815/7055/16 Про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення з органів прокуратури, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 17.04.2019 Прийняття

за позовом ОСОБА_1 до Прокуратура Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Запорожана Д. В., суддів: Романішина В. Л., Шляхтицького О. І.

І. Суть спору

1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Прокуратура Одеської області про визнання незаконним та скасування наказу від 11 листопада 2016 року № 2594к, поновлення на посаді начальника слідчого управління Прокуратури Одеської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. В мотивування позову зазначає, що відповідачем всупереч вимог чинного законодавства видано наказ від 11 листопада 2016 року № 2594к, відповідно до якого звільнено з 14 листопада 2016 року з посади начальника слідчого управління Прокуратури Одеської області у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури.

2.1. Позивач стверджує, що його необґрунтовано та неправомірно звільнено з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру", оскільки не мало місце ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому позивач обіймав керівну посаду. Органом прокуратури є регіональна прокуратура, а позивач обіймав керівну посаду її структурного підрозділу, реорганізація ж структурного підрозділу, в якому ОСОБА_1 обіймав керівну посаду, відбулася у вигляді злиття двох слідчих відділів з відділом процесуального керівництва, в ході якої було скорочено одну посаду заступника начальника другого відділу та введено одну посаду заступника начальника нового управління, без зміни мети діяльності та функцій реорганізованих підрозділів, без скорочення керівної посади, яку позивач обіймав, без зміни основних умов праці, місцезнаходження, графіку роботу, функціональних обов'язків працівників.

2.2. Вважаючи наказ від 11 листопада 2016 року № 2594к протиправним, ОСОБА_1 з метою захисту своїх прав звернувсь до суду з вимогою про поновлення його на посаді.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Починаючи з 09 листопада 1995 року, ОСОБА_1 працював в органах прокуратури Одеської області на посадах слідчого, старшого слідчого, слідчого в особливо важливих справах та начальника слідчого управління Прокуратури Одеської області.

4. Відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 10 червня 2016 року № 59ш, з метою удосконалення організації роботи Прокуратури Одеської області, керуючись статями 9, 10, 14 та підпунктом 6 пункту 5-1 розділу ХІІІ Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" ліквідовано у структурі та штатному розписі Прокуратури Одеської області: слідче управління, відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури. Їх загальну штатну чисельність 43 одиниці зараховано до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати. Разом з цим утворено у структурі та штатному розписі новоутвореного управління за рахунок резерву Генеральної прокуратури України 43 одиниці з відповідним фондом заробітної плати, у тому числі: начальник управління - 1, заступник начальника управління - 1, перший слідчий відділ - 13, другий слідчий відділ - 13, відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях - 15.

5. Згідно з Додатком 1. Витяг зі штатного розпису слідчого управління та відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області станом на 01 травня 2016 року: слідче управління: начальник управління - 1; перший відділ: начальник відділу - 1, слідчі - 12; другий слідчий відділ: заступник начальника управління начальник відділу - 1, заступник начальника відділу - 1, слідчі - 12. Всього - 28. Відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області: начальник відділу - 1, заступник начальника відділу - 1, прокурори - 13. Всього - 15.

6. Згідно з Додатком 2. Витяг зі штатного розпису управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області станом на 10 червня 2016 року: начальник управління - 1, заступник начальника управління - 1, перший відділ: начальник відділу - 1, слідчі - 12, другий відділ: начальник відділу - 1, слідчі - 12. Відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури: начальник відділу - 1, заступник начальника відділу - 1, прокурори - 13. Разом по управлінню - 43.

7. Так, у період з 29 червня 2016 року по 12 серпня 2016 року позивач перебував у відпустці відповідно до наказу від 22 червня 2016 року № 1283к.

8. Крім цього у період з 08 вересня 2016 року по 22 вересня 2016 року відповідно листка непрацездатності серії АГЗ № 258297 позивач перебував на лікарняному.

9. Також, згідно з наказом від 13 вересня 2016 року № 2172к позивачу надано відпустку з 14 вересня по 12 листопада 2016 року.

10. 13 вересня 2016 року позивача ознайомлено з попередженням про звільнення № 11-10163ВН-16, яким ОСОБА_1 повідомлено, що наказом Генерального прокурора України від 10 червня 2016 року № 59ш у структурі та штатному розписі Прокуратури Одеської області ліквідовано слідче управління у зв'язку з чим скорочено посаду, яку обіймав позивач.

11. У зв'язку з ліквідацією органу прокуратури, в якому позивач обіймає посаду та скорочення прокурорів органу позивачу було запропоновано вакантні посади станом на 13 вересня 2016 року, а саме: начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури області (оклад 3246 грн.); слідчого в особливо важливих справах другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області (оклад 2083 грн.). Позивач від запропонованих посад відмовився.

12. Наказом Прокуратури Одеської області від 11 листопада 2016 року № 2594к позивача звільнено з посади начальника слідчого управління прокуратури області з 14 листопада 2016 року у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

13. Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 року позовні вимоги задоволено.

13.1. Визнано протиправним та скасовано наказ виконувача обов'язків Прокуратури Одеської області від 11 листопада 2016 року № 2594к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади начальника слідчого управління прокуратури області з 14 листопада 2016 року у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру").

13.2. Поновлено старшого радника юстиції ОСОБА_1 на посаді начальника слідчого управління Прокуратури Одеської області з 14 листопада 2016 року.

13.3. Стягнуто з Прокуратури Одеської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 листопада 2016 року по день ухвалення судового рішення у розмірі 37191,96 гривень.

14. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2017 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 березня 2017 року скасовано та прийнято нову, якою в позові відмовлено.

15. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження факту виклику ОСОБА_1 до відділу роботи з кадрами прокуратури області 01 липня 2016 року для ознайомлення з зазначеним попередженням про звільнення, а також не надано жодного доказу щодо направлення зазначеного попередження поштою на адресу позивача. Крім того, 12 вересня 2016 року відповідачем подано Генеральному прокурору України подання № 11-1794вих-16 про надання згоди на призначення молодшого радника юстиції ОСОБА_4 на посаду начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді прокуратури області, тоді як 13 вересня 2016 року зазначена посада була запропонована позивачу. Таким чином суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

16. Одеський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, прийшов до висновку, що оскаржуваним наказом позивача звільнено виключно з адміністративної посади, а не посади прокурора (фактично перебуває на посаді прокурора). Враховуючи, що слідчого відділу в структурі обласної прокуратури не існує та в штаті прокуратури не існує посади начальника слідчого відділу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивача на зазначеній посаді, оскільки такі позовні вимоги жодним чином не поновлюють будь-яких прав позивача.

IV. Касаційне оскарження

17. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

18. Свою касаційну скаргу мотивує тим, що судом апеляційної інстанції взагалі не досліджувалось питання про правомірність скорочення посади, яку обіймав позивач. Крім того позивач вказує, що суд дійшов помилкового висновку щодо звільнення ОСОБА_1 лише з адміністративної посади, оскільки оскаржуваним наказом позивача звільнено взагалі з органів прокуратури.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

19. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України (2747-15) ), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

20. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

21. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України (2747-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (1697-18) (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ).

25. Відповідно до частини четвертої статті 16 Закону № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

26. Згідно з підпунктом 4 пункту 5-1 розділу ХIII "Перехідні положення" Закону № 1697-VII (1697-18) прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації Ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами.

27. Пунктом 9 частини першою статті 51 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

28. За приписами частини шостої статті 43 Конституції України, якій кореспондує стаття 5-1 КЗпП України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

29. Загальні підстави звільнення працівників визначені Кодексом законів про працю України (322-08) (далі - КЗпП України (322-08) ).

30. За змістом статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємств, установ, організацій, скорочення численності або штату працівників.

Звільнення з цих підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

31. Відповідно до статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

32. У свою чергу, відповідно до пункту 12 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" кваліфікація - офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважена установа встановила, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) відповідно до стандартів вищої освіти, що засвідчується відповідним документом про вищу освіту.

33. За визначенням пунктів 8, 13, 20, 21 статті 1 Закону України "Про вищу освіту" компетентність - динамічна комбінація знань, вмінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність і є результатом навчання на певному рівні вищої освіти; галузь знань - основна предметна область освіти і науки, що включає групу споріднених спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка; спеціальність - складова галузі знань, за якою здійснюється професійна підготовка; спеціалізація - складова спеціальності, що визначається вищим навчальним закладом та передбачає профільну спеціалізовану освітньо-професійну чи освітньо-наукову програму підготовки здобувачів вищої та післядипломної освіти.

34. Приписами частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України обумовлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

35. За змістом статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

VI. Позиція Верховного Суду

36. У цій справі спір виник у зв'язку з тим, що позивача звільнили з Прокуратури Одеської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, тобто у зв'язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

37. З матеріалів справи вбачається, що позивач обіймав посаду начальника слідчого управління Прокуратури Одеської області.

38. На підставі наказу Генерального прокурора України від 10 червня 2016 року № 59ш ліквідовано вищенаведене слідче управління та створено нове управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва.

39. Суд апеляційної інстанції на підставі досліджених в судовому засіданні доказів констатував, що позивача звільнено виключно з адміністративної посади, а не з посади прокурора (фактично перебуває на посаді прокурора), у зв'язку з чим позовні вимоги про скасування такого наказу та поновлення на зазначеній посаді задоволенню не підлягають, як такі, що жодним чином не поновлюють будь-яких прав позивача.

40. В свою чергу, Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до оскаржуваного наказу старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади начальника слідчого управління прокуратури області з 14 листопада 2016 року у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". При цьому відділу фінансування та бухгалтерському обліку наказано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні, враховуючи вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України, в якій, насамперед, йдеться мова про виплату вихідної допомоги при припиненні трудового договору.

41. Крім того з попередження про звільнення № 11-10163ВН, яке міститься в матеріалах справи, відповідач посилався саме на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП. Таким чином вищенаведене вказує на намір та дії відповідача, що спрямовані на фактичне звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури. Разом з цим факт такого звільнення не заперечується відповідачем.

42. Виходячи з положень статті 40 КЗпП України, розірвання трудового договору можливе як при ліквідації підприємства, установи, організації, так і при скороченні чисельності або штату працівників.

43. При цьому, з урахуванням приписів статті 49-2 КЗпП України власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівнику всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

44. З аналізу наведених норм слідує, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці.

45. Водночас, кваліфікація як рівень досягнення компетентності є результатом навчання на певному рівні вищої освіти, який визначає здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність у певній галузі.

46. При цьому слід зазначити, що з урахуванням положень статті 42 КЗпП України, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці.

47. Таким чином, при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

48. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

49. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати, в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

50. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

51. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

52. Зі змісту оскаржуваного судового рішення та матеріалів справи вбачається, що суд залишив поза увагою зазначене питання, не з'ясував чи не користувався позивач переважним правом на залишення на роботі та чи здійснювався роботодавцем відповідний порівняльний аналіз, вказавши при цьому лише те, що процедуру скорочення кількості прокурорів сам позивач не оскаржував.

53. Однак, викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судом апеляційної інстанції принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, який, насамперед, закріплено частиною четвертою статті 9 КАС України, за приписами якого суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

54. Аналогічне положення містилось у частині четвертій статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції до 15 грудня 2017 року.

55. За таких обставин, в порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення судами не з'ясовано дотримання відповідачем при звільненні позивача гарантій, передбачених КЗпП України (322-08) , зокрема вимог статті 49-2 цього Кодексу, в частині чи була можливість перевести позивача на іншу посаду, чи були у відповідача вакантні посади, які б міг зайняти позивач, чи пропонували позивачу вакантні посади.

56. Таким чином, Верховний Суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

57. При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

58. Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

59. При встановленні наведених фактів судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.