6/233 Про стягнення заборгованості за контрактом на поставку лакофарбової продукції - 26.06.2012 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Елакс" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Маріуполь 179 441,45 грн., у тому числі: основного боргу у розмірі 173 158,05 грн. та пені в сумі 6 283,40 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 08.11.2011 року у справі № 6/233 позовні вимоги були задоволені у повному обсязі, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача основну заборгованість в розмірі 173 158,05 грн., пеню в сумі 6 283,40 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 1 794,41 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2012р. рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 108 061,7 грн., пеню в сумі 1 693,18 грн., витрати по сплаті державного мита -696,86 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу -91,65 грн. та витрат по сплаченому судовому збору -914,30 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленою постановою, Фізична особа -підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2012 року скасувати в частині стягнення з нього на користь позивача витрат по сплаті судового збору в розмірі 914,30 грн., основного боргу в сумі 4 146,42 грн., прийняти нове рішення яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 69 242,77 грн. основного боргу, 4 590,22 грн. пені, 738,32 грн. витрат по сплаті державного мита та 28,35 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Спір по даній справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договірних зобов'язань, у зв'язку з чим в нього утворилась заборгованість за поставлену позивачем лако-фарбову продукцію.

Задовольняючи в повному обсязі позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив про те, що відповідач порушив умови укладеного контракту, оскільки своєчасно та в повному обсязі не оплатив поставлений позивачем товар.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 108 061,7 грн., пені в сумі 1 693,18 грн., а також судових витрат, апеляційний господарський суд, вказав про те, що відповідачем за контрактом № 190-юр від 11.03.2011р. було перераховано 81 000,00 грн. на оплату суми по видатковій накладній № 6467 від 29.04.2011р., з яких 38 888,00 грн. відповідачем було перераховано у строки встановлені умовами контракту, а сума 43 000,00 грн. перераховувалась частинами. Оплата суми за видатковою накладною № 7168 від 09.06.2011р. взагалі не здійснювалась, ніяких доказів підтверджуючих зворотне відповідачем надано не було, а тому загальна сума боргу за товар, поставлений за видатковим накладним № 6467 від 29.04.2011р. та № 7168 від 09.06.2011р., складає 108 061,7 грн. При цьому, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги акт звірки від 11.03.2011р. №190-юр, у зв'язку з тим, що відображені у ньому данні щодо оплат за певні періоди не підтверджуються наявними у справі доказами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за укладеним контрактом, а також стягнення пені, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх судових інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 11 березня 2011р. між сторонами був укладений контракт на поставку лакофарбової продукції на 2011р. № 190-юр, згідно умов якого позивач взяв на себе зобов'язання поставити, а відповідач зобов'язався прийняти у власність та оплатити лакофарбову продукцію у порядку та на умовах даного контракту, специфікацій та/або накладних, які є невід'ємною частиною цього контракту.

Підпунктом 3.2 п.3 контракту сторони встановили, що покупець здійснює оплату кожної партії продукції на протязі 30 календарних днів з моменту поставки.

Відповідно до п.п.8.4 п.8 контракту сторони передбачили, що за несвоєчасну або неповну оплату партії продукції, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен календарний день прострочення.

Позивач, на виконання укладеного контракту, здійснив поставку товару на суму 189 061,70 грн., тобто в повному обсязі виконав взяті на себе зобов`язання, що підтверджується видатковими накладними № 6467 від 29.04.2011р. та № 7168 від 09.06.2011р.

На виконання умов контракту на поставку лакофарбової продукції на 2011р. № 190-юр від 11.03.2011р., відповідачем були здійснені перерахування сум на розрахунковий рахунок позивача, однак деякі суми, відповідно до платіжних доручень, не містять реквізитів щодо підстав їх перерахування на рахунок позивача, у зв'язку з чим ці платежі правомірно не були враховані позивачем як оплата на виконання вимог контракту № 190-юрвід 11.03.2011р.

Як стверджує позивач, відповідачем, в порушення умов контракту, було сплачено лише 8 903,65 грн. за продукцію поставлену по видатковій накладній № 6467 від 29.04.2011р., продукція поставлена по видатковій накладній № 7168 від 09.06.2011р. відповідачем взагалі не була оплачена.

Згідно зі ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо стягнення з відповідача суми боргу за поставлений товар, яка складає 108 061,7 грн. та виникла внаслідок часткової оплати видаткової накладної №6467 від 29.04.2011р. на суму 81 000 грн. та несплати суми за видатковою накладною №7168 від 09.06.2011р.

Також, колегія суддів Вищого господарського Суду України вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги акт звірки від 11.03.2011р. №190-юр, оскільки відображені у ньому данні щодо оплат за певні періоди не підтверджуються наявними у справі доказами.

Крім суми основного боргу позивач просив стягнути з відповідача нараховану ним пеню згідно п.8.4 укладеного контракту.

Оскільки матеріалами справи підтверджується наявність основного боргу відповідача за договором у розмірі 108 061,7 грн., колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно здійснив перерахунок пені з урахуванням суми боргу, задовольнивши частково вказану вимогу позивача у розмірі 1 693,18 грн.

Що стосується стягнення з відповідача судового збору в сумі 914,30 грн. за подання апеляційної скарги, колегія суддів в цій частині не погоджується з постановою суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.02.2011р.), судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.02.2011р.), суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Слід зазначити, що позивачем до суду першої інстанції було сплачено державне мито та витрати на забезпечення інформаційно - технічного забезпечення судового процесу у встановленому порядку та розмірі.

Суд першої інстанції, позов задовольнив в повному обсязі та стягнув з відповідача на користь позивача 1794,41 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Суд апеляційної інстанції задовольнивши апеляційну скаргу відповідача, скасувавши рішення місцевого господарського суду та задовольнивши частково позовні вимоги у сумі 108 061,70 грн. основного боргу та 1 693,18 грн. пені, стягнув з відповідача на користь позивача 696,86 грн. витрат по сплаті державного мита, 91,65 грн. витрат на інформаційно - технічного забезпечення судового процесу та 914,30 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

При цьому в мотивувальній частині постанови, суд апеляційної інстанції вказав про те, що відповідно до ст. 49 ГПК України витрати за подання апеляційної скарги відносяться на позивача, однак в резолютивній частині постанови допустив помилку, стягнувши їх з відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, постанова апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 914,30 грн. за подання апеляційної скарги підлягає зміні. В іншій частині постанову апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд -

Касаційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4

задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.04.2012р. у справі №6/233 змінити в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Елакс" 914,30 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Цю частину викласти в наступній редакції :