2а-1613/10/0770 Про визнання нечинним рішення Державної податкової інспекції про списання з картки особового рахунку Товариства грошової суми як суми надміру сплаченого податку на прибуток, зобов`язання ДПІ поновити в карті особового рахунку товариства списані зазначеним рішенням кошти - 19.08.2019 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року (суддя - Дору Ю.Ю.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року (колегія суддів у складі - головуючого судді Багрія В.М., суддів: Кухтея Р.В., Старунського Д.М.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" до Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання нечинним рішення та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

У січні 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Закарпаттяобленерго" (правонаступник - Приватне акціонерне товариство "Закарпаттяобленерго"; далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області (правонаступник - Головне управління ДФС у Закарпатській області; далі - відповідач, контролюючий орган), в якому просило: 1) визнати нечинним рішення від 10 березня 2004 року №17 про списання з картки особового рахунку Товариства 456100,00 грн. як суми надміру сплаченого податку на прибуток; 2) зобов`язати відповідача поновити в карті особового рахунку позивача списані вказаним рішенням 456100,00 грн.

Спір, що є предметом розгляду в даній справі, виник між сторонами з приводу правомірності виключення (списання) з картки особового рахунку позивача на підставі рішення ДПІ у Тячівському районі Закарпатської області від 10 березня 2004 року №17 суми 456100,00 грн., яка обліковувалася як переплата з податку на прибуток з 27 лютого 2001 року й виникла внаслідок погашення казначейськими векселями недоїмки та фінансових санкцій, обов`язок щодо сплати яких був визначений Товариству згідно з рішенням ДПІ у м. Ужгороді від 24 квітня 1999 року №23-02/42/444 (із змінами, внесеними рішенням ДПІ у м. Ужгороді від 25 червня 1999 року №23-2/705), які в подальшому були визнані недійсними рішенням арбітражного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2000 року, що набрало законної сили. Вказана сума була виключена (списана) з особового рахунку позивача у зв`язку із збігом строку давності, встановленого підпунктом 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ, для пред`явлення платником податків вимоги про повернення надмірно сплаченої суми податкового зобов`язання. Позивач вважає, що відповідачем передбачений законодавством порядок виключення з обліку зайво сплачених сум податків дотриманий не був.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Востаннє постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року, позов задоволено повністю; визнано нечинним рішення ДПІ в Тячівському районі від 10 березня 2004 року №17 про списання надміру сплачених сум податків, зборів (обов`язкових платежів) з Товариства у розмірі 456100,00 грн. податку на прибуток та зобов`язано у встановленому законом порядку поновити на картці обліку Тячівської МДПІ переплату податку на прибуток позивачем в зазначеній сумі.

Ухвалюючи рішення, суди виходили з того, що встановлені в судовому процесі обставини свідчать про те, що відповідачем передбачений чинним законодавством порядок виключення з обліку зайво сплачених сум податків дотриманий не був. При цьому суди дійшли висновку про те, що строк звернення до адміністративного суду із цим позовом, визначений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позивачем пропущено не було.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у Тячівському районі Головного управління Міндоходів в Закарпатській області подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просила їх скасувати.

В касаційній скарзі єдиною підставою для перегляду судових рішень вважає обставину прийняття оскаржуваного рішення податковим органом 10 березня 2004 року, тобто через 1106 днів з дати виникнення переплати (27 лютого 2001 року), а тому твердження позивача, що на день прийняття зазначеного рішення посадовою особою Державної податкової інспекції у Тячівському районі Закарпатської області не сплив строк у 1095 днів, на думку відповідача, є безпідставним.

Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (2747-15) .

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Як встановлено статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій), судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 19 січня 2007 року позивач звернувся із даним позовом до господарського суду Закарпатської області з приводу правомірності виключення (списання) з картки особового рахунку позивача на підставі рішення ДПІ у Тячівському районі Закарпатської області від 10 березня 2004 року №17 суми 456100,00 грн., яка обліковувалася як переплата з податку на прибуток з 27 лютого 2001 року.

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 30 березня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2007 року, позов задоволено; визнано нечинним рішення ДПІ у Тячівському районі Закарпатської області від 10 березня 2004 року №17 про списання з картки особового рахунку Товариства 456100,00 грн. як суми надміру сплаченого податку на прибуток; зобов`язано ДПІ у Тячівському районі Закарпатської області поновити в карті особового рахунку позивача списані вказаним рішенням 456100,00 грн.

Рішення судів мотивовано тим, що переплата виникла внаслідок погашення казначейськими векселями недоїмки та фінансових санкцій, обов`язок щодо сплати яких був визначений позивачу згідно з рішенням ДПІ у м. Ужгороді від 24 квітня 1999 року №23-02/42/444 (із змінами, внесеними рішенням ДПІ у м. Ужгороді від 25 червня 1999 року №23-2/705), які в подальшому були визнані недійсними рішенням арбітражного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2000 року, що набрало законної сили. Вказана сума була виключена (списана) з особового рахунку позивача у зв`язку із збігом строку давності, встановленого підпунктом 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ, для пред`явлення платником податків вимоги про повернення надмірно сплаченої суми податкового зобов`язання.

Вищий адміністративний суд України, переглядаючи судові рішення в касаційному порядку, в ухвалі від 25 березня 2010 року зазначив, що встановлені в судовому процесі обставини прийняття ДПІ у Тячівському районі Закарпатської області рішення від 10 березня 2004 року №17 свідчать про те, що відповідачем передбачений чинним законодавством порядок виключення з обліку зайво сплачених сум податків дотриманий не був. Разом з тим вказав на те, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою питання дотримання позивачем строків звернення до суду, встановлених статтею 99 КАС України. З цих підстав скасовано постанову Господарського суду Закарпатської області від 30 березня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2007 року, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції на повтроний розгляд для повного і всебічного встановлення обставин у справі, зокрема, щодо дати, з якої позивач був обізнаний або повинен був бути обізнаний з фактом виключення з його особового рахунку як платника податків переплати з податку на прибуток у сумі 456100,00 грн., та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

Отже при новому розгляді справи судам необхідно було з`ясувати питання щодо дотримання строків звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до вимог статті 99 КАС України (в редакції станом на 19 січня 2007 року - на момент подання позову) адміністративний позов міг бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 100 КАС України передбачалось, що пропуск строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Досліджуючи дану обставину, суд першої інстанції встановив, що позивач офіційно про прийняте рішення відповідача був повідомлений 10 липня 2006 року листом. При цьому представник податкового органу не надав суду доказів про своєчасне направлення позивачу копії рішення 10 березня 2004 року №17, мотивуючи це тим, що відповідні документи не збереглися. Натомість, будь яких доказів існування таких документів та їх подальше знищення, також не надав.

За таких обставин, коли строк звернення до суду з адміністративним позовом повинен обчислюватися з 10 липня 2006 року, суд першої інстанції обґрунтовано вважав його непропущеним.

Як правильно зауважили суди, записи в книзі обліку звірення стану розрахунків платників з бюджетами не можуть вважатися належним доказом інформування про прийняте рішення або його направлення, оскільки лише констатують факт відсутності переплати станом на 10 січня 2006 року.

Доводи ж касаційної скарги взагалі не стосуються аналізу судами обставин справи щодо дотримання позивачем строків звернення з даним позовом до суду, а лише зводяться до того, що податковим органом оскаржуване рішення прийняте після спливу строку у 1095 днів, що в даному випадку спростовано судами при попередньому розгляді справи, у ході якого встановлено порушення податковим органом процедури прийняття оскаржуваного рішення.

Враховуючи, що відповідно до вимог частини 1 статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що підстави для скасування рішень судів попередніх інстанцій відсутні, так як останні відповідають нормам матеріального та процесуального права, ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах. Доводи касаційної скарги висновків судів, викладених у оскаржуваних рішеннях, не спростовують.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2014 року - без змін.