Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Кривенка В.В.,

суддів:

Гусака М.Б.,

Маринченка В.Л.,

Терлецького О.О.,

Самсіна I.Л.,

Тітова Ю.Г.,

при секретарі судового засідання Міщенко Т.В.,

за участю представника відповідача Шкиридко А.Г.,

розглянувши за винятковими обставинами у відкритому судовому засіданні за скаргою Роздольненського районного центру зайнятості (далі - Роздольненський РЦЗ) про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2006 року справу за позовом Роздольненського РЦЗ до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Каркінітський" (далі - СВК "Каркінітський") про стягнення 95 698,29 грн та зустрічним позовом СВК "Каркінітський" до Роздольненського РЦЗ про спонукання списати безнадійний податковий борг у розмірі 95 698,29 грн,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2004 року Роздольненський РЦЗ звернувся до суду з позовом до СВК "Каркінітський" про стягнення 95 698,29 грн СВК "Каркінітський" звернувся із зустрічним позовом до Роздольненського РЦЗ про спонукання списати безнадійний податковий борг у розмірі 95 698,29 грн.

Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 12 квітня 2005 року первісний позов задовольнив частково, у задоволенні зустрічних вимог відмовив. Це рішення Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 21 липня 2005 року скасував та ухвалив нове, яким зустрічний позов задовольнив та яке було залишено без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2006 року.

У скарзі Роздольненського РЦЗ порушено питання про скасування цієї ухвали у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, а саме: статей 1-3, 14, 15 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-ХII "Про систему оподаткування" (1251-12) (далі - Закон № 1251-ХII (1251-12) ), Закону України від 2 березня 2000 року № 1533 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (1533-14) (далі - Закон № 1533).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених вище законів та Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) (далі - Закон № 2181), колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із нижченаведеного.

Вищий адміністративний суд України, погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, правомірно послався на преамбулу Закону № 2181 (2181-14) , відповідно до якої цей нормативно-правовий акт є спеціальним законом з питань оподаткування, що встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, врахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Водночас аналіз положень наведеного Закону, законів № 1251-ХII (1251-12) та № 1533 (1533-14) не дає підстав для віднесення страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття до податків і зборів (обов'язкових платежів).

З абзацу 3 статті 1 Закону №1251-ХII (1251-12) вбачається, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватись іншими законами України, крім законів про оподаткування.

У статтях 5, 14 зазначеного Закону наведено вичерпний перелік податків і зборів (обов'язкових платежів). Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких ним не передбачено, крім визначених Законом України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" (1562-12) , сплаті не підлягають.

Беззаперечним є висновок Вищого адміністративного суду України щодо того, що Закон № 2181 (2181-14) є спеціальним законом з питань оподаткування.

Проте відповідно до ч. 1 статті 3 Закону № 1533 (1533-14) (який набрав чинності з 1 січня 2001 року) законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (16/98-ВР) , цього Закону, Закону України від 1 березня 1991 року № 803-ХII "Про зайнятість населення" (803-12) та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Таким чином, відносини у сфері соціального страхування на випадок безробіття регулюються спеціальним законодавством.

Аналізуючи законодавство у зазначеній сфері, не можна погодитися з висновком суду касаційної інстанції про те, що страхові внески належать до податків і зборів (обов'язкових платежів) у розумінні Закону № 1251-ХII (1251-12) . Крім цього, страхові внески не можуть бути податковим боргом (зобов'язанням), оскільки відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону № 2181 (2181-14) податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене в установлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. У свою чергу п. 1.2 ст. 1 цього Закону визначає податкове зобов'язання як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та строки, визначені цим або іншими законами України.

Закон № 2181 (2181-14) не може розширювати перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) або поширювати порядок погашення зобов'язань платників податків на платежі, не включені до системи оподаткування.

Вищий адміністративний суд України дійшов правильного висновку про те, що контролюючими є органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування відносно внесків на такий вид страхування у межах компетенції цих органів, встановленої законом.

Статтею 8 Закону № 1533 (1533-14) встановлено, що Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, і кошти фонду не включаються до складу Державного бюджету України.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 2 Закону № 1251-ХII (1251-12) державні цільові фонди - це фонди, які створюються відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених цими законами податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб. Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Пенсійного фонду України.

З наведеного вбачається, що Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття є не державним цільовим фондом, а цільовим централізованим страховим, кошти якого не включаються до Державного бюджету України.

Таким чином, не можна вважати зобов'язання зі страхових внесків податковим боргом, на який поширюється дія Закону № 2181 (2181-14) .

Включення цим Законом органів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування до переліку контролюючих органів не змінює статусу внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з чим вони не можуть вважатися податком чи збором у розумінні законів України про оподаткування і не можуть стягуватися в іншому порядку, ніж це передбачено Законом № 1533 (1533-14) .

Суди касаційної та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, дійшли помилкового висновку щодо закону, який підлягав застосуванню до цих правовідносин, тому їх рішення підлягають скасуванню.

Водночас не може бути залишено в силі й рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим, оскільки суд неповно з'ясував обставини справи та не вирішив спір по суті на основі спеціального законодавства.

Керуючись статтями 241 - 243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Скаргу Роздольненського районного центру зайнятості задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України (rs414515) від 25 жовтня 2006 року, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 21-28 липня 2005 року та рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2005 року скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .