13/11/5022-471/2012 Про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, на якій розміщений торговий комплекс, шляхом демонтування торгових кіосків - 12.12.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2012 р.у справі господарського суду № 13/11/5022-471/2012 Тернопільської області за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3до треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача1) Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 2) Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 3) Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_5 4) Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 Тернопільська міська рада Товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільській міський ринок ЛТД" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянкив судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: ОСОБА_6, дор. № 573-1103 від 01.08.2012 р.; ОСОБА_7, дор. № 573-1103 від 01.08.2012 р.;відповідача-1: відповідача-2: відповідача-3: відповідача-4:ОСОБА_8, дов. № 1032 від 02.07.2012 р.; ОСОБА_8, дов. № 3555 від 03.07.2012 р.; ОСОБА_8, дов. № 4030 від 19.07.2012 р.; ОСОБА_8, дов. № 3166 від 14.06.2012 р.;третьої особи-1: третьої особи-2: не з'явились; не з'явились;

У червні 2012 р. Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_3 (далі -СПД ОСОБА_3.) звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою, у якій просив прийняти рішення про зобов'язання Суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб ОСОБА_4 (далі -СПД ОСОБА_4), ОСОБА_1 (далі -СПД ОСОБА_1), ОСОБА_5 (далі -СПД ОСОБА_5), ОСОБА_2 (далі -СПД ОСОБА_2) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку на якій розмішений торговий комплекс "ІНФОРМАЦІЯ_1", шляхом демонтування торгових кіосків, які знаходяться у їх володінні по АДРЕСА_1.

Позовні вимоги СПД ОСОБА_3, посилаючись на норми Конституції України (254к/96-ВР) , Цивільного кодексу України (435-15) , Господарського кодексу України (436-15) та Земельного кодексу України (2768-14) , обґрунтовував тим, що він на підставі укладеного з Тернопільською міською радою (далі -Рада) договору оренди землі від 18.05.2012 р. є орендарем земельної ділянки, на якій розміщений належний йому на праві власності об'єкт нерухомості -Торговий комплекс "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Живова, 9, проте на вказаній ділянці, під сходовими клітками об'єкту нерухомості, відповідачі самовільно розмістили металеві кіоски, чим здійснюють перешкоди у користуванні нею.

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 09.07.2012 р. (суддя Стопник С.Г.) позовні вимоги СПД ОСОБА_3 задоволено.

Вказане рішення прийняте з мотивів, наведених СПД ОСОБА_3 у позовній заяві.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2012 р. (колегія суддів: Бонк Т.Б., Бойко С.М., Марко Р.І.) рішення господарського суду Тернопільської області від 09.07.2012 р. змінено в частині стягнення судового збору. Доповнено резолютивну частину рішення п. 4, який викладено в наступній редакції: "Стягнути солідарно з СПД-ФО ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2, м. Тернопіль солідарно 1 090 грн. на користь СПД-ФО ОСОБА_3, м. Тернопіль в повернення витрат по сплаті судового збору". В решті рішення залишено без змін.

Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду, а при зміні рішення, виходив із відсутності в його резолютивній частині, передбаченого ст. 84 ГПК України розподілу судових витрат між сторонами.

СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 звернулись до Вищого господарського суду України зі спільною касаційною скаргою, у якій просять постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2012 р. і рішення господарського суду Тернопільської області від 09.07.2012 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позовних вимог СПД ОСОБА_3 відмовити. Викладені у касаційній скарзі вимоги СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 обґрунтовують посиланням на обставини справи, ст.ст. 177, 178, 316, 318, 654 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 34, 35, 44, 57, 63 Господарського процесуального кодексу України, ст. 15 Закону України "Про оренду землі", ст. 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та ст.ст. 1, 6 Закону України "Про судовий збір".

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільській міський ринок ЛТД" (далі -Товариство) скористалось правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2012 р. та рішення господарського суду Тернопільської області від 09.07.2012 р. - без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, що оскаржувані судові акти є об'єктивними, ухваленими за повним і всебічним з'ясуванням обставин справи з правильним застосуванням норм права, а доводи СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2, наведені у касаційній скарзі, не стосуються предмету спору.

Рада скористалася правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та надіслала до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2012 р. -без змін. Викладені у відзиві вимоги Рада обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова прийнята з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до законодавства України.

СПД ОСОБА_3 також скористався правом, наданим ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу України, та надіслав до Вищого господарського суду України відзив (заперечення) на касаційну скаргу СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2012 р. та рішення господарського суду Тернопільської області від 09.07.2012 р. -без змін. Викладені у відзиві (запереченні) вимоги СПД ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з урахуванням фактичних обставин справи, доказам по справі надана належна правова оцінка.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій на підставі матеріалів справи встановлено, що:

-ОСОБА_3 є власником торгового комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться АДРЕСА_1;

-за результатами планової перевірки приміщень торгового комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_1", проведеної 27.10.2011 р. державним інспектором з нагляду у сфері пожежної та техногенної безпеки у м. Тернополі, ОСОБА_3 винесено припис на усунення порушень вимог пожежної безпеки, яким запропоновано вжити низку заходів, зокрема - в термін до 15.11.2011 р. демонтувати торгові кіоски під сходовими маршами торгового комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_1";

-на підставі рішення Ради № 6/20/77 від 30.03.2012 р. між ОСОБА_3 та Радою 18.05.2012 р. було укладено договір оренди землі ( далі -Договір), за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення із земель житлової та громадської забудови загальною площею 0,0545 га у тому числі землі, які використовуються в комерційних цілях, яка знаходиться у АДРЕСА_1. Державну реєстрацію договору здійснено 31.05.2012 р. за № 611010004000828;

-п. 3 Договору передбачено, що на земельній ділянці розташований об'єкт нерухомого майна -торговий комплекс "ІНФОРМАЦІЯ_1", який перебуває у приватній власності орендаря;

-п. 15, 16.1 Договору закріплено, що земельна ділянка передається в оренду для обслуговування викупленого торгового комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_1". Цільове використання землі -для будівництва та обслуговування будівель торгівлі;

-торговий комплекс "ІНФОРМАЦІЯ_1" та орендована земельна ділянка використовуються ОСОБА_3 для здійснення ним, як суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою, підприємницької діяльності.

Згідно частини першої ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право оренди земельної ділянки, згідно вимог частини п'ятої ст. 126 ЗК України, посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, на орендованій, у відповідності до чинного законодавства, ОСОБА_3 за Договором, земельній ділянці, знаходяться малі архітектурні форми (тимчасові споруди) відповідачів без належних на те правових підстав.

Абзацом шістнадцятим ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки -будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Посилання СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 у касаційній скарзі на укладені з Товариством угоди як на правочин, що унеможливлює визнання самовільного зайняття земельної ділянки, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилені враховуючи наступне.

Судами було встановлено, що листами від 16.02.2011 р. №№ 13, 14, 15 та 16 Товариство повідомило відповідачів, про припинення з 01.04.2011 р. дії договорів на право займання та утримання торгових місць. З даних листів вбачається, що саме відповідачами було розміщено кіоски під сходовими клітками будівлі торгового комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_1" на земельній ділянці, орендованій за Договором.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 7 (v0007600-11) "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах що виникають із земельних відносин" (в редакції від 26.12.2011 р.) визначено, що відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Разом з тим, ордер та інші дозвільні документи на право торгівлі надають суб'єкту господарювання право на здійснення підприємницької діяльності, зокрема, на відповідній території, земельній ділянці або у приміщенні. При цьому такий документ не надає права на відповідну земельну ділянку як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування та з визначеними щодо неї правами в розумінні частини першої статті 79 ЗК України. Отже, розміщення малої архітектурної форми для здійснення підприємницької діяльності за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій вона розміщена, може свідчити про самовільне зайняттям земельної ділянки і тягнути за собою наслідки, визначені статтею 212 ЗК України.

Господарськими судами попередніх інстанцій з'ясовано, що відповідачами не надано документів, які у відповідності до наведених вище норм законодавства України надавали б їм право на користування займаними земельними ділянками.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачами здійснено самовільне зайняття орендованої за Договором земельної ділянки.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 152 ЗК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 95 ЗК України).

Згідно частин першої та другої ст. 27 Закону України "Про оренду землі", орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.

У відповідності до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Зважаючи на наведене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що самовільно зайнята відповідачами земельна ділянка підлягає поверненню користувачу в порядку ст. 212 Земельного кодексу України.

Доводи касаційної скарги СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 зазначеного вище не спростовують.

Натомість СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 не погоджуючись з даним висновком судів просять касаційний суд надати іншу правову оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, що виходить за межі повноважень суду, встановлених ст. 111-7 ГПК України, а саме: касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведене колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що позовні вимоги СПД ОСОБА_3 про зобов'язання СПД ОСОБА_4, СПД ОСОБА_1, СПД ОСОБА_5 та СПД ОСОБА_2 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку на якій розмішений торговий комплекс "ІНФОРМАЦІЯ_1", шляхом демонтування торгових кіосків, які знаходяться у їх володіння по АДРЕСА_1. були правильно задоволені судами попередніх інстанції.

Разом із тим, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, місцевим господарським судом при винесені рішення не вирішено питання судового збору.

Змінюючи рішення місцевого господарського суду, господарський суд апеляційної інстанції здійснив розподіл судових витрат між сторонами, зокрема стягнув з СПД-ФО ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2, м. Тернопіль солідарно 1 090 грн. на користь СПД-ФО ОСОБА_3, м. Тернопіль в повернення витрат по сплаті судового збору".

Колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до частини сьомої ст. 84 ГПК України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

За приписами частини четвертої ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони.

Розмір та порядок сплати судового збору визначений Законом України "Про судовий збір" № 3674-VI від 08.07.2011 р. (3674-17) , який набрав чинності 01.11.2011 р.

Згідно з пп. 2 п. 2 частини 2 статті 4 вказаного Закону за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру встановлюється ставка судового збору 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Статтею 13 Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 р. № 4282-VІ від 22.12.2011 р. мінімальна заробітна плата на 2012 р. з 01.01.2012 р. встановлена в розмірі 1 073,00 грн.

Частиною шостою ст. 6 "Про судовий збір" передбачено, що у разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом.

Колегія суддів зазначає, що наведене вище положення Закону дозволяє дійти висновку, що відшкодування сплаченого судового збору позивачу повинно відбуватись пропорційно, а не солідарно.

Враховуючи наведене колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з доводами, викладеними СПД ОСОБА_1 та СПД ОСОБА_2 у касаційній скарзі про те, що у апеляційного господарського суду були відсутні підстави стягувати з відповідачів на користь позивача більшу від встановленого законодавством суму судового збору.

Відповідно до частини першої ст. 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2012 р. в частині стягнення солідарно з СПД-ФО ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 на користь СПД-ФО ОСОБА_3 витрат по сплаті судового збору підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої, пункту 11 частини другої ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України за наслідками розгляду касаційної скарги суд приймає постанову. У постанові має бути зазначено, зокрема новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Водночас у суду касаційної інстанції відсутня можливість здійснити новий розподіл судових витрат, оскільки місцевим господарським судом в порушення ст. 84 ГПК України не було здійснено первісного їх розподілу.

Враховуючи те, що передбачені процесуальним законом (розділом XII1 "ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ" Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права виправити помилки, допущені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що справа підлягає направленню до господарського суду Тернопільської області для здійснення розподілу судових витрат між сторонами у відповідності до вимог ст. 84 та п. 2 частини першої ст. 88 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10 та 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.10.2012 р. у справі № 13/11/5022-471/2012 господарського суду Тернопільської області в частині стягнення солідарно з СПД-ФО ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 на користь СПД-ФО ОСОБА_3 витрат по сплаті судового збору скасувати.