Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди окремим категоріям військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України 15 листопада 2010 №595 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 05 грудня 2012 №825 (z2091-12) ), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06 вересня 2012 року за № 1540/21852 (z1540-12) .

Зобов`язано військову частину А1349 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення на місяць, згідно вимог Інструкції, за період з 24 жовтня 2012 року по 31 березня 2013 року з урахуванням індексації.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, із висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що умовою виплати щомісячної додаткової грошової винагороди є віднесення посад військовослужбовців - наземних авіаційних спеціалістів, які забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів у військових частинах і підрозділів Повітряних Сил Збройних Сил України та Сухопутних військ Збройних сил України до переліку визначеному в додатку 1 до Інструкції про розміри і порядок виплати військовослужбовцям, які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил України та льотного складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 595 від 15 листопада 2010 року (z1194-10) (надалі - Інструкція).

Суд дійшов висновку, що посада позивача як начальника командного пункту-заступника начальника штабу з бойового управління включає дві посади та в Додатку 1 до Інструкції визначено посаду начальник командного пункту цифрове позначення військової облікової спеціальності якої 0627 код посади 4320, а тому були наявні умови для виплати позивачу щомісячної додаткової грошової винагороди.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що посилання Військової частини А 1349 на лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 22 лютого 2013 року №248/3/9/1/136 є безпідставними, оскільки даний лист - роз`яснення не є нормативно-правовим актом та суперечить Інструкції про розміри і порядок виплати військовослужбовцям, які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил України та льотного складу Збройних Сил України та Наказу Міністра оборони України від 05 грудня 2012 року № 825 (z2091-12) (актам вищої сили), а тому не може бути підставою для відмови в отриманні вказаної грошової винагороди військовослужбовцям, право на отримання якої передбачено законодавством України.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частина А1349 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди з 18 червня 2013 року по 18 грудня 2013 року згідно Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди окремим категоріям військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України 15 листопада 2010 року №595.

Зобов`язано Військову частину А1349 здійснити перерахунок та виплатити щомісячну додаткову грошову винагороду з 18 червня 2013 року по 18 грудня 2013 року в розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення на місяць, згідно Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди окремим категоріям військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України 15 листопада 2010 року №595 з урахуванням індексації та виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовлено.

Позов за період з 24 жовтня 2012 року по 17 червня 2013 року - залишено без розгляду.

Скасовуючи постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції не звернув увагу, що ОСОБА_1 пропустив шестимісячний строк звернення до суду в частині позовних вимог за період з 24 жовтня 2012 по 17 червня 2013, а клопотання про поновлення строків звернення з позовом до суду ним не подано. А тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив строк звернення з до суду із позовом в указаній частині без поважних причин, та застосував наслідки статті 100 КАС України.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції.

12 березня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Військової частини А1349, де скаржник просив скасувати постанову Івано - Франківського адміністративного суду від 20 січня 2014 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що судами першої та другої інстанції всупереч вимог частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України не було вжито передбачених законом заходів для з`ясування дотримання позивачем строку звернення до суду. Так, позивач дізнався про порушення своїх прав 01 серпня 2013 року, коли був виданий наказ командира Військової частини А1349 від 01 серпня 2013 року № 637 (початок виплати позивачу щомісячної додаткової винагороди).При цьому, 02 вересня 2013 року наказом командира Військової частини А1349 № 720 було поновлено доплату даної винагороди.

Вказували, що при виплаті додаткової винагороди позивачу відповідач керувався роз`ясненнями т.в.о. начальника управління організаційного, оплати праці (грошового), соціальних питань та тарифікації Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 22 лютого 2013 № 248/3/9/1/136, в яких зазначено, що військовослужбовцям, які займають посади з подвійним найменуванням (крім посад зазначених у переліку) винагорода не виплачується, а також наказом Міністра оборони України від 24.06.2013 № 370 "Про внесення змін до наказу Міністра оборони України № 595 від 15.11.2010 (z1194-10) ", на підставі якого позивач лише з 01 квітня 2013 року отримав право на отримання щомісячної додаткової грошової винагороди.

Також, на думку скаржника Військова частина А1349 не є належним відповідачем у справі, оскільки її командир лише належним чином виконував вимоги та роз`яснення Міністерства оборони України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 березня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою Військової частини А1349 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року у справі.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - Закон № 2147-VІІІ).

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вищевказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

22 січня 2018 року вказана касаційна скарга передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 січня 2018 року визначено склад колегії: Шарапа В.М. (головуючий суддя, суддя - доповідач), Бевзенко В.М., Данилевич Н.А.

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2018 року у складі судді - доповідача Касаційного адміністративного суду Шарапи В.М. прийнято до провадження касаційну скаргу Військової частини А 1349 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року № 722/0/78-19 у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді - доповідача Шарапи В.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: Єресько Л.О. (головуючий суддя, суддя - доповідач), судді Загороднюк А.Г., Соколов В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. прийнято до провадження справу за даною касаційною скаргою, закінчено підготовчі дії та призначено їх до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог частини 3 статті 340 та пункту 3 частини першої статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи

Від позивача відзиву не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Установлені судами фактичні обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом командира військової частини А0780 Повітряних Сил Збройних Сил України від 06 лют ого 2008 року № 8 та наказом командира військової частини А1349 від 25 лютого 2008 року №38 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника командного пункту-заступником начальника штабу з бойового управління військової частини А1349, ВОС-0627003.

Відповідно до наказів командира військової частини А1349 №969, №970 від 22 листопада 2011 року та наказів №1249, № 1370 від 25 листопада 2012 року позивач був допущений відповідно до керівництва польотами у складі групи керівництва польотами на аеродромі Івано-Франківськ з виконанням обов`язків керівника дальньої зони, до несення бойового чергування на командному пункті військової частини А1349 в якості начальника командного пункту-заступника начальника штабу з бойового управління командного пункту військової частини А1349.

Посада ОСОБА_1, як начальника командного пункту-заступника начальника штабу з бойового управління включає дві посади та в Додатку 1 до Інструкції визначено посаду начальник командного пункту цифрове позначення військової облікової спеціальності якої 0627, код посади 4320.

За матеріалами справи позивачу щомісячна додаткова грошова винагорода за період з 24 жовтня 2012 року по 31 березня 2013 року не виплачувалася.

З врахуванням наказу Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року №595 (z1194-10) "Про затвердження Інструкції про розміри і порядок виплати військовослужбовцям, які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил України, щомісячної додаткової грошової винагороди" (у редакції наказу Міністерства оборони України від 05.12.2012 №825 (z2091-12) ), ОСОБА_1, 05 грудня 2012 року звернувся до начальника штабу - першого заступника командира військової частини А1349 із рапортом про нарахування йому, як начальнику командного пункту-заступнику начальника штабу з бойового управління командного пункту військової частини А1349 щомісячної грошової винагороди в розмірі 100% місячного грошового забезпечення за період з 24 жовтня 2012 року до 01 квітня 2013 року.

З рапорту помічника командира військової частини А1349 з правової роботи слідує, що підстави для нарахування щомісячної додаткової грошової винагороди установленої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 (889-2010-п) , порядок та умови якої визначені Інструкцією, начальнику командного пункту-заступнику начальника штабу з бойового управління майору ОСОБА_1 відсутні. Крім того, у вказаному рапорті містяться посилання на право такої винагороди з 01 квітня 2013 року, передбачене наказом Міністра оборони України №370 від 07 червня 2013 (z1072-13) року.

Відмова в нарахуванні та виплаті щомісячної додаткової грошової винагороди, як встановлено судом, позивачу доведена починаючи з 5 грудня 2013 року.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Порядок та умови виплати особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які займають посади в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України, щомісячної додаткової грошової винагороди визначає Інструкція про розміри і порядок виплати військовослужбовцям, які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил України, щомісячної додаткової грошової винагороди, затверджена наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року №595 (z1194-10) (у редакції наказу Міністерства оборони України від 05.12.2012 №825 (z2091-12) ), зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.09.2012 №1540/21852 (z1540-12) .

Дана Інструкція, із змінами, в редакції наказів Міністерства оборони України, в тому числі наказу за № 825 від 05.12.2012 року, як в ній зазначено, застосовується з 24.10.2012 року.

Пунктом 2.3 цієї Інструкції визначено, що виплата винагороди здійснюється в розмірах до 100 відсотків місячного грошового забезпечення на місяць військовослужбовцям, які займають посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил Збройних Сил України та Сухопутних військ Збройних Сил України за Переліком посад військовослужбовців - наземних авіаційних спеціалістів, які забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил Збройних Сил України та Сухопутних військ Збройних Сил України (додаток 1).

З цього слідує, що умовою виплати вказаної винагороди є віднесення посад військовослужбовців - наземних авіаційних спеціалістів, які забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил Збройних Сил України та Сухопутних військ Збройних Сил України до переліку, визначеному в додатку 1 до Інструкції.

В примітці до додатку 1 Інструкції зазначено, що виплата винагороди провадиться за умови, якщо передбачені в штаті військової частини за посадою, що займає військовослужбовець, цифрові позначення військово-облікової спеціальності і посади збігаються з цифровими позначеннями військово-облікової спеціальності та посади, зазначеними в цьому Переліку.

Виплата винагороди здійснюється з того дня, з якого військовослужбовці стали до виконання обов`язків за посадами, але не раніше дня видання наказу про призначення, та припиняється з дня, наступного за днем звільнення від обов`язків за посадою (пункт 4 Інструкції).

Винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військових частин (установ, організацій) - на підставі наказів вищих командирів (начальників)(пункт 5 Інструкції).

Пунктом 10 Інструкції визначено, що Командир (начальник) військової частини (установи, організації) має право зменшувати розміри винагороди за: порушення статутних правил несення служби; особисті незадовільні показники командирської, бойової та мобілізаційної підготовки; уживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) у службовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп`яніння); порушення вимог законів та інших нормативно-правових актів, які призвели до поломок військової (спеціальної) техніки й озброєння, пошкодження майна, інших матеріальних збитків, а також завдали шкоди здоров`ю військовослужбовців або інших осіб. Військовослужбовцям зменшується розмір винагороди згідно з наказами командирів (начальників) за той місяць, у якому були допущені ці порушення, або за місяць, у якому ці накази надійшли до військової частини.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи та висновки Верховного Суду.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15.12.2017).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що умовою виплати щомісячної додаткової грошової винагороди є віднесення посад військовослужбовців - наземних авіаційних спеціалістів, які забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил Збройних Сил України та Сухопутних військ Збройних Сил України до переліку, визначеному в додатку 1 до Інструкції.

В примітці до додатку 1 Інструкції зазначено, що виплата винагороди проводиться за умови, якщо передбачені в штаті військової частини за посадою, що займає військовослужбовець, цифрові позначення військово-облікової спеціальності і посади збігаються з цифровими позначеннями військово-облікової спеціальності та посади зазначеними в цьому Переліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач проходив військову службу у військовій частині А 1349 на посаді з подвійним найменуванням "начальник командного пункту штабі - заступник начальника штабу з бойового управління".

Посада ОСОБА_1 як начальника командного пункту-заступника начальника штабу з бойового управління включає дві посади та в Додатку 1 до Інструкції визначено посаду начальник командного пункту, цифрове позначення військової облікової спеціальності якої 0627 код посади 4320.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача підстав для виплати йому щомісячної додаткової грошової винагороди з моменту застосування Інструкції - 24 жовтня 2012 року.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову першої інстанції, дійшов висновку, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення з позовом до суду без поважних причин та залишив без розгляду в порядку статей 99, 100 КАС України позовні вимоги про визнання протиправними дії та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити щомісячну додаткову грошову винагороду за період з 24 жовтня 2012 року по 17 червня 2013 року, зобов`язавши здійснити перерахунок та виплатити щомісячну додаткову грошову винагороду з 18 червня по 18 грудня 2013 року.

Посилаючись в обґрунтування висновків про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції розглянув вимогу позивача про визнання протиправними дії та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити щомісячну додаткову грошову допомогу за період з 24 жовтня 2012 року по теперішній час, не врахувавши, що 20 січня 2014 року в судовому засіданні позивачем було подано заяву про зміну позовних вимог, зокрема, в частині періоду стягнення щомісячної додаткової грошової допомоги.

Так, за змістом поданої заяви про зміну позовних вимог, позивач просив здійснити перерахунок та виплатити щомісячну додаткову грошову допомогу за період з 24 жовтня 2012 року по 31 березня 2013 року. За змістом обґрунтування заяви про зміну позовних вимог кінцева дата 31 березня 2013 року була визначена позивачем, оскільки з 01 квітня 2013 року йому відновлено виплату спірної допомоги.

Вказана заява була прийнята до розгляду протокольною ухвалою суду першої інстанції, занесеною в журнал судового засідання від 20 січня 2014 року, та в межах змінених позовних вимог судом першої інстанції було розглянуто справу, за наслідками якої ухвалено постанову Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року.

В адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин) та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Але відповідно до частини 2 статті 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Водночас суд має вказати на наявність підстав для виходу за межі позовних вимог.

В мотивувальній частині постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року судом як не наведено належних підстав, так і не зазначено обґрунтованих мотивів виходу за межі позовних вимог в частині визначення періоду стягнення спірної допомоги по 18 грудня 2013 року.

Тож в частині вирішення позовних вимог позивача за період з 01 квітня 2013 року по 18 грудня 2013 року постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року є безпідставною та не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, що є порушенням норм статті 159 КАС України (в редакції до 15.12.2017).

До періоду, про який просив позивач (з 24 жовтня 2012 по 31 березня 2013 року) судом апеляційної інстанції застосовано наслідки пропущення шестимісячного строку звернення до адміністративного суду з позовом - залишено без розгляду.

Колегія суддів, не погоджується із даними висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

За змістом частини 3 статті 99 КАС України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи попередніми інстанціями, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Пропущення строку звернення до адміністративного суду відповідно до ст. 100 цього Кодексу є підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Як встановлено судами, позивач на час звернення з вказаним позовом до суду проходить військову службу в Збройних Силах України.

Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2013 року (справа №21-389а13) сформулював правовий висновок, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю, тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку стягнення грошового забезпечення військовослужбовця.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013р. №8-рп/2013 (v008p710-13) положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

А отже позивачем при зверненні із вимогою про здійснення перерахунку та виплати щомісячної додаткової грошову допомогу за період з 24 жовтня 2012 року по 31 березня 2013 року, не пропущено встановленого строку для звернення до суду.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції безпідставно застосовано до означених правовідносин за вищевказаний період наслідки статті 100 КАС України у відповідній редакції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

З аналізу наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції помилково скасовано законне рішення суду першої інстанції, який правильно застосував норми матеріального права та надав їм вірне тлумаченя.

Відповідно до частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 233 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Таким чином, Суд скасовує ухвалу апеляційного суду, який помилково прийшов до висновку про порушення позивачем строків звернення до суду з позовом, визначених статтею 99 КАС України та застосував наслідки, встановлені статтею 100 КАС України, та безпідставно вирішив позовні вимоги позивача, за перод який той не просив, чим порушив норми процесуального права, що призвело до необґрунтованого скасування законного рішення суду першої інстанції і неправильного вирішення спору по суті, і залишає в силі постанову суду першої інстанції.