808/2504/13-а Про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за заявою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків - 17.04.2019 Прийняття

розглянув у порядку письмового провадження справу №808/2504/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" до 1) Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС; 2) Управління державної казначейської служби України в м. Запоріжжі про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за заявою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" у лютому 2013 року звернулося до суду з позовом, в якому просило:

визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС, яка виразилася у ненаданні до органу казначейства висновку про відшкодування Публічному акціонерному товариству "Запорізький завод феросплавів" податку на додану вартість по декларації за червень 2012 року;

стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в сумі 15041248 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2013 позов задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 залишено постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2013 без змін.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015:

прийнято відмову Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" від позову в частині вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2012 року в сумі 6609492грн. У цій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 визнано такими, що втратили законну силу. Закрито провадження у справі №808/2504/13-а в цій частині позовних вимог;

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС задоволено частково. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 змінено в частині визнання протиправною бездіяльності, яка полягала у ненаданні висновку, що підлягає бюджетному відшкодуванню за декларацією за червень 2012 року та відмовлено в задоволенні позову в цій частині вимог. У іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 залишено без змін.

Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС звернулася до Верховного Суду України про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015 у справі №808/2504/13-а в частині залишення без змін постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2013 та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 в частині задоволення позову про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 8431756 грн. В обґрунтування правових підстав для звернення із заявою про перегляд податковий орган посилається на пункт 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом з'ясовано, що Публічне акціонерне товариство "Запорізький завод феросплавів" у вересні 2019 року звернулося до Верховного Суду із заявою про відмову від позову в частині вимог про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 8431756 грн.

В обґрунтування фактичних підстав для задоволення вказаної заяви позивач посилається на те, що станом на 10.09.2018 бюджетне відшкодування за червень 2012 року в сумі 8431756 грн. погашено в рахунок поточних податкових зобов'язань з податку на додану вартість Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", а тому підстави для стягнення такої суми на користь позивача відсутні.

Позивач, вказуючи на положення статті 348 Кодексу адміністративного судочинства України, наголошує на наявності у нього права на відмову від позову до закінчення касаційного розгляду справи.

Заява позивача про відмову від позову не підлягає розгляду, зважаючи на таке.

З 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, у зв'язку з чим відповідно до пункту 7 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII (1402-19) Верховний Суд України припинив свою діяльність.

Так, відповідно до частини першої статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

Главою 2 Розділу ІІІ Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) регламентовано, зокрема, повноваження суду касаційної інстанції у порядку здійснення касаційного провадження.

Статтею 348 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) встановлено повноваження суду касаційної інстанції у разі відмови позивача від позову під час касаційного провадження.

У ситуації, що розглядається, провадження за заявою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015 у справі №808/2504/13-а відкрито ухвалою Верховного Суду України від 07.11.2016.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Враховуючи викладене, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у спірній ситуації виконує повноваження щодо закінчення розпочатого Верховним Судом України розгляду заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Такий розгляд заяв про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції не є касаційним розглядом справи, а тому Верховний Суд позбавлений можливості поширити надані йому повноваження у касаційному провадженні на ситуацію, що розглядається.

За таких обставин, підстави для розгляду поданої Публічним акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" заяви про відмову від позову в частині вимог про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 8431756 грн. відсутні.

За результатами розгляду заяви Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015 в частині залишення без змін постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2013 та ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 в частині задоволення позову про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 8431756 грн. суд дійшов таких висновків.

Суди встановили, що Публічним акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" подано до контролюючого органу податкову декларацію за червень 2012 року, в якій задекларовано податок на додану вартість, який підлягає відшкодуванню на рахунок платника у банку, в загальній сумі 21667449 грн.

Відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Публічним акціонерним товариством "Запорізький завод феросплавів" від'ємного значення податку на додану вартість за травень, червень 2012 року та суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за червень 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення, що декларувалось у травні 2012 року, яку оформлено актом від 18.09.2012 № 363/26-0/00186542.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.10.2012:

№ 0000520026, згідно з яким визначено завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень, червень 2012 року в загальній сумі 13878035 грн.;

№ 0000510026, згідно з яким зменшено бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за червень 2012 року в сумі 6626251 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 3313125 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, сума бюджетного відшкодування, визначена у податковій декларації за червень 2012 року, відносно правильності обчислення якої податковий орган не заперечує, складає 15041248 грн. (21667449 грн. - 6626251 грн.).

При цьому, щодо позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за червень 2012 року в сумі 6609492грн. позивач під час касаційного розгляду справи заявив клопотання про відмову від позову. Таку відмову прийнято постановою Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015.

У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції у цій справі податковий орган посилається на неоднаковість застосування у подібних правовідносинах пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015 в частині залишення судових рішень судів попередніх інстанцій без змін, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2013 та прийняти нове судове рішення про відмову в задоволенні позову в частині вимог про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 8431756 грн.

На обґрунтування заяви про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015 Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС подала копії рішень Вищого адміністративного суду України від 23.03.2015 (К/9991/78907/12), від 04.12.2014 (К/800/56289/13), від 25.02.2015 (К/800/21330/13), посилаючись на те, що у вказаних справах Вищий адміністративний суд України, здійснивши різне тлумачення змісту і сутності положень норм матеріального права, дійшов різних висновків за аналогічних обставин.

Крім того, відповідач посилається на те, що постанова Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015, ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 та постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 16.09.2013 в частині задоволення позову про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 8431756 грн. не відповідають правовій позиції, висловленій у постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №2а/0570/6950/2011 та від 09.06.2015 у справі №21-289а15.

Так, у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №2а/0570/6950/2011 судом висловлено позицію про те, що бюджетне відшкодування з податку на додану вартість здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 Податкового кодексу України та Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39 (39-2011-п) , яким визначено механізм їх взаємодії, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку. Цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями податкових органів, ухвалених за результатами перевірки сум податку на додану вартість, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Колегія суддів наголошує, що відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості. Відтак стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість згідно з правовою позицією Верховного Суду України визнано неналежним способом захисту прав платника податків. Правильним механізмом визнано зобов'язання контролюючого органу виконати покладені на нього законом і підзаконними актами обов'язки щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Утім, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2019 у справі № 826/7380/15 відступила від цього висновку Верховного Суд України та зазначила, що на момент виникнення спірних правовідносин надання інспекцією висновку до органу казначейства щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету, було передбачено статтею 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 № 39 (39-2011-п) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Невиконання цього обов'язку спричиняло порушення права платника податку на отримання з бюджету суми відшкодування податку на додану вартість, а такі способи судового захисту як визнання протиправною бездіяльності податкового органу щодо неподання до органу казначейства висновку із зазначенням відповідної суми бюджетного відшкодування та зобов'язання податкового органу вчинити передбачені законодавством дії, спрямовані на підготовку і надання відповідного висновку органам казначейства, були сформульовані Верховним Судом України виходячи, зокрема, з чинного на той час законодавства.

З огляду на те, що такі способи захисту як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування не призведуть до ефективного відновлення права платника податку на додану вартість, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2019 дійшла висновку про те, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права позивача в такій ситуації, є стягнення з Державного бюджету України через орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, на користь товариства заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість.

У спірній ситуації обраний у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015, про перегляд якої подано заяву, спосіб захисту порушеного права відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, зазначеним у постанові від 12.02.2019 у справі № 826/7380/15.

Що ж до посилань податкового органу в обґрунтування доводів своєї заяви на постанову Верховного Суду України від 09.06.2015 у справі №21-289а15 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.03.2015, 04.12.2014, 25.02.2015, суд касаційної інстанції звертає увагу на таке.

У постанові Верховного Суду України від 09.06.2015 у справі №21-289а15 зроблено правовий висновок про те, що при здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції. Віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

В ухвалах Вищого адміністративного суду України 23.03.2015 (К/9991/78907/12), від 04.12.2014 (К/800/56289/13), від 25.02.2015 (К/800/21330/13) суд касаційної інстанції не формулював остаточного правового висновку щодо застосування норм права до спірних правовідносин з огляду на неповноту встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справу направив на новий розгляд.

При цьому, при ухваленні таких судових актів суд касаційної інстанції керувався позицією щодо необхідності дослідження під час вирішення справи наявності розумних економічних причин при здійсненні господарських операцій платником податку з його задекларованими контрагентами, оскільки намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності є умовою для формування даних податкового обліку за такими операціями та заявлення до бюджетного відшкодування податку на додану вартість, у зв'язку з виникненням від'ємного значення.

Натомість, у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015 в частині вирішення вимог про стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 8431756 грн., про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції погодився із висновком судів попередніх інстанцій про те, що за відсутності факту встановлення податковим органом обставин недобросовісної вигоди платника (як-от: відсутність фактичного виконання господарських операцій, здійснення операцій без ділової мети та облік операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженість дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування тощо) посилання відповідача на збитковість господарської діяльності платника податків не впливає на реалізацію останнім права на отримання заявленої в порядку, визначеному законодавством, суми бюджетного відшкодування.

Так, за результатами зіставлення рішення, про перегляд якого подано заяву, з рішеннями, на які посилається податковий орган як на приклад неоднаковості у правозастосуванні та невідповідності у правових висновках, вбачається, що в основі кожного з них лежать конкретні фактичні обставини, які залежно від повноти, характеру, об'єктивності, юридичного значення були оцінені з врахуванням наявності відповідних доказів щодо підтвердження товарності господарських операцій, здійснення яких давало право платнику податку (позивачу) сформувати податковий кредит та, відповідно, бюджетне відшкодування.

Таким чином, вищезазначені рішення Вищого адміністративного суду України та Верховного Суду України прийняті судами за інших фактичних обставин справи, а тому не підтверджують наявність неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновку Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом, не підтвердилися, заява Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС не підлягає задоволенню.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII) та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII (2136-19) ), суд -

П О С Т А Н О В И В:

У розгляді заяви Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" про відмову від позову в частині вимог про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 8431756 грн. - відмовити.

У задоволенні заяви Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 28.10.2015 у справі №808/2504/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів" до 1) Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління ДФС; 2) Управління державної казначейської служби України в м. Запоріжжі про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість - відмовити.