2а-0870/2055/11 Про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, якими платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, та збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ - 16.05.2019 Прийняття

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М., суддів Чередниченко В.Є., Коршуна А.О. від 29 січня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінвесттрейд" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Промінвесттрейд" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Шевченківському районі м. Запоріжжя (далі - відповідач, Інспекція), у якому просило визнати протиправними податкові повідомлення-рішення від 25 лютого 2011 року №0000182302, №0000192302, №000031702.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків Інспекції про порушення позивачем положень податкового законодавства щодо формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ), оскільки операції по закупівлі доменного коксу, під час придбання якого суми податку включені до складу податкового кредиту та витрати на його придбання віднесені до складу валових витрат, послуги з його розвантаження, завантаження та класифікації, а також подальша реалізація товару як коксу ливарного здійснені з метою отримання доходу від такого продажу, тобто у межах господарської діяльності позивача й підстави для збільшення податкових зобов`язань з податку на прибуток та ПДВ відсутні. Крім того зазначало, що операція з внесення майна до статутного капіталу господарського товариства є інвестицією в корпоративні права, за якої учасник товариства не отримує дохід, а виконує свої майнові зобов`язання перед таким товариством, тому вважає висновок контролюючого органу про оподаткування такої операції податком на доходи фізичних осіб помилковим.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року позов задоволено частково; визнано протиправним (нечинним) податкове повідомлення - рішення №000031702 від 25 лютого 2011 року; в іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що придбаний Товариством кокс доменний, використаний позивачем з метою, не пов`язаною зі здійсненням господарської діяльності, у зв`язку з чим підприємством безпідставно віднесено до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в складі ціни придбаного товару та в складі вартості робіт та послуг з обробки коксу доменного з метою отримання коксу ливарного, а також сформовано валові витрати за такими операціями. Разом з тим, за висновком суду, при здійсненні майнової інвестиції до статутного капіталу товариства у учасника не виникає доходу, а у господарського товариства - обов`язку податкового агента, як наслідок, донарахування позивачу податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб судом визнано протиправним.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 січня 2013 року скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняв у цій частині нове рішення про задоволення останніх; визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 25 лютого 2011 року №0000182302 та №0000192302.

Рішення апеляційного суду обґрунтовано тим, що кокс доменний та послуги з його розвантаження, завантаження та класифікації придбавались позивачем для використання в господарській діяльності, а саме для обробки та подальшої реалізації як коксу ливарного, тобто з метою отримання доходу, тому вартість товару та послуг правомірно та у відповідності до положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (334/94-ВР) (далі - Закон №334/94-ВР (334/94-ВР) ), Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР (168/97-ВР) (далі - Закон №168/97-ВР (168/97-ВР) ), які були чинними на момент спірних правовідносин, включалась Товариством до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просив його скасувати, залишивши в силі постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

У доводах касаційної скарги посилається на прийняття апеляційним судом рішення за неправильного застосування норм матеріального права (підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, пункту 5,9 статті 5 Закону №334/94-ВР, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР та з порушенням процесуальних норм (статей 7, 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України; далі - КАС України). По суті вказує на помилковість позиції цього суду про дотримання позивачем передбачених законодавством умов для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з ПДВ, обґрунтовуючи такі твердження мотивами, з яких виходив й суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі.

Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (2747-15) .

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 24 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої складено акт від 04 лютого 2011 року №9/23-5/36605643, у якому, крім іншого, встановлено порушення позивачем вимог: 1) пункту 1.32 статті 1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.3, пункту 5.9 статті 5 Закону №334/94-ВР, внаслідок чого занижено суму податку на прибуток підприємств у розмірі 1994939,00 грн.; 2) підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР, внаслідок чого занижено суму ПДВ у розмірі 1464512,00 грн.; 3) пунктів 1.2, 1.15 статті 1, підпункту 4.2.6 пункту 4.2 статті 4, абз. "а" пункту 17.2 статті 17, абз. "а", "б" пункту 19.2 статті 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року №889-IV, внаслідок чого занижено суму податку з доходів фізичних осіб у розмірі 4725,00 грн.

Встановлені в акті перевірки порушення мотивовані, зокрема, безпідставним формуванням позивачем витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту з ПДВ по операціям із придбання коксу доменного, послуг по його ручному перебиранню, сортуванню, змішуванню, очищення від пилу, розвантажуванню та завантажуванню вагонів, які не пов`язані з господарською діяльністю платника податку. Такий висновок контролюючим органом обґрунтовано фізичною неможливістю отримання коксу ливарного шляхом обробки коксу доменного, оскільки їх технічні характеристики суттєво відрізняються, а тому, за висновком Інспекції, придбаний Товариством у період з 24 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року кокс доменний використаний на невідомі цілі, не пов`язані з отриманням доходу (не повертався, не реалізовувався, на залишках відсутній), а відтак останній, а також придбані послуги по його переробці, не можуть вважатися такими, що використані в господарській діяльності позивача.

На підставі акта перевірки відповідачем, крім іншого, прийнято податкові повідомлення-рішення від 25 лютого 2011 року: №0000182302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання по податку на прибуток в загальному розмірі 2493673,75 грн., у тому числі за основним платежем - 1994939 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 498734,75 грн.; №0000192302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ в загальному розмірі 1837808,75 грн., у тому числі за основним платежем - 1464511 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 366297,75 грн.; №000031702, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 5906,25 грн., у тому числі за основним платежем - 4725,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1181,25 грн.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР (положення якого були чинними на момент спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У підпункті 5.2.1 пункту 5.5 статті 5 Закону №334/94-ВР ВР зазначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктами 7.4.3 та 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР (положення якого були чинними на момент спірних правовідносин) передбачено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що до оподатковуваних операцій, які регулюються цими нормами права, відносяться операції, здійснювані у зв`язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону №334/94-ВР господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Як безпосередню участь слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Зміст наведених положень свідчить про те, що у зв`язку з веденням господарської діяльності платником податку здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку. Відповідно правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають, у тому числі, у разі подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності особи.

У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що в період, який перевірявся, позивач здійснював операції з придбання коксу доменного у постачальників (переважно заводів - виробників), який доставлявся на орендовану промислову площадку, де проходила його обробка, а саме ручне перебирання, очищення від пилу, сортування та примішування графіту малозольного. Внаслідок відсіву відповідних класів крупності (+80, +60, +40) з каменновугільного доменного коксу отримувався кокс ливарний, який в подальшому реалізовувався позивачем споживачам. Виконання зазначених робіт здійснювалось на замовлення позивача його контрагентами, перелік яких наведений на аркушах 9-13 акту перевірки.

В момент поставки покупцю (позивачу) надавався пакет документів, в тому числі сертифікати якості на поставлену продукцію, згідно з яких хімічні характеристики коксу доменного є співставними з такими ж характеристиками коксу ливарного. Єдиною характеристикою, за якою відрізняються кокс доменний та кокс ливарний, є фракційний склад (розмір кусків вугілля).

Як встановлено апеляційним судом, здійснення позивачем закупівлі доменного коксу, послуг з його розвантаження, завантаження та класифікації, подальша реалізація товару як коксу ливарного з метою отримання доходу від такого продажу, який відображений Товариством у бухгалтерському та податковому обліку, підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, враховуючи відсутність заперечень відповідача у акті перевірки та під час розгляду справи щодо реальності здійснюваних Товариством операцій та їх документального оформлення, а також отримання прибутку за наслідком останніх, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про дотримання позивачем положень Закону №334/94-ВР (334/94-ВР) та Закону №168/97-ВР (168/97-ВР) щодо формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Доводи ж контролюючого органу, покладені в основу висновків акта перевірки та оскаржуваних рішень, ґрунтуються лише на припущеннях та недоведених обставинах, не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статті 70 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій), а тому не можуть свідчити про порушення позивачем податкового законодавства за результатом вчинення вищенаведених операцій.

Враховуючи зазначене, мотиви касаційної скарги, які фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, а тому прийняв рішення за правильного застосування норм матеріального права.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 25 лютого 2011 року №000031702, рішення про відмову у задоволенні яких прийнято судом першої інстанції й залишено без змін апеляційним судом, то в цій частині судові рішення відповідачем не оскаржуються, а тому, враховуючи положення частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови), касаційним судом не переглядаються.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2013 року - без змін.