Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі: головуючого - Кривенка В. В., суддів Гусака М. Б., Маринченка В. Л., Самсіна І. Л., Терлецького О. О., Тітова Ю. Г., розглянувши у порядку письмового провадження за винятковими обставинами за скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області (далі - СДПІ) справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат") до СДПІ про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, встановила:

У грудні 2004 року ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до суду з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень СДПІ від 25 червня 2004 року N 0000922330/0 і 29 листопада 2004 року N 0000282600/3, якими позивачу донараховано податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на загальну суму 366968,20 грн., у тому числі 184901,60 грн. основного платежу та 182066,60 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 8 лютого 2005 року позов частково задовольнив - визнав недійсними податкові повідомлення-рішення СДПІ: від 25 червня 2004 року N 0000922330/0 - у частині нарахування 124334,00 грн. основного платежу та 129550,12 грн. штрафних (фінансових) санкцій; від 29 листопада 2004 року N 0000282600/3 - у частині нарахування 53286,00 грн. основного платежу та 52516,48 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою від 23 травня 2005 року Дніпропетровський апеляційний господарський суд рішення суду першої інстанції змінив, визнавши недійсними податкові повідомлення-рішення: від 25 червня 2004 року N 0000922330/0 - у частині нарахування 129550,12 грн. штрафних (фінансових) санкцій, від 29 листопада 2004 року N 0000282600/3 - у частині нарахування 3005,00 грн. основного платежу та 52516,48 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 червня 2007 року рішення апеляційного суду залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України СДПІ порушила питання про перегляд за винятковими обставинами та скасування ухвали Вищого адміністративного суду України. На обґрунтування скарги зроблено посилання на порушення норм матеріального та процесуального права, неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права та додано судові рішення касаційного суду, в яких, на думку скаржника, по-іншому застосовано ці норми права.

Перевіривши за матеріалами справи доводи скаржника та встановивши неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм права, зокрема статей 1, 12 Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон), колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку про обґрунтованість скарги.

У доданих до скарги постановах колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 7 листопада 2006 року викладено висновок про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

У справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України вирішив, що боржник повинен виконувати зобов'язання, які виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання не нараховуються. Цей висновок не можна вважати обґрунтованим із таких підстав.

Відповідно до статті 1 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 Закону, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), стосуються вимог, зобов'язань, які охоплюються поняттям мораторію. Таким чином, ці положення слід застосовувати з урахуванням визначення мораторію, наведеного у статті 1 Закону.

Системний аналіз змісту зазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Порушення провадження у справі про банкрутство не означає завершення підприємницької діяльності боржника. Він має право укладати договори і вчиняти інші правочини, у зв'язку із чим у нього виникають права та обов'язки, виконання яких забезпечується на загальних підставах.

З огляду на наведене можна дійти висновку про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення в разі невиконання зазначених зобов'язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на їх виконання і штрафних санкцій ґрунтуються на законі.

Податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2004 року N 0000922330/0 і 29 листопада 2004 року N 0000282600/3 було прийнято СДПІ на підставі акта планової комплексної документальної перевірки фінансово-господарської діяльності ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" із питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період із 1 січня по 31 грудня 2003 року.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27 березня 2003 року було порушено провадження у справі про банкрутство ВАТ "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Строк виконання податкових зобов'язань позивачем настав як до, так і після введення мораторію.

Оскільки дія мораторію не поширюється на податкові зобов'язання, які виникли після його введення, та на штрафні санкції за їх невиконання, рішення судів про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень є законними в частині, що стосується санкцій, нарахованих за зобов'язаннями, які виникли до 27 березня 2003 року, і необґрунтованими - в частині, що стосується санкцій, нарахованих за зобов'язаннями, які виникли після зазначеної дати.

Крім того, залишаючи без змін постанову апеляційного суду, касаційний суд не звернув уваги на те, що в її резолютивній частині йдеться про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 29 листопада 2004 року N 0000282600/3 у частині нарахування 3005,00 грн. основного платежу, хоча за змістом рішень суду першої та апеляційної інстанцій це є штрафною (фінансовою) санкцією, нарахованою в результаті апеляційного оскарження спірних податкових повідомлень-рішень.

З урахуванням викладеного ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241 - 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, постановила:

Скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з підприємствами гірничо-металургійного комплексу у м. Кривому Розі Дніпропетровської області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 7 червня 2007 року, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23 травня 2005 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 8 лютого 2005 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.