Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л.,

Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г.,

при секретарі судового засідання Міщенко Т.В.,

за участю представників позивачів:

Генеральної прокуратури України – Комаса О.Ю.,

Кабінету Міністрів України – Демчук О.А.,

Приватного підприємства "Стенд Плюс" – Костенка Р.М., Росчепія Г.В., –

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку провадження за винятковими обставинами за скаргою Генеральної прокуратури України справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного комітету лісового господарства України, Бориспільського державного лісогосподарського підприємства до Київської обласної державної адміністрації, Бориспільської районної державної адміністрації, Приватного підприємства "Стенд Плюс" про визнання незаконним розпорядження, недійсним – договору оренди та зобов’язання вчинити дії,

Господарський суд м. Києва постановою від 28 квітня 2006 року в задоволенні зазначеного позову відмовив.

Апеляційну скаргу заступника прокурора Київської області Київський апеляційний господарський суд ухвалою від 11 липня 2006 року залишив без розгляду з тієї підстави, що цю скаргу подано 25 травня 2006 року – після закінчення строку, встановленого у частині 3 статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС) .

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 4 вересня 2007 року ухвалу суду апеляційної інстанції залишив без змін, пославшись на те, що згідно з наданою йому ксерокопією заяви про апеляційне оскарження від 5 травня 2006 року остання не зареєстрована в суді першої інстанції, а отже, висновок апеляційного суду про те, що така заява не подавалась, є обґрунтованим.

У скарзі про перегляд рішення касаційного суду за винятковими обставинами Генеральна прокуратура України, посилаючись на наявність підстави, установленої пунктом 1 частини 1 статті 237 КАС, просить скасувати ухвали Вищого адміністративного суду України та Апеляційного суду Київської області і направити справу до суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку, що скарга є частково обґрунтованою.

Висновок суду касаційної інстанції про те, що заява прокурора від 5 травня 2006 року про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції у цьому суді не зареєстрована, є необґрунтованим, оскільки касаційний суд вийшов за межі повноважень, передбачених статтею 220 КАС, а судом апеляційної інстанції такі фактичні обставини не були встановлені.

Київський апеляційний господарський суд вважав зазначену заяву неіснуючою, оскільки вона не була додана до скарги. Він не з’ясував, чи була зареєстрована ця заява в суді першої інстанції, не витребував у прокуратури докази її подання незважаючи на те, що в апеляційній скарзі було посилання на зазначену заяву.

У частині 3 статті 186 КАС передбачено, що заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів із дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу – з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Виходячи з наведеної норми суд апеляційної інстанції мав з’ясувати у справі, що розглядається, зокрема, дату подання заяви про апеляційне оскарження. Проте цей суд при розгляді справи зазначеній обставині належного правового значення не надав, наведені у скарзі доводи з урахуванням вимог процесуального закону не дослідив.

Касаційний суд не лише не звернув увагу на порушення апеляційним судом приписів чинного законодавства, а й сам ухвалив рішення всупереч вимогам КАС (2747-15) .

Судження судів про те, що заяву від 5 травня 2006 року не було подано, є припущенням, яке не ґрунтується на фактичних обставинах справи. У її матеріалах є заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, зареєстрована його канцелярією, і це апеляційним судом не спростовано.

З урахуванням наведеного скарга Генеральної прокуратури України підлягає задоволенню, ухвали касаційного та апеляційного судів – скасуванню з направленням справи до Київського апеляційного господарського суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Скаргу Генеральної прокуратури України задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 вересня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 11 липня 2006 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.