524/8024/16-а Про стягнення з виконавчого комітету районної ради міста на користь особи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - 18.04.2019 Прийняття

касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 листопада 2016 року (головуючий суддя - Рибалка Ю.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2017 року (головуючий суддя - Любчич Л.В., судді - Спаскін О.А., Сіренко О.І.) у справі №524/8024/16-а

за позовом ОСОБА_3

до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області

про стягнення середнього заробітку, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про стягнення з виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2016 року по 15.10.2016 року в сумі 19810,44 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 листопада 2016 року в позові ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2016 року по 15.10.2016 року в сумі 19810,44 грн. відмовлено.

3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Тобто, підставою відповідальності власника або уповноваженого ним органу є склад правопорушення, який включає два юридичні факти - порушення строків розрахунку при звільненні та вина власника чи уповноваженого ним органу. Виходячи із встановлених обставин, суд дійшов висновку про відсутність вини відповідача у невчасному розрахунку позивачки при звільненні, тому що кошти, які були стягнуті на її користь судовим рішенням від 07.09.2016 року не входили до сум, що належали їй при звільненні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

4. Позивач, не погодившись з даним судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства, просила скасувати постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10.11.2016 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

5. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 листопада 2016 року у справі №524/8024/16-а залишено без змін.

6. Приймаючи рішення, апеляційний суд підтримав висновки суду першої інстанції та зазначив, що необхідними складовими частинами настання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні є: наявність належних звільненому працівникові сум при звільненні та вина роботодавця за невиплату працівникові цих сум. Колегія суддів прийшла до висновку про відсутність вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем при звільненні, оскільки кошти, що були стягнуті на користь позивача судовими рішеннями, не входили до сум, які належали їй при звільненні що виключає застосування положень ст. 117 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

7. 20 лютого 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 листопада 2016 року (головуючий суддя - Рибалка Ю.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2017 року, в якій позивач просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на наявність судових рішень, які підтверджують не проведення відповідачем своєчасного розрахунку при її звільненні. Посилаючись на стягнення в судовому порядку на її користь 155562,75грн. в якості середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач вказує на необхідність стягнення з відповідача середнього заробітку за неохоплений вказаним судовим рішенням період з 01.03.2016 року по 15.10.2016 року.

9. Відповідачем до суду касаційної інстанції надано заперечення на касаційну скаргу, в яких вказано на безпідставність наведених в ній доводів. Просив касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

10. Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 10.10.2000 року по 13.04.2011 року ОСОБА_3 працювала на посаді спеціаліста І категорії організаційного відділу виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука.

12. 07.09.2016 року постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області у справі №524/1727/16-а судом стягнуто з виконавчого комітету Автозаводської районної ради Кременчука на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.04.2011 року по 29.02.2016 року в сумі 155562,75грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

13. Стаття 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Стаття 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП (322-08) України): при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

15. Стаття 117 КЗпП України: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

17. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

18. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

19. З аналізу вищенаведених норм законодавства слідує, що необхідними складовими частинами настання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні є наявність належних звільненому працівникові сум при звільненні та вина роботодавця за невиплату (несвоєчасну виплату) працівникові цих сум. Тобто для застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтями 116- 117 КЗпП України, необхідним є встановлення обставин невиплати працівникові на час звільнення всіх належних сум.

20. Згідно позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

21. Колегія суддів зауважує, що постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області у справі №524/1727/16-а з виконавчого комітету Автозаводської районної ради Кременчука стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.04.2011 року по 29.02.2016 року в сумі 155562,75грн.

22. Зазначеним судовим рішенням на відповідача вже покладено відповідальність за непроведення з ОСОБА_3 своєчасного розрахунку при звільненні. Натомість статтею 117 КЗпП України не передбачено відповідальності за несвоєчасну виплату роботодавцем суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

23. З огляду на викладене, Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність позовних вимог, оскільки кошти, що були стягнуті на користь позивача судовим рішенням, не входили до сум, які належали їй до виплати при звільненні.

24. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, в касаційній скарзі не зазначено.

25. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

26. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

27. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

28. Керуючись статтями 341, 343, 349- 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

29. Касаційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

30. Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 10 листопада 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2017 року - залишити без змін.